Сучасні економічні системи (2006)

3. Буржуазні теорії про економічну систему соціалізму

Буржуазні теорії соціалізму мають доволі тривалу історію. Серед перших великих економічних праць, в яких розглядалася економічна система соціалізму, була книга австрійського професора Я Мізеса "Соціалізм" (1922 p.). Цей розділ остаточно склався після другої світової війни. А сам Л Мізес по війні став професором США, перевидав кілька разів працю "Соціалізм", написав і видав книгу "Економічне планування" та деякі інші праці, які зробили істотний вплив на американські та західноєвропейські теорії економічної системи соціалізму. В цьому ж напрямі працював послідовник Я Мізеса Ф. Хайєк, який у 1944 році видав книгу "Шлях у рабство". В ній він відстоював ідею, згідно з якою будь-яка система активного державного регулювання економіки веде до рабства

Інтерес до цих книг, і передусім до книг Я Мізеса, був зумовлений тим, що в них зроблено спробу з методологічних позицій буржуазної політекономії дати економіко-теоретичне обґрунтування ідеї про "випадковий" характер змін, що сталися в Росії в результаті Великої Жовтневої революції. Взяття курсу на побудову соціалізму Д Мізес вважав тимчасовим, минущим зигзагом історії, оскільки, на його думку, соціалізм не може здійснишся ні логічно, ні практично через неможливість забезпечити ефективний розподіл ресурсів. Він не розглядав соціалізм як систему виробничих відносин, в основі якої лежить суспільна власність на засоби виробництва, В його розробках економічна система соціалізму подається як модель, близька до моделі "центрально-керованого планового господарства", яка була висунута німецьким економістом В. Ойкеном у двадцятих роках XX століття. В. Ойкен, Л. Мізес та їх послідовники вважають, що найбільш характерними рисами економічної системи соціалізму є державний контроль над засобами виробництва та відсутність ринкових відносин, Практично таких же поглядів на економічну систему соціалізму дотримуються і автори та прихильники ринкових перетворень в Україні На їх думку, економіка є командною, якщо питання що виробляти, як виробляти і для кого виробляти вирішуються командою, наказом із центра.

При цьому вони не враховують декілька, на нашу думку, важливих моментів. По-перше, того, що визначальною рисою будь-якої економічної системи виступає тип відносин власності тобто приватна чи суспільна власність на засоби виробництва. На думку буржуазних авторів, будь-яку економічну систему, в тому числі і соціалістичну, неможливо охарактеризувати з точки зору пануючих відносин власності на засоби виробництва, оскільки власність - це чисто фізичне відношення людини до речі, яке нібито наскільки не залежить від суспільних відносин між людьми. Проте в Дійсності відносини власності це не відносини людини до речі Це відносини між людьми з приводу їх відносин до речі.

По-друге, в теоріях західних вчених економічна система соціалізму постає ірраціональною, оскільки ірраціональним, на їх. Думку, є саме централізоване планування економіки. Хоча ринковий Механізм довів свою неспроможність забезпечити безкризовий Розвиток економіки і цим спонукав зростання економічної ролі Держави, західні вчені все ж таки вважають, що єдиним ідеальним механізмом, що забезпечує раціональний та ефективний розподіл ресурсів, є ринковий механізм саморегулювання. А оскільки в умовах соціалізму відсутній стихійний ринковий механізм, тої робиться висновок, що соціалізм як економічна система нездійснений.

По-третє, західні вчені при розгляді економічної системи соціалізму практично заперечують можливість використання | товарно-грошових відносин при соціалізмі. Тобто вони виходять з помилкової альтернативи: або план, або ринок. Так» протиставлення визначається самою методологією буржуазного напряму політичної економії, зокрема відмовою від розгляду виробничих відносин і застосуванням мінової концепції. У зв'язку з цим поза аналізом залишаються товарне виробництво та специфіка) товарно-грошових відносин в умовах різних способів виробництва. Для цих вчених існує лише ринок і всі товарні категорії розглядаються тільки так, як вони виступають в обміні, тобто досить! поверхово. Західні вчені таким чином не бачать того, що при[ соціалізмі товарно-грошові відносини мають певну специфіку І активно використовуються. Але вони (товарно-грошові відносини) не носять стихійного характеру, а закон вартості не виступає загальним регулятором соціалістичного виробництва. Товарно-грошові відносини не протистоять централізованому плануванню, а виступають одним з його важелів.

Характерними рисами методологи сучасних західних тлумачень економічної системи соціалізму виступають передусім ідеалізм і метафізика. А це перешкоджає науковому розумінню виникнення та розвитку соціалізму і водночас дає можливість заперечувати існування об'єктивних економічних законів та економічної системи соціалізму, що виникає в результаті об'єктивного історичного розвитку. /Виникнення та становлення економічної системи соціалізму західні економісти пов'язують лише з певною ідеологією, яка нібито дозволяє керівникам комуністичної партії та соціалістичної держави на свій розсуд, волюнтаристськими методами створювати і змінювати свою економіку, господарську структуру та економічні принципи. Такий суб'єктивістський, ідеалістичний підхід приводить до помилкової інтерпретації економічної ролі соціалістичної держави, організації управління народним господарством.

Метафізичність сучасних західних поглядів на економічну систему соціалізму проявляється в тому, що к автори соціалізм не розглядають як систему, що розвивається. Такі проблеми, як необхідність та суть перехідного періоду від капіталізму до соціалізму, дві фази комуністичного способу виробництва і деякі інші, навіть не розглядаються. Як наслідок, в означених теоріях ігноруються соціалістичні виробничі відносини, а отже, господарський механізм розглядається без врахування специфіки соціалістичних виробничих відносин.

Поряд з ідеалізмом та метафізикою методологія буржуазних тлумачень економічної системи соціалізму спирається на такі теоретичні принципи буржуазної політекономії, як розуміння "закону рідкості" як центрального в будь-якій економічній системі; проблема прийняття рішення щодо того, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти; правове тлумачення власності; сприйняття держави як надкласового інституту, теорія "факторів виробництва" тощо. Все це дає можливість широко маніпулювати економічною термінологією і механічно переносити економічні категорії, що виражають суттєві і закономірні зв'язки, властиві одній системі виробничих відносин, в іншу систему. Саме шляхом відриву економічних категорій від системи виробничих відносин, що ці категорії викликали до життя, призводить до хибних тлумачень таких, наприклад, категорій, як планування та ринок, заробітна плата і прибуток, капітал і виробничі фонди тощо. Складається враження (а можливо так воно і є), що західні вчені не стільки намагаються дослідити економічну систему соціалізму, скільки створити власні, надумані „моделі" цієї системи, які не мають нічого спільного ні з теорією, ні з практикою будівництва соціалізму.

При цьому багато хто із західних вчених намагається говорити про соціалізм не як економічну систему, а як ідеологію. Діючи таким чином, Г І Самуельсон пише про „християнський соціалізм", державний і марксистський соціалізм", хільдійський соціалізм, „фабіанський соціалізм" і т. ін. Таким чином створюється думка, що „соціалізмів" може бути дуже багато і ніхто не може знати, який з них; реальний, а який ні. В кожній з таких „моделей" відсутня суспільна власність на засоби виробництва як визначальна, базова риса; економічної системи соціалізму.

Виходять з багатоманітності „моделей" соціалізму також ті західні вчені, котрі відстоюють ідею відсутності якісної протилежності між соціалізмом і Державно-монополістичним капіталізмом. Такого ґатунку „моделі" виникали ще в кінці XIX століття у зв'язку із зростанням економічної ролі держави. Більш широко вони пропагувалися передусім реформістською і буржуазною літературою на початку XX століття. Це їх мав на увазі В. І. Ленін, коли писав, що найбільш поширеною помилкою є буржуазно-реформістське твердження про те, що нібито монополістичний або державно-монополістичний капіталізм вже не є капіталізмом, вже може бути названий ,державним соціалізмом" тощо. У згаданих „моделях" ототожнюється власність капіталістичної держави з соціалістичною державною власністю. Державні капіталістичні підприємства називаються „суспільними", „соціалізованими". Відмінності між такими підприємствами західні вчені бачать лише у формах їх організації, які, як відомо, можуть існувати навіть не в умовах соціалізму та капіталізму, а просто в різних країнах. Відповідно до цього висуваються моделі „керованого соціалізму", ,державного соціалізму" і т. ін.

Поряд з цим чимало західних вчених не бачать фундаментальних відмінностей між капіталізмом та соціалізмом тому, що в обох економічних системах мають місце державна власність на засоби виробництва та регулювання економіки. Скажімо, голландський економіст В. Даггал вважає помилковим твердження, за яким західну економічну систему відносять до приватної власності на засоби виробництва і повної децентралізації виробництва, а комуністичну економічну систему - до державної власності на засоби виробництва і повної централізації виробництва. На думку згаданого вченого, в дійсності в економіці західних країн має місце значний державний сектор і виробництво прямо чи опосередковано регулюється, а в комуністичних країнах не всі засоби виробництва перебувають у власності держави і виробництво не є повністю централізованим.

Щодо змісту такої думки, то з автором можна погодитися. Але ж оскільки вона висувається в контексті набору "аргументів" на користь ідей згідно з якою нинішній капіталізм проголошується соціалізмом, то погодитися з нею неможливо. Бо говорячи про державну власність на засоби виробництва, вчені ігнорують принципові відмінності в класовій природі держави в умовах капіталізму та при соціалізмі. Адже саме класова природа визначає, в чиїх інтересах і в яких цілях створюється та використовується державна власність. Власність буржуазної держави за своїм характером є капіталістичною власністю, оскільки буржуазна держава виступає виразником інтересів класу капіталістів. Причому найбільших капіталістів. І ця закономірність була помічена ще Ф. Енгельсом, який писав, що якою б не була форма буржуазної держави, за своєю суттю вона становить собою капіталістичну машину, державу капіталістів, ідеального сукупного капіталіста. І чим більше продуктивних сил візьме вона в свою власність, тим повнішим буде її перетворення у сукупного капіталіста і тим більшу кількість громадян буде вона експлуатувати. За таких умов, наголошував Ф.Енгельс, робітники залишаться найманими робітниками, а капіталістична експлуатація не тільки не буде знищена, навпаки, стане ще більш жорсткою. В умовах соціалізму держава виражає інтереси переважної більшості населення, тому державна власність стає власністю загальнонародною і використовується з метою піднесення матеріального та культурного рівня життя населення.

Дещо по-новому інтерпретують економічну систему соціалізму теорії "індустріального суспільства", післяіндустріального суспільства", "технотронного суспільства", "конвергенції двох систем" та деякі інші, що виникли в 60-70 роках минулого століття.

Вони, по-перше, не заперечують існування економічної системи соціалізму, по-друге, прагнуть застосувати до тлумачення соціалізму Методологію технологічного детермінізму. Ним останнім означені теорії істотно відрізняються від багатьох західних концепцій, які економічну систему соціалізму намагалися пояснити лише ідеологією.

Щоправда, технологічні теорії виявилися досить неоднорідними з точки зору політичної орієнтації. А тому й їхні оцінки економічної системи соціалізму досить різноманітні. Скажімо, одні з них вважають, що економічна система соціалізму - це продукт економічної відсталості, це нижча стадія розвитку в порівнянні з капіталізмом. Інші дотримуються думки, що капіталізм і соціалізм становлять собою два різновиди індустріального суспільства, які (різновиди) розвиваються в напрямі до єдиного різновиду. Тобто вони пропагують конвергенцію (об'єднання, злиття) двох систем у суспільство-гібрид, яке візьме все краще від капіталізму та соціалізму. Від капіталізму - приватну власність і мотив прибутку, від соціалізму - планомірність і більш справедливий розподіл.

Таку думку знаходимо у працях відомих американських економістів Дж. Геабрейта та В. Леонтьева, французького соціолога Р. Арона, голландського економіста Я. Тінбергена та деяких інших Вони визнають наявність у соціалізму окремих переваг перед капіталізмом, розглядаючи соціалізм як певний механізм господарювання, який склався на технічній базі, аналогічній базі сучасного капіталістичного господарства. Проте обидва механізми, вважають означені економісти, зближуються. Як видно із сказаного, в технологічних концепціях соціалізм не розглядається як історична необхідність для всіх країн, а як один із можливих шляхів розвитку суспільства до якогось суспільства-гібриду: "єдиного індустріального", післяіндустріального", інформаційного'', 'технотронного" і т. п.

Звичайно, в згаданих концепціях знайшли відображення окремі реальні процеси, що мають місце в умовах розгортання сучасної науково-технічної революції. Проте загальні висновки щодо характеру історичного розвитку носять дискусійний характер.