Сучасні економічні системи (2006)

Дослідження закономірностей виникнення і розвиток економічної системи капіталізму вільного підприємництва дав можливість зрозуміти не тільки ті соціально-економічні процеси, що мали місце у XV-ХГХ століттях, але й в значній мірі і ті, що відбуваються в наш час, в тому числі і в країнах, які здійснюють перехід від недобудованого соціалізму до відновленого капіталізму. Без знання суті економіки капіталізму вільного підприємництва і неможливо ні зрозуміти, ні пояснити основні закономірності J виникнення та розвитку сучасних економічних систем й аргументувати подальший поступ у розвитку людського суспільства

З огляду на це соціально-економічна значущість економіки вільного підприємництва полягає в тому, що її утвердження в XV-XVH століттях означало перехід людства на новий, більш високий щабель історичної драбини. Поряд з цим становлення більш високої у порівнянні з феодалізмом економічної системи було підтвердженням догадок багатьох мислителів про те, що зміна однієї економічної системи іншою становить собою природний і необоротний процес, неминучий наслідок розвитку продуктивних сил як сукупності засобів виробництва та людей, котрі завдяки своїм знанням, вмінням, навичкам, досвіду приводять в дію ці засоби виробництва Не зважаючи на те, що становлення економіки вільного підприємництва в XV-XVII століттях було своєрідною політичною та соціально-економічною межею між докорінно новою якістю продуктивних сил і супроводжувалося великими політичними й загальноекономічними труднощами та різноманіттям непримиренних поглядів, в цілому то був крок вперед.

Значення економічної системи вільного підприємництва визначається також і тим, що в міру її становлення людське суспільство отримувало все більше і більше коштів для свого існування, розкриття та реалізації" власного потенціалу. З переходом від економічної системи феодалізму до економічної системи капіталізму вільного підприємництва відбулося зниження рівня соціальної напруги, змінилася психологія суспільства та життєвих орієнтирів значної частини населення, розпочалося формування робітничого класу, який є рушієм подальшого демократичного розвитку, рушієм історичного прогресу. Цей клас є найбільш представницьким за своєю чисельністю і характеризується найбільшою прихильністю до принципів свободи та демократії, виступає виразником економічних, політичних та культурних інтересів значної частини трудящого населення, в тому числі дрібних підприємців, що здійснюють свій бізнес головним чином на основі трудової приватної власності.

Слід зазначити, що соціально-економічна значущість економічної системи вільного підприємництва в значній мірі визначається зростанням чисельності верств населення, яких, за термінологією західних політиків та вчених, прийнято називати "середнім класом". В умовах економіки вільного підприємництва до "середнього класу" відносилися перш за все дрібні та середні підприємці, власники цінних паперів, земельних ділянок, бізнесмени, комерсанти, наукова і технічна інтелігенція, службовці комерційних структур, частково державні службовці, працівники культури та мистецтва, кваліфіковані робітники, фермери тощо.

Означені верстви населення не можуть бути віднесені до одного і того ж класу, якщо під класом розуміти великі групи населення, які різняться між собою передусім відношенням до засобів виробництва, місцем в суспільній організації виробництва та способом одержання і розміром тієї частки національного продукту, Якою вони володіють. Але з точки зору матеріального добробуту, менталітету, способу життя вони мали багато спільного. Саме через цю спільність означені прошарки населення виступають базою економічної системи вільного підприємництва та її політичної надбудови. На ці верстви населення спирається буржуазна держава, прагнучи зберегти і зміцнити економічну систему капіталізму вільного підприємництва

Принагідно зауважимо, що уряди постсоціалістичних країн, задекларувавши перехід до економіки вільного підприємництва і побудову соціального ринкового господарства, також почали говорити про велику роль та значення так званого "середнього класу". До його складу вони зараховують не тільки і підприємців, комерсантів, бізнесменів, а й учених, лікарів, освітян,! митців, кваліфікованих робітників. Тобто урядові структури та окремі вчені не дотримуються наукового підходу до визначення класу. .Якщо І до одного і того ж класу зараховуються власники засобів виробництва) ("нові українці", "новые русские" та їм подібні нові буржуа й| олігархи) і наймані робітники, освітяни, лікарі та інші категорії населення, які не володіють засобами виробництва, то слід було б в один клас включати рабовласника і раба, поміщика і кріпака (наприклад, пана Енгельгардта і Тараса Шевченка).

Але в даному випадку йдеться не стільки про підхід ДР визначення класів, скільки про те, що в постсоціалістичних країнах навіть формування підприємців, бізнесменів та комерсантів, які насправді є ключовими фігурами економічної системи вільного підприємництва, значною мірою здеформоване. Держава лише декларує підтримку малого підприємництва, яке покликане створити умови для виникнення справжнього середнього класу - дрібних та середніх підприємців, бізнесменів та комерсантів, котрі ведуть свою справу на основі приватної власності на засоби виробництва

Хоча перехід до економічної системи вільного підприємництва, особливо в умовах застосування машин, був гігантським прогресивним кроком вперед, він водночас спричинив виникнення суперечливих наслідків. З одного боку, економічна система вільного підприємництва відкрила простір для розвитку і застосування машин, завдяки чому виникає можливість скорочення робочого дня, полегшення праці, збільшення багатства виробника, а з іншого боку, вона застосовує машини заради забезпечення панування капіталу над працею, засобів виробництва над найманими працівниками.

Неминучим наслідком капіталістичного застосування машин є підвищення інтенсивності праці до рівня, що перевищує суспільно нормальну для даного суспільства, тобто таку, яка не веде до прискореного зношення, відмирання робочої сили. Капіталістичне використання машин, тобто використання з метою збагачення власників засобів виробництва, неминуче веде до збільшення виробництва додаткової вартості, до посилення класової поляризації суспільства, до виникнення нових форм експлуатації тощо.

Велика соціально-економічна значущість економіки вільного підприємництва полягає також і в тому, що вона прискорює процеси усуспільнення виробництва. Хоча цей процес відбувається в суперечливих формах і виступає як результат гострої конкурентної боротьби, він є позитивним. Конкуруючи між собою, підприємства, які мають більш високий рівень виробництва, кращу організацію праці, масове виробництво, кращі фінансові та комерційні можливості і таке інше, витісняють і поглинають дрібних виробників, чим завдають їм певної моральної та матеріальної шкоди. Це, з одного боку. З іншого боку, витіснення та поглинання одними підприємствами інших означає концентрацію та централізацію виробництва, які ведуть до подальшого його усуспільнення, тобто до того, що:

дедалі більше засобів виробництва та людських ресурсів концентрується на великих підприємствах, частка яких у суспільному продукті відповідної галузі постійно зростає;

поглиблюється суспільний поділ праці, який зумовлює не тільки відособлення виробників, а й посилення їхньої взаємної залежності Тобто складається ситуація, при якій у готовому до споживання продукті міститься праця багатьох виробників, і ніхто з них не може сказати, що цей продукт виробив тільки він;

- відбувається занепад, відмирання натурального господарства і виникнення національного ринку. В міру того, як усуспільнення виробництва і праці з національного стає інтернаціональним, має місце злиття національних ринків у єдиний світовий ринок;

-посилюються, активізуються міграційні процеси серед робітничого населення, робітник перестає бути прив'язаним до певної галузі;

створення великих підприємств супроводжується виникненням великих населених пунктів, які поступово переростають у міста

В кожному з названих процесів можна помітити як позитивне, так і негативне, тобто виявити певні суперечності. Зрозуміло, що! найпершою, найсуттєвішою суперечністю, яка виникає одночасно з виникненням економічної системи капіталізму вільного підприємництва, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним способом привласнення. J Водночас, розвиваючи продуктивні сили і надаючи процесові виробництва суспільного характеру, економічна система капіталізму вільного підприємництва тим самим створює матеріальні передумови І економічної системи соціалізму.

Отже, соціально-економічна значущість економічної системи! капіталізму вільного підприємництва проявляється суперечливо. 1 Завдання полягає в тому, щоб правильно, об'єктивно розглядати цю І систему, не перебільшувати і не применшувати її позитивні та"! негативні сторони. Означена система могла бути такою, якою була, якою її підготував попередній історичний розвиток.

3. Особливості формування економічної системи вільного підприємництва у носі соціалістичних країнах

Як свідчить історичний розвиток, принцип "невидимої руки", що скеровує економіку вільного підприємництва до загальної рівноваги, може діяти тільки за наявності на ринку великої кількості продавців (виробників) та покупців (споживачів), вільної конкуренції між ними та свободи підприємництва

Саме тому політичне керівництво постсоціалістичних країн, взявши курс на відмову від економічної системи соціалізму та побудову замість неї економічної системи вільного підприємництва, розробило та здійснило комплекс заходів, спрямованих на! формування суб'єктів вільного підприємництва і вільної конкуренції.

Першим серед цих заходів були роздержавлення та приватизація, які, за задумом реформаторів, повинні були забезпечити так зване "первісне" накопичення капіталу, необхідного для появи реальних власників. Якщо не брати до уваги окремі частковості, то можна стверджувати, що "первісне" накопичення капіталу в постсоціалістичних країнах здійснювалося в таких основних формах:

у формі грошового капіталу, що його нажили різного роду посередники, зв'язані з керівництвом підприємств, а також тіньовики, для яких спосіб відновлення економічної системи вільного підприємництва виявився досить зручним для подальшого розкручування свого бізнесу;

у формі виробничих потужностей, які привласнили представники державних органів, керівники підприємств та гал родичі, друзі, знайомі, а також тіньовики;

у формі торгового капіталу, виникнення якого стало можливим в результаті приватизації великих торгових підприємств все тією ж господарською та державною номенклатурою і тіньовиками;

у формі фіктивного капіталу (цінних паперів), який появився на національних ринках у зв'язку з розвитком процесів акціонування;

у формі земельного капіталу, поява якого стала можливою з початком реформування аграрних відносин;

у формі наддорогих дач та вілл, побудованих або куплених у своїх країнах чи за їх межами.

Слід мати на увазі, що роздержавлення та приватизація послужили "первісному" накопиченню капіталу і формуванню суб'єктів вільного підприємництва не самі по собі а через певні їх форми. Справа в тому, що з-поміж можливих варіантів, що їх пропонували вітчизняні та зарубіжні вчені, був обраний найменш продуктивний з точки зору економічної доцільності, ефективності, забезпечення позитивного соціального розвитку і національної безпеки. Він зводився до швидкого роздержавлення і беззастережної приватизації існуючого народногосподарського комплексу шляхом так званої перед приватизаційної підготовки".

Ця остання передбачала заходи, що призводили спочатку до руйнування виробничих і торгівельних підприємств, а надалі - до привласнення їх за безцінь спритниками з числа директорату, Державних чиновників та їхніх родичів, друзів і приятелів. І це робилося в той час, коли світовий досвід, зокрема досвід соціалістичного Китаю, свідчив про те, що збільшення приватного підприємництва дає позитивні зрушення в економіці лише тоді, коли воно відбувається не за рахунок руйнування державного сектора, а поряд з ним в результаті залучення у виробничу і невиробничу сфери додаткових капіталів, джерелом яких є заощадження населення та іноземні інвестиції.

Прологом до перерозподілу землі та майна колишніх колгоспів і І радгоспів в інтересах, як правило керівників господарств стала деколективізація. Так зване розпаювання землі і майна не створило селянинові умови, за яких він, у разі бажання, зміг би сам обробляти свою землю. Більше того, навіть ті поодинокі селяни, котрі осмілилися на свій страх і ризик взяти землю і одноосібно вести на ній господарство, наштовхнулися на шалену протидію (щоправда, здебільшого завуальовану) з боку керівників сільськогосподарських підприємств. А тому селяни масово, можна сказати стопроцентно, залишили свої паї у господарствах, якими одноосібно правлять і володіють колишні керівники. Власникам земельних паїв і частини майна вони сплачують мізерну плату за оренду. Щоправда, керівники господарств розпоряджаються (а можна сказати, і володіють) землею і майном селян поки Ідо де-факто. Але після того, як земля стане товаром, більшість з них буде володіти нею де-юре. Адже значна частина селян в результаті безгрошів'я змушена буде продати за безцінь свої земельні паї

Внаслідок роздержавлення та приватизації" і зв'язаного з ними накопичення капіталу в колишніх соціалістичних країнах появилися великі власники промислового, торгового і позичкового капіталу, яких (власників) прийнято називати "новыми русскими" в Росії, "новими українцями" в Україні і т. ін. Характерною особливістю становища нової буржуазії є те, що юна посіла панівне становище відразу в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, культурі, ідеології їй не довелося, як це було в період зародження капіталізму в надрах феодалізму, після утвердження економічного панування вести тривалу виснажену боротьбу за панування в інших сферах

Ще одна особливість формування суб'єктів вільного підприємництва у постсоціалістичних країнах проявилася в тому, що реальними суб'єктами підприємництва стали великі власники. Якщо класичне вільне підприємництво розвивалося від численних дрібних підприємців до нечисленних великих, то підприємництво у постсоціалістичних країнах відразу утворилося як велике. Дрібне підприємництво тут відіграє роль декорації, на фоні якої розгортається діяльність нових буржуа

Іншими словами, в постсоціалістичних країнах формування суб'єктів підприємництва відбувається не класичним еволюційним, природним способом, а штучно, під тиском зовнішніх чинників: національного політичного керівництва та соціально-економічного становища населення. Означені чинники призвели до того, що в суспільстві з'явилися різні категорії суб'єктів підприємницької діяльності. По-перше, як вже зазначалося, це "номенклатурний" підприємець, тобто колишні та нинішні представники директорату, державні чиновники зі сфери економіки та управління. Вони досить швидко розбагатіли в результаті роздержавлення та приватизації. По-друге, це колишні тіньовики та інші так звані "вдалі" підприємці, які спритно скористалися хибами національного законодавства щодо надання пільг з оподаткування новоутвореним кооперативам та малим підприємствам, надання кредитів за умов галопуючої інфляції тощо. По-третє, це така звані "вимушені" підприємці, до яких відноситься велика частка населення, яка, втративши роботу, а отже і джерело для пристойного існування, вдалася до дрібного бізнесу в торгівлі, сфері послуг та деяких видах виробництва Серед них значний прошарок колишніх представників науки, освіти, медицини, інженерно-технічної інтелігенції. За певних умов вони можуть трансформуватися у найманих працівників або у категорію безробітних.

Інакше кажучи, в постсоціалістичних країнах не відбувалося такого зростання і таких суб'єктів підприємництва, яке і які дали б можливість говорити про утвердження економічної системи вільного підприємництва. В цих країнах, в тому числі й в Україні, склалася економіка з двома крайнощами: структурним монополізмом великих підприємств нової буржуазії і примітивною конкуренцією. Справжня конкуренція, що притаманна економічній системі вільного підприємництва, можна сказати, відсутня. Примітивна конкуренція означає витіснення із ринку суперників через застосування позаекономічних методів: попереднього зговору, поділу ринків сировини та збуту готової продукції за територіальною чи іншою ознакою, узгодження цін, обсягів виробництва і продаж, спільних дій проти конкурентів тощо.

Щоб існувала справжня конкуренція, держава і великі підприємства повинні підтримувати і розвивати середнє та мале підприємництво. Тільки за таких умов конкуренція стане рушійною силою економіки, адже на ринку існуватиме велика кількість продавців та покупців товару, однорідність продукції, мобільність руху ресурсів і не буде цінової дискримінації. Більше того, така конкуренція може бути не тільки засобом протидії монополізму в економіці, але й механізмом, хай і малопотужним, стикування проблем мікроекономічного та макроекономічного розвитку, послаблення больових моментів переходу від централізованого планового управління економікою до ринкового господарювання, узгодження взаємодії національного ринку з міжнародними ринками.

Курс на трансформацію в напрямі економічної системи вільного підприємництва передбачав не тільки зростання чисельності суб'єктів підприємництва, але й формування великої армії потенційних найманих працівників. І така армія була створена знову ж таки в результаті роздержавлення і приватизації та зумовленого ними так званого "первісного" накопичення капіталу. В ході іх здійснення відбувався перерозподіл суспільного багатства на користь нової буржуазії. А це означає, що трудяще населення виявилося позбавленим будь-яких соціальних гарантій і змушеним за безцінь продавати свою робочу силу новим власникам засобів виробництва. І тут знову спостерігається певна особливість у порівнянні з тим, як формувалася економічна система вільного підприємництва в період переходу від феодалізму до капіталізму. Наприклад, в Західній Європі у період становлення капіталістичного виробництва працездатне населення примушували працювати на капіталіста не тільки економічними, а й позаекономічними методами. У постсоціалістичних країнах, в тому числі й в Україні, у зв'язку з так званою передприватизаційною підготовкою (суть якої полягає у попередньому розвалі підприємства) робоча сила мільйонів працездатних чоловіків і жінок виявилась нікому не потрібною.

Перехід до економічної системи вільного підприємництва включає зміни кінцевої мети суспільного виробництва, зокрема підпорядкування цього останнього виробництву максимально високого прибутку для нових власників засобів виробництва Замість виробництва задля піднесення матеріального та культурного рівня життя населення, що мало місце у дореформений період, виробництво переорієнтоване на виробництво додаткової вартості та присвоєння її власниками засобів виробництва Тобто змінився зміст основного економічного закону суспільного виробництва Причому новий зміст основного економічного закону формується об'єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості самих власників засобів виробництва, державних органів і населення, оскільки він (зміст основного економічного закону) зумовлений пануючими відносинами власності.

Щоправда, багато хто з вчених та політиків, а ще більше з практиків вважає помилковим погляд на прибуток як на головну рушійну мету економічної системи, що вибудовується у постсоціалістичних країнах, в тому числі й в Україні. На їх думку, у постсоціалістичних країнах метою виробничої та будь-якої іншої підприємницької діяльності є, з одного боку, реалізація підприємницького інтересу, який полягає в прагненні ефективно вести господарство і в бажанні перетворити людину (підприємця) в особу, яка втілює інтелектуальну та виробничо-господарську діяльність; з другого боку, - вважають ці автори, метою виробничо-господарської діяльності в умовах постсоціалістичних країнах є вирішення соціальних проблем суспільства.

Погодитися з таким баченням мети виробничо-господарської діяльності в умовах переходу від планової економіки до ринку навряд чи можна без певних застережень. Адже на відміну від діяльності державних та колективних підприємств, приватні підприємства об'єктивно в першу чергу зорієнтовані на виробництво та привласнення прибутку. Вибір виду діяльності, формування виробничих програм, вибір постачальників і споживачів, ризики і т. ін., - все підпорядковане отриманню прибутку. Саме інтерес власника викликає господарську активність в підвищенні ефективності його бізнесу. Якщо ж підприємець не є власником засобів виробництва, тобто, коли він виступає лише в ролі менеджера, то його економічна зацікавленість та відповідальність зв'язані з формами та величиною оплати його праці і доходу.

Отже, співставлення економічної системи, що формується у постсоціалістичних країнах з економічною системою класичного вільного підприємництва дає підстави твердити, що в постсоціалістичних країнах відсутнє вільне підприємництво класичного типу. Тут немає передусім двох головних засад класичного вільного підприємництва: свободи підприємництва і вільної конкуренції.