Сучасні економічні системи (2006)

Якщо не брати до уваги окремі неістотні розбіжності в тлумаченні суті змішаної економіки різними авторами, то можна сказати, що змішана економіка це така, що поєднує в собі відносини власності та елементи господарських механізмів різних економічних систем. Дотримуючись цього визначення і логічної послідовності можна зробити висновок про те, що в сучасних умовах існують наступні національно-державні різновиди змішаної економіки:

змішана економіка промислово розвинутих капіталістичних країн;

змішана економіка країн, що розвиваються;

змішана економіка перехідного періоду від капіталізму до соціалізму;

змішана економіка перехідного періоду від соціалізму до капіталізму.

Теорію змішаної економіки взагалі і першого її різновиду зокрема започаткували в кінці XIX століття німецькі економісті Альберт Шеффлє та Адольф Вагнер. Будь-яке втручання держави ж економічне життя суспільства перший називав "соціалізмом", другий - "державним соціалізмом". Оскільки в умовах переходу до монополістичного капіталізму економічна роль держави зростала, тол на їх думку, економічна система капіталізму трансформувалася в] нову систему, де є елементи капіталізму і соціалізму. Проте цілісну теорію змішаної економіки вони не створили і не могли створити, оскільки на той час недостатньо проявилися ті явища і процеси, які послужили об'єктивною основою виникнення даної теорії.

Цілісну теорію змішаної економіки розробив німецький економіст Вернер Зомбарт у 20-х роках XX століття. В працях "Соціалізм і соціальний рух", "Сучасний капіталізм" та деяких інших він ототожнював соціалізм з будь-якими формами державних підприємств. Оскільки в цей період відбулося переростання монополістичного капіталізму у державно-монополістичний, що характеризувалось значним зростанням державного сектору в капіталістичній економіці та посиленням втручання буржуазної держави в господарське життя, остільки це дало підстави говорити про формування системи змішаної економіки.

Після другої світової війни активними прихильниками теорії змішаної економіки виступали буржуазні економісти С.Чейз, А. Хансен, Дж. Кларк, П Самуельсон, Дж. Гелбрейт та деякі інші. Значна частина з них повністю сприйняла запропоноване Дж. Кейнсом обґрунтування необхідності активної ролі держави в економічному жилі капіталістичних країн. На к думку, утвердження змішаної економіки відбувається в результаті того, що, по-перше, в розвинутих капіталістичних країнах держава і приватні інститути підпорядковують свою діяльність підвищенню добробуту народу, по-друге, що економічна та соціальна діяльність держави поступово усуває суперечності капіталізму, забезпечує безкризовий розвиток економіки та високі темпи її зростання. Розвиваючи подібні ідеї американський економіст Дж. Гелбрейт навіть назвав "новим соціалізмом" ту частину економіки, яка зазнає впливу з боку держави.

Свій варіант теорії змішаної економіки розробили після другої світової війни лейбористські ідеологи Е. Кросленд і Дж Стрейчі. Вони вважали, що після другої світової війни розпочалася трансформація капіталізму у зовсім іншу економічну систему, характерними рисами якої в галузі економіки є: перехід керівної ролі від власників капіталу до менеджерів (революція управляючих), посилення економічної ролі держави, забезпечення повної зайнятості, постійне зростання виробництва

Хоча у поглядах згаданих авторів є чимало відмінностей, проте всі вони сходяться на думці, що змішана економіка поєднує в собі відносини власності та елементи господарських механізмів різних економічних систем

Як свідчить практика, співвідношення між формами власності та елементами господарського механізму капіталізму й соціалізму в різних країнах різне. З огляду на сказане стосовно індустріально розвинутих капіталістичних країн розрізняють консервативну, ліберальну і соціал-реформістську модель змішаної економіки.

Консервативну модель змішаної економіки відстоюють американські економісти Л. Мізес, Ф. Хаєк, М. Фрідмен та деякі інші. Вони вважають, що втручання держави в економіку повинне обмежуватися лише створенням сприятливих умов для розвитку приватного сектора і активізації ринкових важелів, тобто забезпеченням правил гри на ринку і проведенням відповідної бюджетної та податкової політики. Цим вимогам в якійсь мірі відповідає економічна система США.

Характерною особливістю формування економічної системи США є те, що тут не було докапіталістичних відносин (за винятком рабства на півдні країни). А це означає, що і не було їх пережитків, які гальмували б розвиток продуктивних сил. Наявність вільних земель на початку формування країни та відносно високий рівень заробітної плати й інших доходів притягували багатьох переселенців з інших країн. Зростаючий споживчий ринок стимулював розвиток масового виробництва, яке досить швидко стало основою економічного зростання. В багатьох галузях масове виробництво було створене ще в кінці ХГХ - початку XX століття. Скажімо, ще в 1916 році тут було вироблено 1,5 млн. легкових автомобілів. Іншими словами, ще на початку XX століття по багатьох економічних показниках США посіли перше місце в світі.

Після першої та другої світових воєн вони перетворилися у світового лідера Цьому сприяла їх особлива роль у названих війнах. Скажімо, у другій світовій війні вони втратили трохи більше 300 тисяч чоловік, в той час як Німеччина - 13 млн., СРСР - понад 20 млн. чоловік. Економіка країн Європи і СРСР, де відбувались бойові дії, була повністю зруйнована, а США протягом 1939-1944 років збільшили свій ВНП на 43 %, промислове виробництво - у 2,4 рази. В перші післявоєнні роки економічні переваги СІЛА були настільки значними, що навіть великі розвинуті країни опинилися в прямій економічній та фінансовій залежності від американського капіталу. США суттєво випередили всі країни по обсягу національного багатства і рівню промислового виробництва, розміру внутрішнього ринку, науково-технічному прогресу та. продуктивності праці, обсягу міжнародної торгівлі і вивозу капіталу. Швидкому зростанню економічної могутності сприяли також такі чинники, як:

утвердження принципів свободи економічної діяльності, захисту і підтримки конкуренції;

особливий культ підприємництва та прагнення до змагання з конкурентом;

високі професійні вимоги;

наявність ефективних стимулів до праці, в тому числі таких, як участь у прибутках фірми, участь в управлінні фірмою, придбання акцій та облігацій фірми. За оцінками аналітичних агентств США, кожний із названих чинників забезпечував підвищення продуктивності праці на 32-46 %.

В сучасних умовах США забезпечують своє економічне лідерство в основному такими позиціями:

великими масштабами внутрішнього ринку, адже в них найбільший в світі обсяг ВНП (до 10 трлн. доларів), найбільше поточне споживання та інвестиції (щорічно будується в середньому 1,5 млн. будинків, продається понад 10 млн. автомобілів та інших товарів тривалого використання). Американські корпорації міцно утримують світову першість щодо виробництва літаків та космічних апаратів, надпотужних комп'ютерів і їх програмного забезпечення, лазерної техніки, засобів зв'язку тощо;

високим рівнем науково-технічного потенціалу, адже тут щороку витрачається на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи близько 200 млрд. доларів, тобто більше, ніж у Великобританії, Німеччині та Франції разом взятих, загальна кількість наукових працівників перевищує 3 млн. чоловік, найбільша у світі питома вага вчених та інженерів у складі робочої сили - на 10 тис. зайнятих припадає 280 вчених та інженерів в той час, як в Японії — 240, Німеччині-210, Франції-165;

могутню і розгалуженою системою світогосподарських зв'язків з іншими країнами, адже мають широкі потоки експорту та імпорту товарів і послуг;

гнучкою та ефективною організацією виробництва і праці, високою спеціалізацією виробництва та управління на мікро-і макрорівні. Про високу спеціалізацію управління свідчить те, що кожна ланка управління чітко виконує свою особливу роль: рада директорів забезпечує перспективи розвитку фірми, середня ланка -маркетинг, нижча ланка (майстри) - удосконалення трудових відносин в колективі (бригаді) та створення здорової робочої обстановки. На макроекономічному рівні вдосконалюється управління в галузі фінансів і грошово-кредитної політики. При Цьому акценти в державному регулюванні розставляються в залежності від ситуації в економіці.

Отже, американська економіка, виходячи з історичних особливостей формування капіталу, багатих природних ресурсів, потужного виробничого потенціалу тощо, забезпечує собі світове лідерство в економіці консервативною моделлю змішаної економіки, моделлю, яка передбачає обмежене державне підприємництво і таке ж обмежене державне регулювання процесу суспільного відтворення.

Ліберальну модель змішаної економіки розробляли німецькі економісти В. Ойкен, В. Репке, А. Рюстов, Л. Ерхард, А. Мюллер-Армак, американські економісти Дж. Гелбрейт, Д Белл, А. Тофлер та інші. На їх думку, в сучасному суспільстві забезпечується раціональна взаємодія державного і приватного секторів економіки, впроваджуються системи макроекономічного планування, програмування і прогнозування, відбувається переорієнтація приватного сектора економіки на вирішення соціальних проблем. Згідно з цими ознаками до ліберальної моделі змішаної економіки можна віднести економічну систему, що має місце сьогодні в Японії, Німеччині та інших країнах.

Економічні системи Німеччини (до кінця 80-х років XX століття Західної Німеччини) та Японії формувались під впливом і при великій економічній та фінансовій підтримці Сполучених Штатів Америки. Скажімо, Західна Німеччина отримувала економічну допомогу в рамках так званого плану Маршалла Він передбачав допомогу всім європейським країнам, що зазнали втрат в результаті другої світової війни, в тому числі й СРСР і країнам Східної Європи. Проте СРСР і країни Східної Європи від допомоги відмовилися, побачивши в ній небезпеку попасти у пряму економічну і фінансову залежність від США. Серед шістнадцяти країн, що погодилися приймати допомогу за планом Маршалла, найбільша частка допомоги дісталася Західній Німеччині. Завдяки їй тут досить швидко було досягнуто довоєнного рівня промислового виробництва, модернізовано інфраструктуру і сільське господарство, забезпечено грошову та фінансову стабільність.

Сьогодні економічна система Німеччини здатна вирішувати багато соціально-економічних проблем і конкурувати не тільки з економічними системами європейських країн, але й з економічною системою США. Цю систему багато хто із економістів називає "соціальним ринковим господарством". За твердженням А. Мюллер-Армака, зміст соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання. Це останнє досягається завдяки втручанню держави в економічне життя. Держава не допускає обмеження конкуренції, ставить під контроль діяльність монополій та олігополій і таким чином діє в напрямі вирівнювання розподілу національного доходу. Проте основою такої економічної системи А. Мюллер-Армак вважає приватну власність і досконалу конкуренцію.

Соціал-реформістська модель змішаної економіки представлена працями ідеологів лейборизму Е. Кросленда і Дж. Стрейчі, відомого голландського економіста Я. Тінбергена та інших. За їх твердженням, сучасна економіка вимагає існування різноманітних форм власності, поєднання планових та ринкових механізмів господарювання, скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу доходів на користь менш забезпечених верств населення. Цій моделі найбільш повно відповідає економічна модель, що відома під назвою "шведський соціалізм", а також економічні системи Англії, Франції та деяких інших країн.

Ця модель, за твердженням її прихильників, передбачає збереження панування монополістичного капіталу, існування та всілякий захист приватної власності на засоби виробництва, участь найманих працівників в управлінні підприємством, а також к-участь у формуванні акціонерного капіталу шляхом купівлі акцій підприємства, на якому вони працюють. Як і економічна система Німеччини, юна також формувалася під впливом і при допомозі американського капіталу, зокрема при допомозі заходів, передбачених планом Маршалла. За короткий період Англія, Франція, інші Європейські країни змогли довести промислове виробництво і продуктивність праці до рівня, що існував напередодні війни.

Поряд з американським економічним досвідом та величезною фінансовою допомогою розвитку цих країн сприяла широка економічна інтеграція спочатку в рамках Європейської асоціації вугілля і сталі, пізніше Європейського економічного співтовариства і сьогодні Європейського Союзу. Економічна інтеграція, по-перше, сприяла значному розширенню торгівлі між членами об'єднання; по-друге, позитивно позначилась на подальшому поглибленні міжнародного поділу праці, розвитку спеціалізації та кооперації краш-учасниць, створенні нових видів виробництва, удосконаленні техніки управління, надходженні іноземних інвестицій, передусім із США; по-третє, економічна інтеграція сприяла створенню наукоємних виробництв, поліпшенню якості та конкурентоздатності товарів членів об'єднання.

Поділ змішаної економіки на згадані вище моделі багато в чому. умовний, оскільки між ними є чимало спільного. Особливо багато спільного між ліберальною та соціал-реформістською моделями змішаної економіки. Ця спільність, якщо брати країни Європи, зумовлена передусім спільностями історичного походження: всі вони послідовно пройшли через первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну та капіталістичну економічні системи; в тій чи іншій мірі зазнали втрат в роки першої та другої світових воєн; в більшій мірі ніж, скажімо, США, зазнали впливу вчення про економічну систему соціалізму, адже тут жили і творили соціалісти-утопісти та основоположники марксизму, тут відбулися перші спроби побудувати соціалістичне суспільство.

Очевидно саме тому навіть при загальному несприйнятті економічної системи соціалізму вищезгадані Європейські країни не відкидають можливість існування у власних економічних системах доволі потужних елементів виробничих відносин соціалізму.

^Важливою об'єктивною основою виникнення теорій змішаної економіки стали зміни у відносинах власності розвинутих капіталістичних країн?) На відміну від капіталізму вільного підприємництва, в умовах сучасного капіталізму відносини власності зазнали деякої соціалізації. В країнах змішаної економіки поряд з класичним приватним підприємництвом широкого розвитку набули корпоративна (акціонерна), кооперативна і державна форма власності. Корпоративна власність за своїм характером є колективно-приватною. А тому й вона, з одного боку, зберігає підприємницький інтерес, а з другого - акумулює капітальні ресурси і кошти фізичних і юридичних осіб будь-якої належності і використовує їх з метою збагачення акціонерів.

Кооперативна власність в умовах змішаної економіки є більш колективною, соціалізованою, ніж корпоративна Вона виникає на основі добровільного усуспільнення членами кооперативу усіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв)^ Виникнення кооперативної власності розпочиналось із створення найбільш простих форм кооперативів (споживчих та постачально-збутових). І лише з часом виникли виробничі кооперативні підприємства. В нинішніх умовах в більшості країн виробничі кооперативи існують як промислові, сільськогосподарські, житлові, кредитні, споживчі, постачальні та інші Причому їх кількість і питома вага у народному господарстві кожної країни постійно зростає. Скажімо, в країнах Скандинавії кооперативи реалізують на внутрішніх і зовнішніх ринках до 80 %, а в Японії - понад 90 % товарної продукції аграрного сектора економіки.

"-(Державна власність в умовах змішаної економіки становить собою власність держави на засоби виробництва Вона виникає шляхом створення підприємств за рахунок державного бюджету, шляхом націоналізації та одержавлення окремих підприємств:; Державна власність в умовах змішаної економіки включає в себе не тільки виробничі підприємства та підприємства інфраструктури, а й рухоме і нерухоме майно, необхідне для функціонування апарату державного управління, армії та правоохоронних органів, засоби державної кредитної системи, фонди соціальної інфраструктури -освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо.

Щоправда, за визнанням J1 Рейнольдса, Н. Кайзера та деяких інших західних вчених, змішана економіка характеризується значним державним втручанням, але незначною державною власністю на засоби виробництва Проте незалежно від питомої ваги державної власності в промислово розвинутих країнах її поява разом з корпоративною і кооперативною свідчить про наявність тенденції до зростання рівня усуспільнення об'єктів власності. Причому воно має місце на рівні окремого підприємства (корпорації), на рівні держави і на міжнаціональному рівні. Якщо цей процес розглядати з точки зору розвитку суспільно-економічних формацій, то є всі підстави твердити, що еволюція власності з боку об'єктів та суб'єктів привласнення здійснюється у напрямі її соціалізації. Інакше кажучи, сьогодні на домінуючу роль серед об'єктів власності виступають ті, що повинні належати або окремим трудовим колективам або державі.

(Важливою рисою відносин власності у розвинутих країнах Заходу є зростання рівня двох протилежних процесів: деперсоніфікації та персоніфікації власності. Деперсоніфікація власності проявляється у переході власності капіталістів до юридичних осіб - банків, компаній та інших фінансових інститутів в результаті утвердження акціонерних товариств) Скажімо, в Японії в 90-х роках частка юридичних осіб у акціонерному капіталі сягала 80 %.

Процес персоніфікації власності також відбувається завдяки механізму придбання акцій, а також через пенсійні та страхові фонди) У США, наприклад, кількість пайовиків пенсійних фондів в середині 90-х років становила майже 70 мільйонів чоловік. Щоправда, управління цими фондами здійснює вузьке коло осіб у кілька сет чоловік, що свідчить про високу концентрацію влади, тобто права приймати рішення про інвестиції.

Як зазначалося, однією з характерних рис змішаної економіки, на думку багатьох вчених, (є використання двох механізмів макроекономічного регулювання: ринкового і планового:, Система змішаної економіки прагне зберегти переваги ринкової економіки, водночас усунувши її недоліки) Справа в тому, що модель ринку зразка економіки вільної конкуренції відійшла в минуле. Внутрішня діалектика ринкового господарства за століття свого розвитку призвела до такого збільшення його суперечностей, що стало неможливим існування економічної системи, яка застосовує одні лише ринкові відносини. В механізмі цієї системи відсутні захист конкуренції як однієї з її основ, можливість відтворення та прискорення науково-технічного прогресу, умови для підвищення соціальної ефективності виробництва і задоволення потреб усіх верств населення.

Раніше зазначалось, що з точки зору ринкового господарства найкращим механізмом формування попиту і пропозиції, цін і справедливого розподілу прибутків між усіма суб'єктами господарювання є механізм вільної конкуренції. Проте на межі ХГХ-ХХ століть сама ринкова система почала руйнувати вільну конкуренцію, започаткувавши тим самим процеси самогальмування. Це сталось в результаті того, що вільна конкуренція неминуче призводить до високої концентрації та централізації виробництва і капіталу, а ці останні ведуть до виникнення монополій, які придушують вільну конкуренцію. Тому в умовах змішаної економіки держава, щоб не допустити повного знищення вільної конкуренції, здійснює заходи по збереженню конкурентного середовища.)

Головними об'єктами державного регулювання є промисловий цикл, структура суспільного виробництва, зайнятість, грошовий обіг, ціни, соціальні відносини, платіжний баланс тощо. При здійсненні регулювання застосовується система як адміністративних, так і економічних засобів. Причому слід мати на увазі, що ця система засобів у значній мірі залежить від конкретної ситуації в суспільстві та цілей, які передбачає реалізувати державне регулювання.

Скажімо, заходи державного регулювання, обґрунтовані Дж Кейнсом і застосовані президентом США Ф. Рузвельтом в 30-х роках, носили обмежений характер, оскільки були спрямовані головним чином на подолання затяжної економічної кризи. На відміну від Дж Кейнса його послідовники 50-х - 60-х років (А. Хансен, Ст. Чейз, П Самуельсон та інші) пропонували заходи, спрямовані на вирішення таких довгострокових цілей, як: прискорення НТП і структурної перебудови суспільного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, диференціація доходів, підтримання соціального миру в суспільстві і т. ін.

Проте, як буде показано нижче, взаємодія державного регулювання та ринкових механізмів ще не є достатньо ефективною. Прихильники змішаної економіки вважають, що державне регулювання суттєво активізується у XXI столітті і воно буде більш ефективним щодо вирішення економічних та соціальних проблем суспільства

Як зазначають автори і прихильники системи змішаної] ^ економіки, державне регулювання в соціально-економічній сфері покликане захистити населення від бідності, підвищити його добробут і компенсувати витрати, на які багато людей ідуть в інтересах суспільства (витрати на виховання дітей, отримання освіти, догляд за престарілими тощо). З цією метою держава розробляє систему заходів, які передбачають: захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від зростання цін та проведення індексації основних доходів; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування; встановлення мінімальної заробітної плати; розвиток освіти і охорони здоров'я; захист навколишнього середовища; підготовка і перепідготовка кадрів.

^Найважливішим елементом у системі соціального захисту населення в умовах планової економіки є соціальне страхування, до складу якого входять пенсійне та медичне страхування і страхування від нещасних випадків та від безробіття,) Пенсійне і медичне страхування здійснюється, як правило, шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави.

В країнах змішаної економіки важливими складовими політики зайнятості виступає виплата допомога по безробіттю, система професійної перекваліфікації та працевлаштування, створення додаткових робочих місць, регулювання зайнятості осіб, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці. Допомога по безробіттю надається зі спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75% середнього заробітку за останній час протягом певного періоду. По закінченню цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і, як правило, на основі індивідуального визначення потреб. Одержання допомоги по безробіттю здійснюється за певних умов: сплати внесків до страхового фонду, трудового статусу, періоду чекання, фізичної придатності до праці, реєстрації на біржі праці і т. ін. При відсутності встановлених умов допомога не виплачується, а отже безробітні залишаються без засобів до існування.

Інакше кажучи, наявна система страхування від безробіття не усуває ні самого безробіття, ні соціальних проблем, які спіткають безробітних Справа в тому, що в умовах змішаної економіки, так само, як і при капіталізмі вільної конкуренції, діє капіталістичний закон народонаселення, суть якого, як відомо, полягає в тому, що робітниче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах само виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням/^ системі змішаної економіки, як і в будь-якому капіталістичному суспільстві, існують три форми безробіття: плинне, яке характеризується періодичною зайнятістю, що набуває поширення в періоди спаду виробництва; приховане (аграрне), яке виникає в результаті розорення дрібних фермерів і неможливості усіх їх знайти роботу; застійне, яке характеризується тривалою відсутністю роботи.)

В сучасних умовах в країнах змішаної економіки серед безробітних є чимало інженерно-технічних працівників, службовців, кваліфікованих робітників, досить високий процент безробітних серед жінок та молоді.

Зрозуміло, що відсутність роботи і допомоги по безробіттю породжують проблему бідності. Бідність вимірюється за допомогою прожиткового мінімуму, який існує у вигляді життєвого (фізіологічного) мінімуму та соціального мінімуму. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб та основних послуг. Другий включає задоволення не тільки фізіологічних потреб, а й духовних і соціальних запитів.

Серед проблем соціального захисту населення країн змішаної економіки досить рельєфно проступають проблеми освіти та охорони здоров'я. Справа в тому, що в більшості цих країн переважає платна освіта і медична допомога Причому плата є настільки високою, що навіть не кожний працюючий може дозволити собі навчання своїх дітей у престижному навчальному закладі чи належне лікування у разі хвороби. Але не всі працюють і не всі одержують допомогу по безробіттю. Тому й не кожен може навчатися і лікуватися.

Важливою проблемою, з якою стикаються суспільства змішаної економіки, є проблема якості навколишнього середовища та якості товарів народного споживання. В гонитві за високими прибутками виробники досить часто порушують екологічне законодавство, забруднюючи навколишнє середовище. Як визнають самі західні вчені, підприємства готові оплачувати негативні наслідки свого господарювання, замість того, щоб оплачувати заходи по їх недопущенню. -

Це саме стосується і товарів народного споживання. Досить часто вони виявляються не тільки низької якості, а й шкідливими, небезпечними для здоров'я людей.

Раніше зазначалося, що однією із цілей державного регулювання, в умовах змішаної економіки є скорочення розриву в доходах членів суспільства. Проте в багатьох країнах, незважаючи на певні заходи щодо соціального захисту найбідніших верств населення, зберігається істотний розрив між доходами багатих і бідних.

Отже, систему змішаної економіки в промислово розвинутих країнах слід розглядати не як еклектичне поєднання капіталістичних і соціалістичних форм, а як об'єктивно зумовлений та історично закономірний етап еволюції ринкових відносин в напрямі соціалізації.