Фінансовий менеджмент (2005)
8.1. Сутність та форми інвестицій
Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є отриманий від них прибуток. Залежно від протікання у часі процесів вкладення коштів і отримання прибутку від інвестицій виділяють три можливі форми:
послідовне протікання процесів: прибуток може бути отримано одразу після вкладення інвестицій у повному обсязі;
паралельне протікання процесів: прибуток може бути отриманий вже після введення першої черги об'єкта;
інтервальне протікання процесів (як у випадку інвестицій у фондові інструменти).
Залежно від виду вкладених інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:
грошових коштів та цільових банківських вкладів;
рухомого та нерухомого майна;
ноу-хау;
майнових прав та ін.
Залежно від напряму вкладень виділяють дві основні форми інвестицій: реальні і фінансові (рис. 8.1).
![](/media/content/5331b210af21d.gif)
Реальні інвестиції — це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні й нематеріальні активи.
Різновидом реальних інвестицій є інноваційна форма інвестицій, за якої кошти вкладаються у нововведення з метою запровадження останніх науково-технічних розробок та успішної протидії конкурентам на товарних ринках. Фазами інноваційного процесу є:
патентування ідеї;
обґрунтування доцільності нововведень;
експериментальне освоєння нововведень;
доведення інноваційної ідеї до промислового виробництва;
маркетинг нововведень;
здійснення інноваційного проекту;
реалізація продукції, виробленої в результаті нововведень.
Інноваційні інвестиції .є дуже ризиковими. їх реалізацією займаються спеціалізовані венчурні (ризикові) фірми. Залежно від джерел фінансування можуть застосовуватися різні форми венчуру:
Венчурні, інноваційні фірми створюються у формі акціонерного товариства і після широкої реклами інвестиційної ідеї у засобах масової інформації акумулюють для її реалізації кошти приватних та інституціональних інвесторів. Такий венчур інакше називається незалежним або чистим.
Венчурні інноваційні фірми створюються декількома підприємствами на дольових засадах і організаційно оформлюються у вигляді науково-дослідних консорціумів (зовнішній венчур).
Створюються внутрішні венчурні інноваційні відділи на великих підприємствах (науково-дослідницькі бюро, дослідно-конструкторські бюро, науково-промислові об'єднання).
Остання організаційна форма інновацій найчастіше застосовується вітчизняними підприємствами. Але вона має низку серйозних недоліків. Так, в періоди спаду виробництва на підприємстві фінансових ресурсів на нововведення не вистачає і інноваційний процес практично призупиняється. Крім того, відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт не завжди забезпечує високу якість інноваційних продуктів.
Фінансові інвестиції — це вкладення активів у різноманітні грошові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносять цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондових — цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сертифікати, векселі тощо) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).
Залежно від характеру участі у процесі інвестування інвестиції можна класифікувати так:
прямі;
стратегічні;
портфельні (опосередковані, непрямі).
При прямих інвестиціях інвестор бере безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування, не звертаючись до послуг посередників. Як правило, при цьому інвестор намагається заволодіти контрольним пакетом акцій підприємства, а вже після цього активно вкладати кошти в його подальший розвиток (стратегічні інвестиції).
Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залученням посередників — інституціональних інвесторів. В цьому випадку інвестор не має .намірів щодо збільшення свого впливу на емітентів, а формує за допомогою посередників портфель цінних паперів, диверсифікований за видами фінансових інструментів.
Непряма форма управління інвестиціями доцільна у випадку, коли інвестор не має достатньої кваліфікації і інформації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними.
Залежно від періоду інвестування інвестиції діляться:
на короткострокові — вкладення коштів на період, що не перевищує 1 рік (в основному, це фінансові інвестиції);
довгострокові — вкладення капіталу на період більше одного року.
За формами власності інвестиції бувають: державні, приватні, спільні, іноземні.
За регіональною ознакою інвестиції класифікують так: внутрішні (в межах країни) і зовнішні (закордонні).
За величиною ризику інвестиції бувають: неризикові (надійні), середньоризикові, ризикові, високоризикові (венчурні).
За цілями відтворювального процесу інвестиції поділяють таким чином:
початкові або нетто-інвестиції — розмір вкладень у створення (купівлю) нового підприємства або виробництва;
інвестиції на розширення діючого виробництва — розмір вкладень на введення додаткових складських приміщень, виробничих площ, основного технологічного обладнання;
брутто-інвестйції — сумарні нетто-інвестиції і реінвестиції за весь період.
Класифікацію реальних інвестицій залежно від цілей відтворювального процесу наведено на рис. 8.2.
![](/media/content/5331b210af9ee.gif)
Перелічені класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. Залежно від цілей аналізу інвестицій як об'єкта управління фінансовий менеджер повинен враховувати їх специфіку за такими критеріями:
сфера інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будівництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);
функціональна спрямованість інвестицій (у розвідку корисних копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспортування, збут і маркетинг);
галузева спрямованість вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство тощо);
необхідність здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);
джерела фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);
новизна одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, знайомі ринку);
відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в цій країні і за кордон);
показник ефективності інвестиції (високоефективні, середньоефективні, малоефективні);
часова структура грошових потоків (з постійним рухом, зі змінним рухом) та ін.