Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю
ВСТУП.
Тенденції створення цінностей свідчать, що найбільш динамічними галузями економіки є ті, які пов'язані з інтенсивною діяльністю у сфері знань та інтелектуальної власності. Ці тенденції показові не лише для майбутньої охорони інтелектуальної власності як стратегічного інструменту мікро і макро економіки, але також для характеру і видів інвестицій, які у недалекому майбутньому потрібно буде збільшувати для створення підґрунтя національному розвитку і підвищення актуальності інтелектуальної власності.
Йдучи пліч-о-пліч з технічним поступом, інтелектуальна власність набуває глобального значення через підвищення її актуальності для таких ключових і основоположних напрямів політики, як забезпечення продовольством, охорона здоров'я, праця, торгівля, культура та культурна спадщина, навколишнє середовище, інвестиції і науково-технічне перетворення.
З огляду на зростання значущості інтелектуальної власності, вона не може надалі розвиватися окремо, сама по собі. Що більшого значення вона набуває для економічного розвитку і створення матеріальних благ, то нагальніше постає проблема створення потужної системи управління інтелектуальною (в тому числі промисловою) власністю, яка сприяла б соціально-економічному розвитку держави.
Ідеологія глобалізації, набравши після розпаду СРСР конфігурації нового економічного порядку, відкидає колишні соціалістичні республіки на далеку периферію світового розвитку. За даними відомого українського економіста Г. Задорож-ного, сукупні втрати України за роки перебудови становлять $ 370 млрд., відставання від США з продуктивності праці зросло в 16 — 20 разів, а коефіцієнт Джинні вищий від американського у понад три рази, що свідчить про різке майнове розшарування в нашій країні.
У суспільну свідомість громадян провідних країн за останнє десятиріччя активно насаджувалося уявлення про те, що їхня майбутня доля все меншою мірою буде залежати від традиційних ділянок матеріального виробництва, оскільки вони приносять менше прибутків супроти прибутків, які забезпечує розвиток і використання інтелектуальної власності. Прикладом може слугувати найбагатша людина планети Б. Гейтс, що очолює фірму комп'ютерних технологій "Microsoft", особистий капітал якого 1999 р. сягнув позначки $ 500 млрд.
Ідеологи глобалізації переконують, що найшвидше примножують свій статок ті, хто здобуває і використовує інтелектуальну власність, аналізує і застосовує інформацію. На вершині списку найбагатших людей Америки, опублікованого в часописі "Форбс", окрім Б. Гейтса, містяться його "колеги" по інформаційному бізнесу: М.Делл, фундатор компанії "Делл комп'ютерз", Г.Мор, фундатор "Інтел", Ларрі Еллісон з "Оракл", Т. Уайт з "Гейтуей", Б. Хьюлет — хрещений батько "Хьюлет — Паккард" та інші.
Варто зауважити, що стрімке зростання інтелектуального бізнесу спостерігається й у деяких маргінальних країнах. Наприклад, із 100 членів клубу індійських мільярдерів, які володіють еквівалентом 30% валютного запасу Індії, 15 заробили свій капітал на інформаційних технологіях. Водночас на країни-аутсайдери перекладається завдання щодо матеріального виробництва та життєзабезпечення провідних країн. Фінансові організації, такі як МВФ, МБРР тощо, а також військові інституції, (скажімо, НАТО і т.п.), покликані регулювати й підтримувати стабільність у взаємозв'язках компонентів нового порядку XXI ст.
Наша держава, яка ще донедавна належала до тридцятки світових інтелектуальних лідерів, втратила свої позиції, що значною мірою зумовлено недосконалістю державної системи управління промисловою власністю.
Україна має значний потенційний товар у вигляді об'єктів промислової власності, який може бути залучено до господарського обігу у різноманітних формах. За цих умов його вартісна оцінка набуває першорядного значення, проте дотепер не сформовано органи управління, які мали б розв'язувати цю проблему.
Необхідною передумовою розв'язання цієї проблеми є створення в Україні власної ефективної системи управління промисловою власністю. Обґрунтування методологічних підходів до створення такої системи має полегшити реформування економіки з метою її адаптації до ринкових умов функціонування.
Популярним є вислів наших предків: "Нужда — матір відкриттів". Як вважає основоположник праксеології, польський учений Т. Катабринський, люди торують нові шляхи переважно у тих випадках, коли виникають труднощі, які можна подолати тільки нетрадиційним шляхом, по-новому.
Становище, в якому опинилася економіка України, можна розглядати як тимчасове явище, що, відповідно до поглядів згаданого вченого, є вимушеною ситуацією обмеження, зашморгу, перешкоди, перемогти яку можна лише впровадженням наукових і технічних удосконалень, спрямованих на подолання інверсії хаосу, загрози життю і здоров'ю, фізичних мук, утрати свободи й незалежності. У протилежному разі нас очікують наслідки, що можуть призвести до економічної розрухи і втрати суверенітету. З огляду на це прогрес як процес визволення із "зашморгу" можливий за усвідомлення означеної потреби виходу із ситуації "обмеження", а її задоволення — лише за допомоги нових, удосконалених засобів. При цьому, що вищою буде компетентність творців нової, соціально орієнтованої ринкової економіки і нового співтовариства, заснованого на принципах партнерства і співробітництва, то більшою мірою вони будуть здатні до впровадження нових економічних, соціальних і технічних удосконалень.
Сьогодні в Україні докладається максимум зусиль для виходу з "вимушеної ситуації", про що свідчать активні кроки в цьому напрямку з боку всіх гілок влади, наукової і технічної спільноти. Останнім часом здійснено декілька суттєвих заходів у сфері нормативного регулювання питань промислової власності. Зокрема, Указом Президента України від 27.04.2001 р. № 285/2001 "Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні" намічено шляхи до подальшого приведення основних параметрів системи промислової власності у відповідність до загальновизнаних міжнародних норм і стандартів. Але цей Указ не вирішує питань щодо створення системи управління промисловою власністю.
2003 року прийнято новий Цивільний Кодекс України (набирає чинності з 1 січня 2004 p.), четверту Книгу якого присвячено праву інтелектуальної власності. На жаль, у цьому Кодексі не знайшлося місця поняттю права промислової власності. Але в цілому світі термін "промислова власність" існує, його визначено у багатьох міжнародних актах, головний з яких — Паризька конвенція про охорону промислової власності [103].
Тому ця книга аналізує правові та економічні аспекти управління саме промисловою власністю як складову системи регулювання і управління інтелектуальною власністю.
Серед визначених стратегічних пріоритетів одним з головних постає інноваційний шлях розвитку країни. У зв'язку із зазначеним, насамперед виникає необхідність розробки інноваційної моделі розвитку економіки. Це означає підвищення ролі науки й технології переважно в галузях, де Україна зберегла високий потенціал і світове лідерство. Поява десятків тисяч новацій у цих галузях зміцнює позиції України на міжнародних ринках і служить потужним прискорювачем подальшого її розвитку. Зробити цей процес інтенсивнішим можна за допомоги вагомого резерву — інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, яка нині перебуває радше на задвірках економіки.
Україна має потужний інтелектуальний потенціал і законодавство, яке захищає права творців. Ці два об'єктивних чинники є обов'язковими, але недостатніми для подолання кризових явищ за наявних умов. Водночас одним з негативних чинників, які стоять на заваді широкому використанню вітчизняних інтелектуальних досягнень, є мізерний розвиток такого важливого наукового напрямку, як економіка інтелектуальної власності. Бракує кількості публікацій, відсутня методична база для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, що утруднює, з одного боку, достовірну оцінку новацій та масштабу їхнього впливу на процеси створення соціально орієнтованої ринкової економіки за сучасних умов реформування механізму господарювання, а з іншого, — стримує розвиток інфраструктури, необхідної для розвитку інноваційної діяльності та комерціалізації її результатів за рахунок зовнішніх інвестицій. Останнє має для країни неабияке значення з огляду на світову глобалізацію економіки і розвиток сучасних інформаційних технологій.
Оволодіння прийомами оперування інтелектуальною власністю створює умови для революційного просування структурної перебудови шляхом акціонування і приватизації підприємств, за рахунок зростання ролі і зацікавленості творців нової техніки, підвищення відповідальності й ефективності роботи управлінського персоналу, примноження потужної української когорти винахідників і науковців, розширення інноваційної діяльності та залучення іноземного капіталу.
Яке питання ми б не розглядали, з якого боку не підходили б до економіки, у підсумку все упирається в необхідність докорінного поліпшення управління механізмом господарювання в цілому. Це стосується і технічної творчості, патентно-ліцензійної діяльності, інформаційних технологій, а також наукових розробок.
За урізноманітнення форм виробничих зв'язків, ускладнення технологічних процесів, розвитку технічних засобів для процесу управління змінюється ставлення до формалізованих оцінок і методів, що є матеріальною основою прийняття управлінських рішень.
Збереження, забезпечення та ефективне використання вітчизняного інтелектуального потенціалу є національним пріоритетом України. Необхідною передумовою становлення інноваційної моделі розвитку є створення цілісної системи управління промисловою власністю, яка б забезпечувала на рівні міжнародних стандартів її інформаційну підтримку, патентну експертизу, правовий захист, економічну оцінку та створення умов для всебічного використання.
Ефективну систему управління промисловою власністю, яка зможе активно підтримувати національну економіку, засновану на знаннях, і буде здатна оперативно приймати обґрунтовані рішення, адекватно реагувати на зміни в навколишньому середовищі та складних процесах у самій керованій системі, ще має бути створено.
Це має бути система, що закладе підвалини і створить умови, за яких творчий потенціал держави буде мобілізовано і скеровано на досягнення відчутного і сталого прогресу.