Аналіз банківської діяльності (2003)
2.3. Сутність власного капіталу банку та його основні функції
Капітал банку — це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових надходжень з боку учасників.
Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності капітал банків має значно меншу питому вагу у сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банківської установи, яка здійснює мобілізацію вільних коштів на грошовому ринку і надає їх у борг. Тому капітал банківської діяльності має інше призначення, ніж в інших сферах підприємницької діяльності.
Сутність банківського капіталу виявляється через його функції (рис. 2.4).

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій, тобто максимізацію прибутку.
Якщо в інших сферах підприємницької діяльності капітал забезпечує платоспроможність і виконує більшість оперативних функцій підприємства, то комерційному банку капітал потрібний насамперед для страхування інтересів вкладників. Тобто першочергове призначення капіталу банку — це виконання ним захисної функції. У цьому зв’язку розмір капіталу є важливим фактором надійності функціонування банку і повинен перебувати під суворим контролем Національного банку України, що регулює діяльність комерційних банків.
Математичною формулою капіталу в обліку відповідно до міжнародних стандартів є:
Капітал = Активи – Зобов’язання
Капітал банку відображається в 5-му класі Плану рахунків бух¬галтерського обліку банків.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які беруть банки на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рів¬ня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.
Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає перепродажу, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його величина піддається змінам.
Основний капітал складається з таких елементів:
фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;
емісійні різниці (емісійний дохід);
резервні фонди, які створюються згідно із законами України;
загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;
прибуток минулих років;
прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Загальна величина основного капіталу визначається з урахуванням величини очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за активними операціями;
коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Додатковий капітал складається з таких елементів:
резерви під стандартну заборгованість інших банків;
резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
результат переоцінки основних засобів;
прибуток поточного року;
субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).
Під час розрахунку суми капіталу сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.
Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові капіталу), які відповідно до угоди не можна взяти з банку раніше як через п’ять років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.
Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загаль¬ний розмір капіталу 1 і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
акції та інші цінні папери, з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, випущені банком;
інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі не менше 10 % їх статутного капіталу та в дочірні установи;
кошти, що вкладені банком в інші банки на умовах субординованого боргу.
Сума регулятивного капіталу (капіталу «нетто») показує реаль¬ну суму капіталу, яку комерційний банк використовує в господарському обороті і яка визначає його фінансовий стан.
Стан капіталу банку (як і будь-якої установи або фірми) характеризується його розміром, структурою (відносними частками його складових) і темпами зростання як капіталу в цілому, так і окремих його складових.
Крім аналізу структури капіталу, дуже важливо визначити ефективність його використання. Аналіз проводиться за допомогою таких показників:
прибуток на капітал;
величина кредитних вкладень на 1 грн. капіталу.
Ці показники розраховуються у такий спосіб:
Прибутковість капіталу = Чистий прибуток / Власний капітал банку.
Розмір кредитних вкладень на 1 грн. капіталу = Кредитні вкладення / Власний капітал банку
Під час аналізу наведених показників порівнюються дані на звітну дату з даними на відповідну дату минулого року.
На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізуються достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися в його складових.