Аналіз банківської діяльності (2003)

Зазвичай у структурі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. До них належать:

процентні витрати за залучення ресурсів у вигляді отриманих міжбанківських кредитів і депозитів;

процентні витрати за строковими депозитами фізичних та юридичних осіб;

витрати на сплату відсотків за коштами до запитання клієнтів, коштами бюджету та позабюджетних фондів;

процентні витрати за цінними паперами власного боргу;

процентні витрати за операціями з філіями;

процентні витрати за субординованим боргом.

На розмір процентних операційних витрат банку впливають такі чинники:

зміна середньої процентної ставки за платні ресурси;

зміна середніх залишків платних ресурсів;

зміна строку залучення ресурсів.

Розрахунок впливу названих чинників здійснюється за допомогою способу ланцюгових підстановок або абсолютних різниць у такому самому порядку, як і під час аналізу доходів. При цьому можуть бути використані такі факторні моделі:

Витрати за депозитами:

За аналогічними факторними моделями можуть бути проаналізовані витрати банку за отриманими міжбанківськими кредитами та депозитами.

Витрати за операціями з цінними паперами включають:

проценти за векселями та облігаціями власної емісії;

від’ємний фінансовий результат під час продажу цінних паперів нижче їх облікової вартості;

витрати на купівлю бланків цінних паперів;

комісійні фондовій біржі та іншим посередникам під час купівлі та продажу цінних паперів;

витрати на зберігання;

державне мито за операціями з цінними паперами.

Витрати за операціями з цінними паперами можуть бути як процентні, так і непроцентні. Наприклад, процентні витрати за цінними паперами власного боргу можуть аналізуватись з використанням такої факторної моделі:

Аналіз витрат на посередництво полягає в розкладанні непроцентних витрат на групи. Це здійснюється через оцінку кожної статті непроцентних витрат як процента загальних середніх активів.

Непроцентні витрати банку складаються з (рис. 9):

Аналіз витрат на посередництво (непроцентних витрат) здійснюється за допомогою порівняння фактичних витрат з плановими показниками, а також з фактичними показниками за відповідний період минулого року в цілому і в розрізі їх статей.

Факторний аналіз причин зміни окремих статей витрат проводиться, як правило, за допомогою двофакторних моделей, наприклад: