Аналіз банківської діяльності (2003)

В умовах невизначеності майбутньої ситуації вимірювання ліквідності постає досить складним завданням. Щоб реально оцінити стан ліквідності банку, необхідні точні прогнози потреб у готівкових коштах, очікуваного рівня ліквідних активів та надходження коштів за певний період. Поняття «вимірювання ліквідності» передбачає використання поняття «потоку», хоча найпоширеніші критерії оцінки ліквідності засновані на понятті «запасу».

Ліквідність банку є якісним станом, що залежить від багатьох факторів. З цього випливає складність вимірювання та оцінки ліквідності. Як правило, існує два методи вимірювання ліквідності:

на основі фінансових коефіцієнтів, що обчислюються за балансами та відображають ліквідність балансу (ліквідність як «запас»);

на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах з урахуванням аналізу оборотів за активами та пасивами балансу банку у відповідних періодах (прогнозування майбутньої потреби в ліквідних коштах, прогнозування ліквідності).

Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних

кількісних співвідношень між статтями балансу. У деяких країнах ці співвідношення вводяться та контролюються владою, в інших — використовуються та підтримуються самими банками.

Так, у США немає законодавчо встановленої системи вимірювання ліквідності. Її визначення та підтримання є завданням керів¬ництва банку.

Разом з цим існують певні показники, що найчастіше використовуються для оцінки ліквідності незалежно від специфіки банку.

Перша група показників характеризує співвідношення ліквідних активів та депозитів. Використовується два показники:

За допомогою цих показників установлюється безпосередній зв’язок між ліквідними активами та зобов’язаннями у вигляді депозитів, що належить виконати. Недоліком цих коефіцієнтів є те, що значна частина ліквідних активів (обов’язкові резерви) не може бути спрямована на задоволення потреб у кредитах та на інші цілі, крім повернення депозитів. Недоліком є також неврахування можливості залучення (запозичення) додаткових ресурсів для покриття потреб у ліквідних коштах. Оптимальним рівнем першого показника вважається 5—10 %; другого — не менше 15—25 %. В Японії другий показник є обов’язковим для виконання всіма банками, його мінімальний рівень повинен становити не менше 30 %.

У США для оцінки ліквідності використовуються також інші показники. Одним з них є співвідношення суми виданих кредитів та депозитів:

К3 = Надані кредити / Депозити.

Оцінка цього показника здійснюється в динаміці: чим більший даний показник, тим нижча ліквідність банку. Використання цього коефіцієнта як показника ліквідності базується на припущенні, що позички є найменш ліквідними з активів, які приносять дохід. Недоліком цього показника є те, що він не враховує ні строків погашення позичок, ні якості кредитного портфеля, що визначається на основі підрахунку середнього строку погашення позичок, умов їх погашення (поступово чи єдиним внеском), кредитоспроможності позичальників. Цей коефіцієнт не відображає також потреби в ліквідних коштах.

Одночасно розраховують частку кредитів у загальній сумі активів як відображення диверсифікованості активів:

Чкр = Надані кредити / Активи.

Оптимальним вважається рівень коефіцієнта в межах 65—70 %.

Для оцінки ліквідності використовується показник, що відображає здатність активів швидко перетворюватися в готівкові кошти. Він обчислюється як співвідношення високоліквідних активів до загальної суми активів. При цьому до ліквідних активів відносять лише залишки коштів у касі, грошові кошти в дорозі, на валютних рахунках, залишки на кореспондентських рахунках у центральному банку та інших банках.

Особлива увага приділяється аналізу структури залучених ресурсів, стабільності депозитної бази. У зв’язку з цим розглядається група показників, що характеризують якість ресурсної бази банку. З погляду стабільності депозити поділяються на основні (стабільні) — ті, що закріпилися за даним банком та не покидають його (постійно поновлюються), та нестабільні. Чим більше стабільних депозитів, тим вища ліквідність банку, оскільки їх наявність зменшує потребу в ліквідних активах.

Показник, що характеризує ступінь стабільності депозитів, розраховується як відношення суми стабільних (основних) депозитів до загальної суми депозитів або як відношення суми нестабільних депозитів до суми залучених ресурсів. Оптимальна частка стабільних депозитів у загальній сумі становить не менше 75 %.

Іншим показником, котрий відображає стабільність депозитної бази, є співвідношення строкових депозитів до загальної їх суми. Він показує частку нестабільних, але водночас прогнозованих щодо терміну виплати депозитів. Підвищення частки таких депозитів робить ліквідність банку більш залежною від коливання процентних ставок, але полегшує її прогнозування.

Якість ресурсної бази оцінюється показником, котрий свідчить про доступ комерційного банку до зовнішніх джерел фінансування (міжбанківських кредитів). Отже, показник доступності зовнішнього фінансування розраховується за формулою:

Чмбк = Міжбанківські позики (включаючи позики центрального банку) / Залучені та запозичені кошти.

Оцінка цього показника не є однозначною. Здатність банку за необхідності швидко позичити кошти на міжбанківському ринку чи в центральному банку за помірною ціною і таким чином позбутися тимчасової нестачі ліквідних коштів розглядається як ознака високої ліквідності банку. Водночас велика частка зовнішніх запозичень свідчить про слабкість та низьку ліквідність банку. Тому, використовуючи цей показник, додатково аналізують:

а) частоту запозичень;

б) умови запозичень (застава, спосіб погашення);

в) причини позички;

г) процентні ставки (відносно середньоринкових).

У багатьох країнах показники ліквідності комерційного банку розраховуються на основі співвідношення активних та пасивних статей балансу, згрупованих за строками. У Франції таким строком є три місяці. Відповідно коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення активів, розміщених строком до трьох місяців, до депозитів до запитання, строкових депозитів та інших ресурсів з таким самим строком.

Розрахунок цього коефіцієнта комерційні банки повинні надавати контролюючим органам щоквартально. Нормативне значення — не менше 60 %.

В Англії комерційні банки розраховують три основні показники:

1) відношення готівки, залишків на коррахунках в інших банках, депозитів до запитання та одноденних депозитів, цінних паперів та векселів (придатних для обліку) до всієї суми залучених та запозичених ресурсів. Мінімальний рівень цього показника становить 12,5 %. Комерційні банки щомісячно звітують Банку Англії про дотримання цього показника ліквідності. Інші два показники не вимагають обов’язкового контролю з боку Банку Англії;

2) співвідношення суми активів, розміщених на строк до одного місяця, та суми зобов’язань з погашенням протягом того ж строку;

3) співвідношення активів, розміщених на строк до шести місяців та відповідних зобов’язань банку.

У Німеччині комерційні банки також щомісячно звітують перед Федеральним банком Німеччини про стан ліквідності балансу. Вони зобов’язані дотримуватися таких відношень:

1) короткострокових та середньострокових вкладень (до чотирьох років) до рівнозначних за строками ресурсів та ощадних вкладів;

2) довгострокових вкладень ( 4 років) до ресурсів з таким строком.

Обов’язковий рівень коефіцієнтів — 100 %, але передбачена можливість часткового покриття довгострокових вкладень короткостроковими ресурсами.

Ураховуючи динамізм стану ліквідності, західні експерти зазначають, що він не може бути повністю визначений за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на основі балансових співвідношень. Тому поступово ліквідність почали оцінювати на основі потоку готівкових коштів за існуючими активами та пасивами банку. Складність такої оцінки полягає в тому, що за деякими фінансовими інструментами не передбачається терміну настання платежу (наприклад, депозити до запитання). Інша проблема полягає в правильності оцінки перспектив погашення окремих позик.

Тому використання даного методу передбачає:

високу якість та своєчасність отримання інформації про тер¬міни платежів за активами і пасивами;

високу якість аналізу банком попередніх та очікуваних тенденцій стану позик та депозитів.

Значне поширення отримала практика оцінки ліквідності на основі потоку готівкових коштів в Японії, США та інших країнах Європи.

Розглянемо методику оцінки ліквідності комерційних банків Японії. Оскільки під ризиком ліквідності розуміють ризик незбалансованості за строками та сумами обсягу ліквідних коштів та зобов’язань банку, то активи та пасиви поділяються на відповідні групи у такий спосіб:

Результат наведеного зіставлення може свідчити про нестачу або надлишок ліквідних коштів, що вимагає відповідних заходів для усунення ризику незбалансованості (отримання нової позики на міжбанківському ринку, продаж цінних паперів, пролонгація зобов’язань тощо).

Для оцінки ліквідності банку за місяць розраховується коефіцієнт ліквідності:

Даний показник свідчить про те, яка частина зобов’язань буде забезпечена ліквідними активами. На скільки швидко банк зможе подолати таку ситуацію залежить від рівня його менеджменту та авторитету на міжбанківському ринку. Крім того, для оцінки цього показника має значення тенденція зміни його рівня, що дає можливість порівняно з попередніми періодами виявити розміри проблеми з нестачею ліквідних коштів та реальність її швидкого подолання.

Велике значення в багатьох західних країнах надається обмеженню кредитних ризиків для забезпечення ліквідності банків.

Так, у США в середині 70-х років було установлено таке обмеження: обсяг виданих великих кредитів не може перевищувати капітал банку більш як в 11 разів, або співвідношення виданого одного великого кредиту до капіталу має бути не більшим 0,1.

У Франції розмір кредиту одному позичальникові або всім позичальникам однієї групи не повинен перевищувати 75 % суми власних коштів банку.

У Німеччині сума виданих кредитів не повинна перевищувати власні кошти банку більше ніж у 18 разів. Кожний з п’яти «великих» кредитів, що становить більше 15 % суми власних коштів банку, не може перевищувати їх більше ніж у 3 рази, а всі п’ять таких кредитів не повинні перевищувати власні кошти банку більше ніж у 8 разів. «Найбільший» кредит не повинен перевищувати 75 % власних коштів банку.

Як уже зазначалося, в деяких країнах, наприклад у США, не існує обов’язкових нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують питання оптимального рівня ліквідності. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом ліквідності й оцінюють якість управління нею під час перевірок на місцях. Для цього часто застосовується рейтингова система «CAMEL», в якій ліквідність розглядається як один із найважливіших показників діяльності. Згідно з системою CAMEL розраховуються показники достатності капіталу, якості активів, оцінка менеджменту, оцінка дохідності та прибутковості, показники ліквідності. Для оцінки ліквідності (liquidity) використовуються такі показники:

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (L1) — відношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (Ка) до поточних рахунків (Пр):

Кошти на коррахунку (Ккр) складаються з суми:

коштів до запитання у центральному банку за вирахуванням залишків на накопичувальному рахунку та нарахованих доходів за коштами до запитання у центральному банку;

коштів до запитання в інших банках та нарахованих і прострочених нарахованих доходів за ними.

Кошти в касі (Ка) складаються з суми:

банкнот та монет;

залишків за дорожніми чеками.

Поточні рахунки (Пр) складаються з суми:

коштів на коррахунку центрального банку в комерційному банку за вирахуванням витрат за коррахунком центрального банку;

коштів до запитання інших банків за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

коштів до запитання бюджету та позабюджетних фондів за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

коштів до запитання суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

транзитні рахунки.

Цей коефіцієнт характеризує здатність банку терміново погасити зобов’язання за коштами до запитання протягом одного—двох банківських днів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кз.л) — відношення активів банку, зважених на коефіцієнт «вагомості» (Ак), до зобов’язань банку (З):

Активи банку, зважені на коефіцієнт «вагомості» (Ак), що приймаються до розрахунку, розподіляються на три групи, та розраховуються складанням сум за зазначеними статтями та їх множенням на відповідний коефіцієнт «вагомості».

Зобов’язання банку складаються з суми:

коштів центрального банку, інших банків, бюджету та позабюджетних фондів, клієнтів банку за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

цінних паперів власного боргу, крім субординованого боргу, за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

кредиторської заборгованості: за операціями з банками, клієнтами, за операціями банку з фінансовими інструментами, за розрахунками за податками та обов’язковими платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку, за субординованим боргом, кредитові суми до з’ясування, транзитні рахунки;

поточних рахунків небанківських структурних підрозділів, що перебувають на кошторисному фінансуванні банку та їх розрахунки;

строкових та сумнівних гарантій, поручительств, акредитивів та акцептів, що надані банкам та клієнтам.

Цей коефіцієнт характеризує збалансованість політики банку щодо управління активами та пасивами з метою дотримання оптимальної ліквідності у середньостроковій перспективі та показує, наскільки залучені кошти забезпечені ліквідними активами.

Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до загальних активів банку (Кв.л):

Високоліквідні активи (Ав) складаються з суми:

готівкових коштів;

банківських металів;

коштів у центральному банку за вирахуванням нарахованих доходів за коштами до запитання та строковими депозитами у центральному банку;

коштів до запитання в інших банках за вирахуванням нарахованих і прострочених нарахованих доходів за ними;

боргових цінних паперів, що рефінансуються центральним банком, у портфелі на продаж та на інвестиції за вирахуванням резервів під їх знецінення та нарахованих доходів за ними;

строкових розміщень (кредитів та депозитів) в інших банках за вирахуванням нарахованих доходів та простроченої заборгованості за ними, гарантійних депозитів та грошового покриття, довгострокових депозитів.

Цей коефіцієнт характеризує питому вагу високоліквідних активів у загальних активах та здатність активів швидко обмінюватися на готівку.

За результатами розрахункових показників визначається рейтингова оцінка банку. Розрахованим значенням кожного показника відповідає певна оцінка, що коливається від 1 до 5, де 1 є найвищою оцінкою. Потім визначається середній бал за кожною з п’яти груп показників та узагальнюючий середній бал за даними групами.