Антикризове управління підприємством
1.4. Державне регулювання проблеми розвитку кризових явищ у діяльності підприємства
Сутність ситуації банкрутства передбачає судове визнання неспроможності підприємства розрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях протягом певного (законодавчо встановленого) терміну. Оскільки наявних у нього активів для розрахунку з усіма кредиторами, як правило, недостатньо, інститут банкрутства є державним механізмом вирішення питання про подальшу долю підприємства: призупинення господарської діяльності та примусовий продаж майна підприємства-боржника для розрахунку по його зобов'язаннях або надання можливостей та державної підтримки процесу його фінансового оздоровлення (санації).
Процес примусового розрахунку по боргах підприємства-банкрута має обов'язково відбуватися під контролем органів правосуддя, на підставі спільного і одночасного розгляду всіх позовів та вимог. Як справедливо відзначив американський економіст М. Цайт, „....без такої процедури, кожний з кредиторів був би втягнутий у надто дорогу процедуру індивідуального стягнення суми своєї позики шляхом спеціального судового розгляду. Кредитори, що подали позови раніше інших, змогли б отримати більш повне їхнє задоволення, в той час як на частку тих, що подали позови пізніше, на час повного вичерпання платоспроможності боржника, нічого б не залишилося" [205, с 510].
Крім того банкрутство повинно бути предметом державного регулювання в силу негативних наслідків діяльності фінансово неспроможних суб'єктів господарювання для розвитку економіки країни в цілому. Ці негативні наслідки характеризуються наступними моментами: • фінансово неспроможні підприємства представляють серйозні фінансові ризики для успішно працюючих підприємств – його партнерів, завдаючи їм суттєву економічну шкоду в процесі своєї діяльності, що знижує загальний потенціал економічного розвитку країни;
• фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету та позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного та соціального розвитку;
• неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарній та грошовій формі, фінансово неспроможне підприємство впливає на зниження загальної норми прибутку на капітал, що використовується у сфері підприємництва;
• примусово скорочуючи обсяги своєї господарської діяльності у зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства є винуватцями скорочення чисельності робочих місць та кількості зайнятих у суспільному виробництві, посилюючи тим самим соціальну напругу в країні;
• існує реальна загроза (світова та вітчизняна практика підтверджує її реальність та гостроту) використання даного інституту в неправомірних цілях, що являє собою навмисне (фіктивне) оголошення підприємства банкрутом для того, щоб приховати перекачування коштів, пограбування кредиторів (власників, вкладників) та інші фінансові злодіяння.
В економічній і юридичній літературі трапляється безліч визначень поняття банкрутства. При цьому окремі автори звертають увагу на юридичний аспект справи - наявність кредиторів, які мають документовані майнові вимоги до боржника, підтверджена судом неможливість їх оплати у зв'язку з недостатністю активів у ліквідній формі; інші - вважають головною економічну характеристику ситуації банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності продовжувати свою діяльність у зв'язку зі збитковістю, дефіцитом обігових та грошових коштів для повного розрахунку по зобов'язаннях, треті - наводять законодавчу норму, затверджену у відповідному законі країни.
Законодавче визначення терміну „банкрутство" вперше в Україні було зафіксовано в Законі „Про банкрутство", який було прийнято в 1992 р. [7]. Відповідно до ст.1 під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього термін подані до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
У діючій редакції Закону перевага надається не карним функціям банкрутства (ліквідація та розподіл), а реорганізаційним, спрямованим на збереження кожного суб'єкта господарювання, відродження його потенціалу. Тільки такий підхід за умов масової кризи, яка здебільшого спровокована зовнішніми факторами та труднощами перехідного періоду, визнається раціональним заходом, забезпечує відродження економічного потенціалу України.
Тлумачення терміну „банкрутство" міститься і у Новому Господарському Кодексі України [1, гл.23, ст.209]. Сутність банкрутства розкривається через термін „неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності", яка має місце у разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою не інакше як через відновлення його платоспроможності. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
Таким чином, інститут банкрутства являє собою юридичний засіб розв'язування економічної проблеми, пов'язаної з неспроможністю підприємства розрахуватися по своїх зовнішніх зобов'язаннях та продовжувати фінансування бізнесу.
Становлення та розвиток інституту банкрутства в ринковій економіці визначається цілями та завданнями, які повинна вирішувати ця інституція.
У певних колах існує точка зору, що основною метою розробки законодавства про банкрутство є покарання боржника, розпродаж його активів. Такий підхід є неправомірним. Багатовіковий досвід і практика свідчать про необхідність плюралістичного підходу до визначення цілей процесу банкрутства.
Основні цілі інституту банкрутства зазначені нижче ( рисі. 10).
. Стимулювання розвитку бізнесу (підприємництва) і зростання ефективності економіки. Загроза банкрутства вагомо впливає на поведінку ринкових суб'єктів, змушуючи підприємців виявляти обачність у прийнятті господарських рішень і підтримувати рівень рентабельності, достатній для обслуговування боргу. Автор поділяє думку президента Російської асоціації антикризових керуючих С.Г.Беляева, який справедливо зазначив, що „...банкрутство як процедура цілком необхідна для формування та існування нормальної ринкової економіки. Бізнесмен завжди повинен розуміти, що поруч з ним прямує банкрутство. Ця загроза стимулює його прагнення працювати краще" [129, с.470 ]. Цю думку підтримує і розвиває доктор економічних наук, професор В.І. Кошкін: „Банкрутство не є якимось виокремленим явищем або самоціллю. Банкрутство - один з активних інструментів реструктуризації та фінансового оздоровлення підприємств на їхньому шляху до ринку" [129, с.70 ]. Дане твердження справедливо не тільки стосовно російської економіки.
2. Контролювання господарських відносин між окремими суб'єктами ринку забезпечення рівності прав, обов'язків і відповідальності. Банкрутство має загальний характер і повинно розповсюджуватися на всіх без винятку суб'єктів ринку, поза залежністю від організаційно-правової форми господарювання, розміру, форми власності кредиторів. Захищаючи боржника, суд може визнати необгрунтованими і відхилити претензії окремих кредиторів, визнати недійсними і анулювати угоди, що призвели боржника до банкрутства, якщо вони заздалегідь зачіпали його інтереси або були укладені за наміром. Захищаючи кредитора, механізм банкрутства передбачає якомога повнішу консолідацію реальних активів та їхній продаж для компенсації збитків кредиторів.
3. Очищення ринку від недієздатних учасників. Інститут банкрутства є одним з інструментів регулювання розвитку ринку, надає завершеність цьому механізмові. Саме ринок щодня і щогодини
змушує одних власників поступатись місцем більш вдалим конкурентам, а отже, закон про банкрутство повинен регламентувати ці явища у руслі цивілізованих відносин. Він повинен передбачати
порядок примусової заміни одних власників на інших, за умовою, що інші володіють готовністю до ефективного ведення справ на ринку товарів або послуг, що склався або складається.
Очищаючи ринок від банкрутів, держава захищає також інших суб'єктів ринку від фінансових втрат, несумлінності неспроможних господарських партнерів або навмисних дій з нанесенням збитків.
4. Справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від про
сприяє ранжирування кредиторів, тобто визначення пріоритетів у
задоволенні їхніх претензій за недостатністю майна боржника.
Пріоритетність задоволення претензій встановлюється з урахуванням необхідності і ступеня захисту інтересів окремих кредиторів, виходячи з інтересів держави (відшкодування судових витрат і податків), населення (виплата заробітної плати, соціальної допомоги, компенсацій збитків, нанесених життю та здоров'ю), а також захисту прав заставоутримувачів.
Пріоритет звичайних кредиторів над власниками підприємства, в тому числі з-поміж робітників, зумовлений різницею у співвідношенні прибутковості і ризику, що притаманна різним формам інвестиційних вкладень.
5. Створення умов для відродження бізнесу у випадку доцільності і бажання власників підприємства. Як було доведено вище, фінансова неспроможність підприємства, по-перше, може бути миттєвою характеристикою. У перспективі підприємство є життєздатним, має внутрішні потенції до ефективної діяльності. По-друге, ситуація банкрутства може бути результатом збігу обставин, негативних факторів, керівницьких промахів та помилок. Менеджери і власники підприємства-боржника бажають продовжити бізнес і мають для цього необхідні передумови: підприємницькі та керівницькі (організаційні) здібності, персонал, господарські зв'язки, нішу господарювання тощо.
За наявності даних двох умов інститут банкрутства повинен надавати підприємству-банкруту шанс на виживання. Це забезпечується проведенням спеціальних реорганізаційних процедур, що можуть припускати фінансову допомогу (вливання капіталу), управлінське і консалтингове сприяння (через інститут незалежних розпорядників, опікунів, зовнішніх керуючих), тимчасову відстрочку у виконанні зобов'язань (мораторій, перенесення погашення зобов'язань на більш пізні терміни, розробку графіка погашення) та ін.
За останні роки суттєво змінилося громадське ставлення до банкрутства. Якщо в деяких країнах, таких як Німеччина, Швейцарія, Сінгапур, банкрутство вважається особистою катастрофою власника чи менеджера, то в інших країнах збанкрутувати один чи два рази вважається допустимим.
Законодавство у сфері банкрутства належить до основоположних правових актів регулювання підприємницької діяльності і повинно, виходячи з сучасних уявлень про його стратегічну мету, виконувати такі дві основні функції (рис. 1.11):
Перша функція забезпечується механізмом ліквідації підприємства, що передбачає розпродаж активів або бізнесу в цілому і розподіл виручених коштів між кредиторами. її регламентація покликана вирішити такі завдання:
• бути механізмом впорядкованого та цивілізованого виходу підприємства з ринку;
• припиняти використання активів (ресурсів), корисний термін використання яких скінчився, або корисність яких є нульовою чи від'ємною;
• забезпечувати передачу життєздатних активів (ресурсів) новим власникам та менеджерам, які можуть забезпечити їх більш продуктивне використання;
• вивчати причини неплатоспроможності з метою захисту кредиторів і зацікавлених сторін від недобросовісних дій боржника, які можуть призвести до зменшення вартості його активів;
• забезпечувати швидку та ефективну акумуляцію та продаж активів боржника;
• забезпечувати справедливий розподіл власності боржника між кредиторами та іншими зацікавленими сторонами (акціонерами та ін.), з урахуванням встановлених правил та пріоритетів, упередження можливості отримання окремими кредиторами „несправедливих переваг";
• бути кінцевою стадією заявления та стягнення боргів.
Як свідчить світова практика, банкрутство - неминуче явище будь-якого сучасного ринку, який використовує неспроможність у якості ринкового інструменту перерозподілу капіталу та відображує об'єктивні процеси структурної перебудови економіки. Таке призначення банкрутства визначене самою суттю підприємництва, яке завжди пов'язане з невизначеністю досягнення його кінцевих результатів, відповідно й з ризиком втрат. Джерелом цієї невизначеності являються всі стадії відтворювання: від закупівлі й доставки сировини, матеріалів і комплектуючих виробів до виробництва і продажу готових товарів.
Друга функція законодавства пов'язана з механізмом реорганізації, регламентація якого повинна забезпечувати:
• різноманітні форми та інструменти проведення реорганізаційних процедур, можливість їх вибору з урахуванням специфічних особливостей підприємства-банкрута;
• захист підприємства, що є ініціатором або проводить реорганізаційні процедури від пріоритетних та забезпечених кредиторів;
• можливість матеріальної, фінансової чи консалтингової допомоги підприємству в період реорганізації, рівність його прав та можливостей порівняно з іншими суб'єктами ринку;
• достатній час для досягнення результату від проведення реорганізаційних процедур.
Банкрутство — це не тільки зниження неефективних підприємств, спосіб господарювання в умовах мораторію боргів, а насамперед один з вагомих правових інструментів радикального скорочення впливу неекономічних мотивів та факторів на дії усіх суб'єктів бізнесу, засіб забезпечення рівноправності власників, боржників та кредиторів підприємства, у тому числі і держави.
За суттю розробка законодавства про банкрутство спрямована на досягнення в рамках єдиних процесуальних відносин компромісу між боржником та його кредиторами для гармонізації їхніх інтересів. Боржникові воно має забезпечувати можливість збереження бізнесу, а кредиторам - максимальне задоволення фінансових та майнових вимог. Характер компромісу залежить від конкретних умов економіки певної країни, стадії її економічного розвитку, політичної орієнтації, менталітету нації тощо.
Фінансова неспроможність підприємства може бути зумовлена різноманітними причинами і факторами, мати різні прояви та наслідки. Усвідомлення цього факту спонукає дослідників до класифікації видів банкрутства, що можуть мати місце. Узагальнюючи напрацю-вання різних науковців та практиків , доцільною визнається наступна причинно-видова класифікація ситуації банкрутства підприємства (рис. 1.12), яка дозволяє комплексно охарактеризувати дане явище.
1. Залежно від навмисності виникнення ситуації банкрутства:
• необережне банкрутство, яке є результатом підвищених ризиків підприємницької діяльності та неефективного менеджменту;
• навмисне банкрутство, яке є результатом навмисних дій керівництва підприємства і (або) його власників щодо „уводу" активів, штучного створення ситуації неплатоспроможності, що вчиняються за розробленим планом або змовою та мають на меті привласнення коштів підприємства, його партнерів та кредиторів. У Господарському кодексі України [1, ст.215] умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
У Кримінальному Кодексі України [4, ст. 219] визначено поняття „доведення до банкрутства" - умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності.
За вчинення означених дій, в разі завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору (понад 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), передбачена кримінальна відповідальність -штраф від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Зараз в Україні банкрутство має репутацію заплутаної та непрозорої процедури, яка найчастіше використовується як інструмент перерозподілу власності, насамперед колишньої державної, ухилення від податків або повертання боргів, „захоплення" та отримання „за безцінь" ліквідних „цікавих" активів.
На жаль, незважаючи на можливу юридичну відповідальність, практика „замовних" (навмисних) банкрутств набула значного поширення в Україні, призвела навіть до виникнення такого специфічного напряму підприємницької діяльності як професійний банкрутник (фізична чи юридична особа, основним видом діяльності якої є цілеспрямований пошук потенційних банкрутів, ініціювання та проведення їх банкрутства з метою подальшого перепродажу набутого майна або корпоративних прав).
2. Залежно від наміру виникнення ситуації банкрутства:
• реальне банкрутство, яке пов'язано з реальною втратою активів у результаті господарсько-фінансової діяльності, без злого наміру, особистої або корпоративної корисливості;
• фіктивне банкрутство, яким відповідно до Господарського кодексу [1, ст.215] визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою;
• приховане банкрутство, ознакою якого є надання кредиторам та (або) державним органам неправдивих відомостей про свою неспроможність з метою введення їх в оману для отримання відстрочки виконання своїх кредитних зобов'язань, знижки з суми кредитної заборгованості або набуття інших вигод від їх не інформованості.
Приховування банкрутства та фіктивне банкрутство тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб. Зокрема, завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі - караються штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років [4, ст. 218], умисне приховування громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, - карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років [4, ст. 220].
3. Залежно від наявності фінансово-економічних передумо виділяють:
• технічне банкрутство, яке характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний значною прострочкою його дебіторської заборгованості або іншими затримками в нормальному перебігу операційного циклу, наприклад вимушене тимчасове призупинення продажу продукції; при цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань; технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до його юридичного банкрутства і завершується повним розрахунком з кредиторами на ранніх стадіях впровадження справи;
• економічне банкрутство, викликане неспроможністю боржника навіть при умові ефективного проведення ліквідаційної процедури розрахуватися по зобов'язаннях у повному обсязі в зв'язку з суттєвим перевищенням обсягу зобов'язань над сумою активів (власного капіталу).
4. Залежно від визнання факту банкрутства виокремлюють:
• юридичне банкрутство, факт настання якого визнано постановою суду;
• загроза банкрутства, яке є експертною оцінкою фінансових
можливостей підприємства щодо виконання зовнішніх зобов'язань
поза залежністю від наявності судового рішення з цього питання.
5.3алежно від ініціатора банкрутства розрізняють:
• примусове банкрутство, яке здійснюється за ініціативи осіб, визначених законодавчо як кредитори, тобто юридичних та фізичних осіб, що мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів); таким чином, основними ініціаторами справ про банкрутство є господарські партнери підприємства-боржника, податкові органи та позабюджетні фонди, персонал підприємства, фінансові установи;
• добровільне банкрутство, яке проводиться відповідно до вимог ст. 53 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" шляхом подачі заяви про банкрутство керівником боржника.
Умовами подачі заяви є наявність:
1) рішення органу, до повноваження якого, згідно з законодавством або установчими документами боржника, віднесено право приймати рішення щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника;
2) рішення органу боржника, до повноваження якого віднесено прийняття рішення щодо реорганізації чи ліквідації боржника;
3) плану санації та письмової згоди кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує п'ятдесят відсотків кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку, на впровадження зазначеного плану та на призначення керуючим санації керівника боржника.
Метою подачі заяви є проведення виключно санації боржника та отримання додаткових преференцій (пільг), передбачених діючим законодавством - введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, призначення розпорядником майна та керуючим санацією керівника підприємства-боржника.
6. Залежно від основної причини, що зумовила виникнення і розвиток фінансової неспроможності, використовують різноманітні видові характеристики поняття банкрутства.
Так, у законодавстві окремих країн (дореволюційна Росія, Німеччина) відповідальність за реальне банкрутство диференційоване за такими причинами його виникнення:
• форс-мажорні обставини, виникнення яких не залежать від діяльності підприємства, наприклад стихійні лиха, затримки в розрахунках, політичні ризики, інфляційні процеси, банкрутство боржників чи партнерів тощо;
• діяльність або бездіяльність керівництва підприємства, наслідком яких є збитки або втрата активів у результаті неефективного управління або високоризикованих операцій.
Використовуючи цей підхід, можна визначити екзогенний (внутрішній) і ендогенний (зовнішній) типи ситуації банкрутства. Залежно від визначення на кого? (що?) діють економічні наслідки ситуації банкрутства можуть бути визначені такі прояви ситуації банкрутства ендогенного типу:
1) банкрутство бізнесу (менеджменту) пов'язане з неефективним управлінням підприємством - загальним та функціональним (неефективний маркетинг, операційний, фінансовий та інвестиційний менеджмент тощо);
2) банкрутство власника викликане нестачею у власника інвестиційних ресурсів на здійснення розширеного, а іноді й простого відтворення - за наявності необхідних основних фондів і трудових ресурсів, задовільної маркетингової політики, відповідності продукції, що випускається, потребам ринку;
3) банкрутство виробництва, проявом якого (під впливом перших двох видів) є випуск неконкурентоспроможної продукції, відсутність власної „ніші" діяльності. Цей стан практично не може бути усунено шляхом зміни керуючого, проведенням інвестиційних вливань без часткового або повного перепрофілювання підприємства.
Очевидно, що на практиці усі види банкрутства достатньо змішані, розділити їх можливо лише умовно за переважним фактором, який визначає його природу.
7. Залежно від національної належності сторін виокремлюють поняття:
• національне банкрутство, учасниками якого є виключно юридичні та фізичні особи України;
• міжнародне банкрутство, учасниками якого є фізичні та юридичні особи, що знаходяться під юрисдикцією інших держав.
У другому випадку, якщо іноземний учасник є кредитором, справа про банкрутство розглядається відповідно до національного закону, якщо є боржником - то судом відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
8. Залежно від ступеня задоволення вимог кредиторів при ліквідації розрізняють:
• банкрутство з повним задоволенням вимог кредиторів; у цьому випадку усі кредитори отримують у повному обсязі належне відшкодування своїх вимог, а власники підприємства мають право прийняти одне з двох можливих рішень - ліквідація підприємства як юридичної особи (з наступним використання наявних коштів для створення нового підприємства в іншій сфері діяльності, поточного споживання або накопичення) або продовження підприємницької діяльності; враховуючи важливість проведення повного розрахунку по зобов'язаннях як передумови ліквідації, в законодавстві багатьох країн процедура банкрутства є обов'язковою в разі прийняття відповідного рішення власниками підприємства;
• банкрутство з частковим задоволенням вимог кредиторів; банкрутство з частковим задоволенням вимог кредиторів має суттєві негативні наслідки для кредиторів, зобов'язання перед якими залишилися без задоволення, оскільки генерує їх збитки і може навіть стати ініціатором розвитку кризи та банкрутства.
9. Залежно від економічних наслідків банкрутства (результату розгляду справи) можна виокремити такі види, як:
• банкрутство з наступною ліквідацією підприємства (ліквідація бізнесу);
• банкрутство як засіб реорганізації, оновлення бізнесу.
Найчастіше, вживаючи поняття „банкрут", мається на увазі, що
після повного або часткового задоволення претензій кредиторів підприємство ліквідується і покидає ринок.
Однією з характерних рис економічної ментальності, що склалася сьогодні у більшості пострадянських країн, є майже всеохоплююче негативне сприйняття процедур банкрутств суб'єктів підприємницької діяльності. З точки зору більшості пересічних громадян, сам термін „банкрутство" асоціюється з чимось жахливим і непоправним. Психологічно процедура банкрутства підприємства сприймається як чиясь персональна трагедія, остаточне припинення бізнесу і всіх надій, що з ним пов'язані.
Однак у світовій практиці досить часто фірми проходять через банкрутство для ліквідації „тягаря" минулих помилок та невдач. Якщо підприємство-банкрут повністю розрахувалося по визнаних судом претензіях і позовах, воно визнається „вільним від боргів". Тобто ніхто вже не може подати до нього майнові претензії, що стосуються угод і дій „добанкрутного" періоду. Без ліквідації підприємство починає нове життя, з „чистої сторінки".
На думку американського юриста X. Чізмана, „позбавлення ненавмисного банкрута від тягаря боргів та надання йому можливості розпочати бізнес вільним від зобов'язань, що стали наслідком ділових невдач і збігу обставин", є однією із завдань цивілізованого законодавства про банкрутство [205, с.512].
Банкрутство частіше означає перерозподіл економічних ресурсів від недієздатних до ефективніших власників. У такому розумінні процедуру банкрутства підприємства слід розглядати як одну із форм реструктурування, реорганізації бізнесу з метою його оновлення. Існуючі правові засади та організаційний механізм впровадження справи про банкрутство, ліквідаційної та реорганізаційної процедур є вагомим фактором (обмеженням), який повинен враховуватися при розробці та впровадженні заходів щодо виведення підприємства зі стану кризи.
1. Поняття „криза" - одне з найбільш складних, має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Розкриттю феномена кризи присвячено багато досліджень вчених у різних галузях знань. У сучасному розумінні криза на рівні підприємства - форма порушення параметрів життєздатності підприємства, яка проявляє себе протягом певного періоду, характеризується закономірністю та циклічністю виникнення на різних етапах життєвого циклу підприємства, обумовлюється накопиченням протиріч у межах господарської системи та в перебігу її взаємодії з зовнішнім оточенням, має певні наслідки (частіше - негативні) для можливостей його функціонування та розвитку.
2. Кризові явища надзвичайно багатогранні, що обумовлює доцільність їх класифікації за такими ознаками: проблематика (сутність протиріч), масштаб кризи, причини (джерела генерування), характер та наслідки кризи, ступінь тяжкості, період проходження, зовнішній прояв, закономірність виникнення, стан течії, наявність зацікавленості у виникненні, взаємопов'язаність виникнення.
3. Криза виникає не спонтанно, а має власний механЬм свого „розвитку", основні властивості якого полягають у наступному: існує не один, а декілька ланцюгів (шляхів), по яких відбувається проходження імпульсу-каталізатора кризи та поширення кризових явищ у межах підприємства як економічної системи; існуючі ланцюги (шляхи) розгортання кризи не ізольовані один від одного, між ними існують зв'язки, через які імпульси розповсюджуються та взаємно посилюються; запуск імпульсу-каталізатора кризи обумовлюється не тільки впливом зовнішніх факторів, але насамперед внутрішніми властивостями господарської системи, якістю організації управління нею; поглиблення кризи відбувається кумулятивно, тобто швидкість наростання прояву кризи посилюється в часі.
4. Економічна інтерпретація феномену кризи та ідентифікація її окремих фаз може бути здійснена на підставі моделювання життєздатного стану підприємства та визначення ступеня
пошкодження окремих параметрів життєздатності (забезпечення беззбиткової діяльності та (або) досягнення цільових параметрів діяльності, підтримка платоспроможності, забезпечення ліквідності активів для виконання боргових зобов'язань, наявність чистих активів (власного капіталу) відповідно до законодавчо затверджених вимог.
Ступінь порушення параметрів життєздатності дозволяє ідентифікувати 5 станів підприємства: повну життєздатність, кризу ефективності, кризу платоспроможності, кризу ліквідності (загроза банкрутства), повну руйнацію господарської системи підприємства.
5. Для організації моніторингу кризових факторів доцільна їх класифікація за такими ознаками: місце виникнення, наслідок прояву,
ступінь впливу, ступінь взаємообумовленості, час та характер дії.
Зовнішні кризові фактори (загального, регіонального або товарного характеру) створюють загальні передумови погіршення ситуації, однак при відповідній організації управління та прийнятті необхідних корпоративних рішень підприємство має усі можливості уникнути банкрутства, незважаючи на негативний вплив зовнішнього оточення. Цей висновок підтверджує різний фінансовий стан підприємств, що знаходяться в рівним умовах з точки зору зовнішнього оточення.
Розвиток кризи та виникнення ситуації банкрутства окремого підприємства головним чином обумовлюється внутрішніми факторами і насамперед є результатом неефективного менеджменту - загального та функціонального. Інші внутрішні фактори є похідними. Дезагрегований перелік внутрішніх факторів може бути розроблений за такими ознаками: джерело формування грошового потоку, вид ресурсів, функціональне спрямування менеджменту.
6. Інститут банкрутства є одним з найважливіших державних інструментів регулювання процесів виникнення та розвитку кризових явищ у діяльності окремих суб'єктів господарювання. Його метою є: стимулювання розвитку бізнесу (підприємництва) і зростання ефективності економіки; контролювання, господарських відносин між окремими суб'єктами ринку забезпечення рівності прав, обов'язків і відповідальності; очищення ринку від недієздатних Учасників; справедливий розподіл грошових коштів, отриманих від продажу майна банкрута, між його кредиторами; створення умов для відодження бізнесу у випадку доцільності і бажання власників підприємства. Відповідно законодавство про банкрутство виконує дві взаємопов'язані функції: функцію ліквідації та реорганізації.
7. Ситуації банкрутства підприємства класифікують залежно від умисності, наміру виникнення, фактичного стану підприємства, причин виникнення, наявності фінансово-економічних передумов, характеру визнання, ініціатора проведення, національної належності сторін, результату розгляду справи, ступеня задоволення вимог кредиторів.
8. Діючий правовий механізм регламентації процедури та наслідків банкрутства, незважаючи на істотний крок вперед у бік захисту інтересів відродження підприємств в Україні, продовжує залишатися на стадії свого становлення та потребує подальшої роботи щодо удосконалення.