Антикризове управління підприємством
3.1. Сутність та завдання діагностики кризи розвитку підприємства
Діагностика, з медичної точки зору, визначається як процес розпізнавання хвороби та визначення її відповідно до прийнятої медичної термінології, тобто встановлення діагнозу [157, с.223]. У роботах [154; 132, с 146] термін діагностика тлумачиться як „встановлення та вивчення ознак, які характеризують стан організмів, машин, систем для передбачення можливих відхилень та запобігання порушень нормального режиму їх роботи, діяльності".
Проведення діагностики - не одноразовий захід, а дослідницький, пошуковий, пізнавальний процес, який протікає в певному часі та просторі.
Об'єктом діагностування може бути система будь-якого рівня: макро- (економіка країни), мезо- (розвиток певної галузі) або мікро-(стан життєздатності та розвитку підприємства в цілому або його окремої складової - внутрішнє середовище, ресурсне забезпечення, окремий бізнес-процес або напрям діяльності, досягнуті результати, стан управління тощо).
Діагностика розглядається як необхідний етап дослідження проблем, що мають місце у процесі життєдіяльності певної системи, який відбувається після виявлення проблеми у результаті контролю (нагляд за станом системи). Діагностикою проблеми називають виявлення невідповідності між фактичним та цільовим (нормативним) станом системи, між її внутрішнім та зовнішнім оточенням, між окремими підсистемами; аналіз розмірів відхилень та їх впливу на процес функціонування та розвитку системи.
Основним завданням діагностики є встановлення діагнозу, тобто формування узагальнюючого висновку стосовно поточного та перспективного стану об'єкта дослідження, доцільності та необхідності здійснення корегування основних параметрів функціонування в цілому та в розрізі окремих підсистем.
У сучасній економічній літературі термін „діагностика" набув значного поширення. Так, Великий економічний словник [154] дає таке тлумачення терміну „діагностика економічної системи" - дослідження, орієнтоване на визначення цілей функціонування підприємства, методів їх досягнення та виявлення недоліків.
У рамках управлінського консультування, пов'язаного з інтенсифікацією виробництва, переорієнтацією підприємств на першочергове та повне використання чинників економічного зростання та запити споживачів, отримала розвиток управлінська діагностика [175]. Цим терміном характеризують дослідницьку діяльність, спрямовану на визначення, аналіз та оцінку проблем розвитку підприємства та підвищення ефективності системи менеджменту. Діагностика в цьому контексті розглядається як перший етап процесу удосконалення управління, внаслідок якого визначаються та формулюються завдання, які підлягають вирішенню.
У спеціалізованій літературі набув поширення також термін „економічна діагностика". Згідно з даними роботи [155], економічна діагностика спрямована насамперед на оцінку стану економічних об'єктів за умов неповної інформації з метою виявлення проблем розвитку та перспективних шляхів їх розв'язання. Завданням економічної діагностики визнається виконання таких аналітичних завдань: оцінка стану господарської системи (підприємства) за умови обмеженої інформації; оцінка режиму функціонування, його ефективності і на цій підставі - стабільності роботи підприємства; визначення можливих варіантів економічної динаміки, що склалася, виходячи із структури зв'язків між показниками, які характеризують діяльність підприємства; оцінка можливих наслідків управлінських рішень з огляду на ефективність діяльності підприємства. Таким чином, економічна діагностика розглядається як комплексне дослідження, різноманітне за своїми завданнями та місцем у системі управління (табл. 3.1).
Цікаві конструктивні ідеї стосовно суті, призначення та напрямів діагностики діяльності підприємства викладено в роботах російських фахівців [235, 237]. Ними введено в обіг термін „бізнес-діагностика (business-diagnostic)", під якою розуміється ретроспективне (на основі досягнутих результатів), оперативне (поточний стан) та перспективне (прогноз розвитку) комплексне дослідження господарської діяльності підприємства, необхідне для обгрунтування його господарської політики на майбутнє. Метою бізнес-діагностики є виявлення найбільш важливих проблем у діяльності підприємства та розробка на цій підставі програми коротко- та довгострокових заходів, що дадуть можливість підвищити ефективність та фінансові результати діяльності підприємства.
Отже, бізнес-діагностика, по-перше, не обмежується дослідженням минулого та теперішнього стану підприємства, а й передбачає перспективний аналіз ймовірного розвитку ситуації, внутрішнього та зовнішнього оточення; по-друге, має практичну значущість - результатом її проведення є обґрунтування заходів щодо удосконалення системи управління, фінансового оздоровлення, зростання прибутковості та ринкової привабливості підприємства.
Таким чином, головною метою економічної діагностики є підготовка інформації для прийняття поточних та стратегічних управлінських рішень на усіх етапах життєдіяльності підприємства. Результати економічної діагностики формуються на основі поглибленого попереднього, наступного і перспективного аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства та використовуються для прийняття програм (планів) подальшої діяльності підприємства.
Можуть бути виокремлені й певні функціональні напрями діагностики, пов'язані з аналізом окремих функціональних сфер або напрямів діяльності підприємства, оцінкою вірогідності наслідків настання певних явищ. Одним з таких напрямів є діагностика кризи розвитку підприємства.
Необхідно зазначити, що розуміння сутності та призначення діагностичного дослідження, яке повинно здійснюватися у перебігу антикризового управління, знаходиться в стадії свого формування.
Основні концептуальні положення сучасного розуміння процесу діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства викладені у праці проф. А.П.Градова та
У даному дослідженні, по-перше, акцентується увага на необхідність постійного спостереження за станом підприємства, оскільки „...економічний механізм виникнення кризового стану пізнається тільки через постійне спостереження" [І27, с.79].
По-друге, наголошується на потребі спостереження за безліччю параметрів внутрішнього та зовнішнього середовища, які характеризують умови функціонування фірми. За наведеними оцінками, має бути організоване спостереження щонайменше за 50-ма параметрами та 200-ми сигналами про виникнення кризового стану.
По-третє, введено поняття „природні коливання" ділової активності („фонові шуми"), які слід відрізняти від істинних сигналів, що сповіщають про настання кризового стану підприємства. Як критерії, що розмежовують ці поняття, запропоновано використовувати ступінь відхилення від довгострокової тенденції, що характеризує даний процес, та темп наростання величини цього відхилення за одиницю часу. На відміну від „фонового шуму", який виникає з певною періодичністю у вигляді незначних коливань від середнього рівня того чи іншого показника, істинним сигналом-поштовхом до початку кризової траєкторії визнано „виникнення кумулятивного зростання величини відхилень тих або інших показників, що характеризують стан зовнішнього і внутрішнього середовища фірми, від довгострокової тенденції зміни цих показників" [127, с.71].
По-четверте, визначено, що не всі явища та сигнали, нагляд за якими необхідно організувати, можуть бути безпосередньо оцінені кількісно. Існує багато явищ та процесів, які можуть досліджуватися тільки якісно. Однак неможливість безпосередньої кількісної оцінки подібних вихідних явищ зовсім не означає неможливість наступної кількісної оцінки наслідків, які ними спричиняються. Як прийом логічного аналізу запропоновано побудову „ланцюга економічних явищ", визначення можливих шляхів розвитку кризи, виділення контрольних точок підсилення і кількісної оцінки сигналів про кризу, що насувається.
Враховуючи викладені особливості та вимоги до процесу діагностики, найдоцільнішим способом створення інформаційного забезпечення дослідження сигналів є організація сканування зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства [127, с.79], під яким розуміють безперервне упорядковане спостереження за параметрами
зовнішнього і внутрішнього середовища, які характеризують ступінь сприйнятливості внутрішніх та зовнішніх умов для досягнення стратегічних завдань підприємства та забезпечення його життєздатності.
Українським науковцем О.О.Терещекко [130, с.48] з метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів запропоновано впроваджувати на підприємствах систему раннього попередження та реагування (СРПР). СРПР - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Головними завданнями СРПР визнано виявлення загрози банкрутства та прогнозування його виникнення.
Основними етапами роботи по створенню СРПР є:
• визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу; визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним показником;
• формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);
• формування інформаційних каналів для забезпечення прямого та зворотного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами.
На базі СРПР будується система управління ризиками, метою якої є ідентифікація ризиків, оцінка їх рівня, нейтралізація ризику шляхом розробки відповідних контрзаходів, спрямованих на подолання негативних тенденцій.
Відомий російський дослідник А.П. Ковальов використовує термін „діагностика банкрутства'", під яким розуміється такий фінансовий аналіз, який спрямований насамперед на виявлення якомога раніше різних збоїв та упущень в діяльності підприємства, потенційно небезпечних з точки зору вірогідності настання банкрутства [177].
У перебігу діагностики фінансової кризи в системі загального аналізу фінансового CT3Hv підприємства виділяйтеся особлива rnvna об'єктів спостереження, які формують можливе „кризове поле", що створює загрозу виникнення фінансової кризи (банкрутства). До групи об'єктів кризового поля входять показники ліквідності активів, структури використовуваного капіталу, терміновості фінансових зобов'язань, а також показники формування чистого грошового потоку з операційної (виробничо-комерційної), інвестиційної та фінансової діяльності. Тобто діагностика передбачає постійний нагляд за зміною певної системи фінансових показників діяльності підприємства, які запропоновано включати до складу системи моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.
Обмеження діагностики кризи тільки дослідженням фінансового стану підприємства не є виправданим. Більш коректним слід вважати проблемно-орієнтований підхід до визначення сутності та завдань діагностики кризи. Криза - це проблема, що виникла у процесі функціонування підприємства та може зумовити негативні наслідки для його життєдіяльності, генерувати загрозу виникнення ситуації банкрутства та припинення діяльності. Створити необхідне аналітичне підґрунтя для розв'язання цієї проблеми - основне завдання діагностики. Відповідно, процес діагностики проблеми неплатоспроможності та банкрутства можна розглядати як систему досліджень, які у сукупності дають змогу сформувати необхідні висновки стосовно стану, в якому опинилося підприємство, та можливих шляхів виходу з нього (рис 3.1).
Таким чином, діагностика кризи не повинна обмежуватися тільки констатацією її наявності, але й надавати дослідникові необхідне аналітичне підґрунтя для генерації можливих шляхів їх подолання.
Представляється перспективною диференціація змісту та напрямів аналізу господарсько-фінансової діяльності господарюючих суб'єктів диференційовано залежно від фази течії кризи - передкризова, збурення, розгін, апогей, повернення, заспокоєння, післякризова (табл. 3.2), запропонована в роботі [123, с.74].
Фундаментальний аналіз можливості (ймовірності) виникнення кризи Комплексний економічний аналіз ефективності господарської діяльності.
Альтернативний аналіз перспектив кризи у галузі з використанням В-аналізу (з використанням „історичної 13", технічного аналізу фондового ринку та ін.).
Використання глобальних показників ймовірності банкрутства (метод Бівера, метод Альтмана, модель Аароні-Джонса-Сворі та ін.).
Використання ймовірних методів оцінки ризику (метод експертних оцінок, метод дерева рішень, метод аналогій, аналіз чутливості та пов'язаний з ним метод критичних значень, аналіз сценаріїв, метод Монте-Карло).
Аналіз ефективності диверсифікації портфеля активів. Оцінка впливу несистематичних ризиків.
Такий підхід до визначення напрямів діагностичного дослідження є корисним у разі тимчасового впровадження антикризового управління з ініціативи власників (керівництва) або за рішенням суду (у перебігу арбітражного управління). У цих умовах спрямованість дослідницьких зусиль повинна обумовлюватися завданнями, які є актуальними на поточний момент.
Доцільно також розрізняти аналітичні дослідження кризи залежно від часу їх проведення по відношенню до кризового періоду [123, с.63-65]. За цією ознакою класифікації виокремлюють такі види досліджень кризи:
2) прогностичне дослідження, у перебігу якого криза вивчається до її виникнення; метою такого дослідження є прогнозування найважливіших параметрів кризи (проблематики, масштабів, факто-рів-провокаторів, часу розгортання, перебігу течії кризи, характеру, наслідків тощо) та аналітичне обґрунтування можливих дій щодо пом'якшення течії кризи, прискорення (або гальмування) часу її настання, недопущення виникнення;
3) ретроспективне дослідження, яке передбачає дослідження кризи після її завершення; метою таких досліджень є узагальнення позитивного та негативного досвіду щодо проведення антикризового управління, розробка статистичних моделей оцінки вірогідності кризи, які, базуючись на накопиченому досвіді, дозволять в майбутньому прогнозувати її виникнення.
З позицій законодавства про банкрутства [132, с 146] діагностика стану підприємства - комплекс заходів по визначенню перспектив підприємства відновити платоспроможність у встановлені законодавством терміни. Як видно з наведеного визначення, головним завданням діагностики визнається не констатація факту кризи та ідентифікація її параметрів, а саме проведення прогностичного дослідження, спрямованого на оцінку потенціалу виживання та відновлення платоспроможності підприємства.
Таким чином, діагностика кризи розвитку підприємства – це система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризи підприємства, ідентифікацію її глибини та можливих наслідків, оцінку можливостей переборення, задоволення інших аналітичних потреб суб'єкта анти-кризового управління.
Основним призначенням діагностики як висхідного етапу антикризового управління є:
1) діагностування наявності кризи, оцінення її масштабів, стадії, гостроти прояву, у тому числі вірогідності та часу виникнення ситуації банкрутства;
2) прогнозування можливих тенденцій подальшого розвитку кризи за песимістичним (ліквідаційна процедура) та оптимістичним (санаційна процедура) сценарієм;
3) надання суб'єктові антикризового управління аналітичної інформації, необхідної для прийняття відповідних управлінських впливів:
а) оцінки можливості, доцільності та передумов виведення
підприємства з кризового стану;
б) захисту інтересів власників підприємства та пом'якшення не
гативних наслідків розпродажу майна підприємства.
Таким чином у перебігу діагностики здійснюється не тільки аналітичне дослідження існуючого стану підприємства, ступеня охоплення кризою його окремих бізнес-процесів, функцій, підсистем тощо, а й розроблюється прогноз подальшого розвитку як внутрішнього, так і зовнішнього оточення, який дозволяє перевірити та уточнити діагностичний висновок (діагноз).
Оскільки діагностика кризи розвитку підприємства може ініціюватися різними суб'єктами антикризового процесу, виокремлюються такі види діагностики кризи:
1) внутрішня, яка здійснюється з ініціативи керівництва підприємства та його власників;
2) зовнішня, ініціатором проведення якої можуть бути як кредитори підприємства (для визначення своєї позиції стосовно найбільш доцільного типу поведінки відносно підприємства-боржника), так і потенційні санатори (інвестори), для яких проведення діагностики кризи є необхідною складовою обґрунтування доцільності участі в санації підприємства (інвестування коштів у його розвиток).
Проведення діагностичних досліджень передбачено і в разі впровадження арбітражного управління підприємством. Так, в Законі „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6] визначено, що арбітражний керуючий „зобов'язаний аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становища на товарних ринках (ст. 3.1, п.5). Арбітражний керуючий разом з боржником визнає або відхиляє заяви кредиторів (ст.14, п.З), веде реєстр кредиторів (ст.3-1, п.9, ст. 14, п.9).
У перебігу впровадження процедури розпорядження майном боржника розпорядник майна зобов'язаний крім того „виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, надавати господарському суду та комітету кредиторів... відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності" (ст.13, п.9), має право „аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника" (ст.13, п.8).
У перебігу проведення ліквідаційної процедури розпорядник „здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута, ... заявляє заперечення по заявлених вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час впровадження справи про банкрутство і є неоплаченими, ... формує ліквідаційну масу, ... вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення і повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб" (ст.25, п.1). Виконання цих повноважень передбачає проведення глибокого та всебічного діагностичного дослідження.
Проведення діагностики кризи має базуватися на розглянутих вище загальноприйнятих принципах антикризового управління, найважливішими серед яких є своєчасність, комплексність, обґрунтованість, науковість, реальність.
У той же час, враховуючи такі характеристики діагностування як дослідницький, пізнавальний, пошуковий процеси [112, с 146], слід дотримуватися загальним принципів щодо його проведення:
1) аутентичність, тобто діагностика повинна бути побудована на використанні перевірених достовірних інформаційних джерел будь-якого виду та форми представлення;
2) об 'єктивність, тобто дослідження підприємства, здійснюється на підставі спеціальним чином розробленої програми, а формування діагностичних висновків здійснюється за певними правилами (відповідно до правил прийняття рішень в накопиченій базі даних); все це дозволяє мінімізувати вплив суб'єктивного фактора у перебігу дослідження та оприлюднення упереджених неперевіре-них висновків;
3) точність, тобто сформульований висновок повинен адекватно та коректно визначати стан підприємства як об'єкта дослідження на дату завершення дослідження та на перспективу.
Визначення точного діагнозу, тобто певного стандартизованого стану підприємства, можливо лише за умови наявності певних критеріїв - кількісних та якісних характеристик, шкал оцінювання, баз знань тощо. Виходячи з цього, прийнято розрізняти три типи діагностування:
1) виявлення патології' - дослідження, в перебігу якого стан об'єкта дослідження порівнюється з певним еталоном (нормою), що дозволяє ідентифікувати наявність відхилень та їх розмір;
2) ідентифікація стану (тобто належності до певного класу, групи, сукупності) - дослідження, в перебігу якого стан об'єкта дослідження порівнюється з певною статистичною вибіркою;
3) індивідуальне дослідження, яке здійснюється у разі відсутності аналогів та неможливості застосування порівняльного методу на основі використання знань та навичок суб'єкта її проведення; у цьому випадку стан підприємства вивчається як унікальна комбінація характеристик (ресурсів, результатів, системи управління тощо), а визначений діагноз має експертний характер.
Якісно проведена діагностика створює необхідне аналітичне підґрунтя для формування антикризової програми підприємства, визначення переліку раціональних антикризових заходів, а отже є запорукою успішного розв'язання завдань по локалізації та переборенню кризи.