Антикризове управління підприємством

7.2. Цільові параметри антикризової програми підприємства

Для узагальнюючої характеристики суті та мети антикризових перетворень в економічній літературі та господарській практиці використовуються такі поняття: санація, реструктуризація, фінансове оздоровлення. Розглянемо особливості даних термінів та коректність їх застосування.

Термін „санація" використовується у широкому та вузькому контексті слова (значенні).

У широкому контексті слова під санацією розуміють сукупність усіх заходів, що здійснюються з метою ліквідації недоліків у роботі підприємства, та забезпечення його ритмічної й ефективної діяльності. Ця точка зору є розповсюдженою серед зарубіжних фахівців з питань фінансового оздоровлення. Наприклад, німецькі дослідники Б.Бекендерфе та М.Герінг тлумачать санацію як комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного та соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання зі стану кризи та відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді. Таке визначення суті терміну „санація" підтримують і вітчизняні фахівці.

У вузькому значенні термін „санація" використовується для характеристики заходів щодо недопущення банкрутства та ліквідації підприємства, що здійснюються тільки за рахунок зовнішньої допомоги. Таке визначення цього терміну дано в [152, с.308-310].

Існує й протилежна точка зору, згідно з якою під санацією розуміється сукупність заходів для оздоровлення підприємства без допомоги кредиторів [239, с 100].

Крім того, існує також і різне визначення мети проведення санації:

1) відновлення платоспроможності для запобігання порушенню справи про банкрутство (таке тлумачення змісту санації наведено в термінологічному словнику іноземних слів);

2) відновлення розмірів наявного капіталу до обсягів, які відображено в балансі підприємства.

Визначена мета - у межах визначеного терміну не допустити порушення справи про банкрутство - може бути досягнута по-різному: дотримання поточної платоспроможності (тобто створення умов, які б усували формальний привід для порушення судової процедури у будь-який спосіб), або успішна робота з кредиторами, а також проведення операцій щодо їх заспокоєння та реструктуризації боргів. Такий вид санації називають санацією бізнесу.

Друга точка зору на цілі санації набула розповсюдження в Німеччині [239, с 100]. Вона обмежує зміст та завдання санації балансовою політикою, спрямованою на найбільш раціональне (з точки зору акціонерів) відображення дефіциту коштів, що має місце. Оскільки в товариствах капіталу номінальний капітал не повинен змінюватись за річним звітом, то суми, яких не вистачає, мають бути показані як дефіцит статутного фонду. Якщо втрати остаточно перевищують власний капітал і вартість боргів перевищує вартість майна, має місце перевищення боргу. Якщо акціонер може вибрати між зниженням його частки в капіталі товариства і доплатою за акції, то має місце альтернативна санація. За звичай зменшення капіталу за балансом компенсується збільшенням капіталу із залученням нових грошових коштів шляхом випуску „молодих" акцій (двоступенева санація). Тобто у цьому випадку йдеться про санацію балансу підприємства, а не самого бізнесу. Описані процедури нормалізують звітність підприємства, визначають джерело коштів для покриття поточних збитків, але не ліквідують причини виникнення дефіциту коштів.

Визначення терміна „санація" дано в Законі „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [6]: „система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника". Окремо визначено і сутність терміна „досудова санація" - „Система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство".

Законодавчо передбачені процедури санації можуть бути класифіковані за такими ознаками [ 209, сі 1]:

залежно від специфіки правового становища та специфіки діяльності боржника - загальні та спеціальні;

залежно від ініціатора проведення (порядку входження в судові процедури) - добровільні та примусові;

залежно від формалізації порядку здійснення, ступеня самостійності в проведенні - судові та досудові;

залежно від тривалості терміну проведення санації - в межах загального терміну проведення, в межах спеціальних термінів, передбачених для окремих категорій боржників, прискорена санація (передбачена в Російській Федерації для малих та середніх підприємств).

Наведена класифікація підтверджує тезу про багатоаспектність терміну, що розглядається.

Включення терміна „санація", в широкому контексті цього слова (як синонім термінів „оздоровлення", „лікування"), до термінологічного апарату антикризового процесу є коректним. Він може використовуватися для визначення якісних цільових параметрів антикризового процесу, тобто загального спрямування антикризової програми підприємства та заходів, що передбачаються.

Змістовна інтерпретація терміна „реструктуризація", що

набув досить широкого розповсюдження останнім часом (з 1997 p.), також перебуває на стадії формування. Можуть бути виокремлені три точки зору стосовно тлумачення змісту цього терміна.

В межах першої точки зору, зміст терміна „реструктуризація" пов'язується із завданнями антикризового управління, зокрема фінансовим оздоровленням неплатоспроможних підприємств. Саме з точки зору такого підходу трактується зміст цього терміна в Методичних вказівках щодо проведення реструктуризації державних підприємств, затверджених наказом Міністерства економіки України (січень 1998р.) [58], в Методиці розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій, розробленій Агентством з питань банкрутства та затвердженій відповідним наказом (червень 1997р.) [49].

Відповідно до цих документів, під реструктуризацією розуміється здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм, здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, спроможних ефективно функціонувати в умовах переходу до ринкової економіки і виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

Отже, першим завданням реструктуризації визнається фінансове оздоровлення підприємств, що, певним чином, обумовлюється цільовим спрямуванням даних рекомендацій.

Друга точка зору на сферу застосування терміна „реструктуризація" має історичні корені. Цей термін набув поширення у Франції, Португалії, Чилі, Японії, Канаді, Бразилії, Мексиці, Німеччині, США та в інших капіталістичних країнах наприкінці 80-х, початку 90-х років минулого століття. Причиною його виникнення став глобальний перегляд економічної ролі держави в сучасному суспільстві, викликаний неефективністю державного підприємництва та державного регулювання ринкових відносин.

Державні підприємства цих країн, особливо оборонного призначення, традиційно працювали в надзвичайно „тепличних" умовах. Вони виявилися повністю неспроможними до функціонування в умовах конкурентної боротьби, орієнтації на постійні зміни попиту споживачів, проведення діяльності в умовах жорстких фінансових обмежень. Виникла необхідність реструктуризації державних підприємств, основний зміст якої полягав у впровадженні нової парадигми бізнесу в їх практичну діяльність. Основною формою реструктуризації була їх реорганізація, тобто зміна форми власності. Виходячи з цього розуміння, термін „реструктуризація" має використовуватися виключно стосовно до державних підприємств і характеризувати засоби та інструменти їх структурної перебудови, адаптації до умов конкурентного ринкового середовища, розглядатися як невід'ємний елемент їх доприватизаційної підготовки, що забезпечує зростання інвестиційної та кредитної привабливості підприємств.

Згідно з третьою точкою зору, яка є найпоширенішою, під реструктуризацією розуміють комплексну програму впровадження змін, метою якої є зростання ринкової вартості підприємства.

У цьому розумінні реструктуризацію можуть і повинні здійснювати не тільки кризові та державні підприємства, а й усі суб'єкти господарювання, оскільки, відповідно до сучасної концепції менеджменту, стратегічною метою підприємства визнається зростання ринкової вартості та добробуту власників (акціонерів).

Відповідно до розробок всесвітньовідомої консалтингової фірми МакКінзі, що поділяє таке тлумачення змісту даного терміна, зростання ринкової вартості підприємства має забезпечуватися за рахунок можливих внутрішніх змін (мобілізація внутрішніх резервів удосконалення усіх аспектів діяльності) та оцінки їх можливого впливу на зростання вартості підприємства; розробки альтернативних варіантів зовнішніх змін, які пов'язуються зі здійсненням операцій продажу структурних одиниць, їх закриттям, перепрофілюванням або наданням більшої господарської самостійності, купівлею нових бізнесів (компаній, структурних підрозділів) тощо; розробки та впровадження спеціальних інструментів фінансового інжинірингу, використання яких дає змогу додатково збільшити ринкову вартість підприємства за рахунок ефективного фінансового менеджменту (управління дебіторською та кредиторською заборгованостями, грошовими потоками, оптимізація структури капіталу тощо).

Наведений перелік наочно демонструє широту та різноманітність реструктуризаційних заходів. Типового рецепту чи переліку заходів не існує, він суто індивідуальний. Єдиним пов'язуючим ланцюгом є їх мета проведення - зростання вартості підприємства.

Таким чином, в загальноекономічному контексті реструктуризація передбачає послідовне втілення в життя низки організаційно-економічних, правових, технічних, технологічних, інформаційних заходів, спрямованих на ліквідацію суперечностей між потребами ринку, змінами у зовнішньому оточенні та внутрішнім середовищем підприємства, діючою на підприємстві системою форм та методів управління.

Залежно від стадії життєвого циклу підприємства реструктуризацію слід розглядати як систему заходів, реалізація яких є запорукою для недопущення виникнення кризових явищ, що гальмують рух підприємства вперед, локалізації перших проявів кризових явищ та адаптації підприємства до змін у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, подолання кризових явищ, які вже мають місце. Цільова орієнтація реструктуризації залежить від стану „здоров'я" господарської системи та часу опанування цього специфічного та комплексного засобу управління.

Одним з можливих заходів (варіантів) реструктуризації визнається [182] і проведення процедури банкрутства підприємства. Застосування цієї процедури дозволяє досягнути ті ж цілі, які має реструктуризація в загальному розумінні, а саме: очищення підприємства від боргів, повернення його дебіторської заборгованості, реструктуризація кредиторської заборгованості, залучення інвестора тощо. У цьому розумінні застосування процедури банкрутства дозволяє підприємствам адаптуватися до нових умов господарювання, і не тільки виживати, а й досягати суттєвих фінансово-економічних успіхів. Визначаючи банкрутство як один з інструментів виведення підприємства з кризової ситуації, слід пам'ятати, що його застосування пов'язано з суттєвими ризиками. Це достатньо радикальний засіб („хірургічне втручання"), який доречно застосовувати тільки тоді, коли використані усі інші можливості („медикаментозне лікування").

Викладене тлумачення суті процесу реструктуризації дає можливість виділити окремі типи реструктуризації залежно від мети її проведення (рис. 7.2).



У сучасній економічній літературі набули поширення різноманітні види реструктуризації, які виокремлюються залежно від цільового спрямування заходів, сфери та форми їх проведення, глибини, самостійності ініціаторів та суб'єктів проведення, масштабу, характеру, відображення результатів у балансі підприємства, джерел фінансування, обсягу витрат тощо (табл. 7.4.)

Визначені теоретичні засади процесу реструктуризації дають змогу більш чітко розмежувати сферу застосування термінів „санація" та „реструктуризація" підприємства.

Санація є лише окремим випадком проведення реструктуризації (одним з можливих), орієнтованим на розв'язання специфічних управлінських завдань: виведення підприємства з кризового стану, стабілізація господарської системи та недопущення її ліквідації. Відновлення платоспроможності, стабілізація фінансового становища підприємства, забезпечення стійких темпів його зростання потребує продовження реструктуризаційних процесів.





Антикризові заходи відповідають змістовному визначенню суті процесу реструктуризації, обумовлюються проблемами, виникнення яких спричинене негативним впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, потребують відповідного керування для забезпечення ефективності (розробки програми заходів та організації моніторингу їх влиття), орієнтовані на досягнення єдиної системи оціночних показників, передбачають використання однакового інструментарію. Ця подібність дозволяє розглядати процес фінансового оздоровлення як один з видів реструктуризації - санаційну.

Водночас існують відмітні особливості санаційної реструктуризації'від інших її видів, які полягають у зазначеному нижче: а) наявність жорсткого часового обмеження, особливо при глибокій кризі;

б) обмеженість ресурсів та труднощі в залученні додаткових ресурсів, які обумовлюються вкрай низькою інвестиційною та кредитною привабливістю кризового неплатоспроможного підприємства;

в) орієнтація переважно на інструменти та засоби оперативної реструктуризації, які сприяють отриманню максимально швидкого ефекту та не потребують значних інвестицій;

г) санаційна реструктуризація розглядається як проектне завдання (тимчасове, обмежене певним обсягів ресурсів), інші види реструктуризації визнаються інструментом управління, який має увійти до загальної культури управління та використовуватися постійно.

Отже, застосування терміна „реструктуризація" без визначення типу - санаційна - у процесі антикризового управління не дозволяє сконцентрувати увагу на специфічних завданнях антикризового процесу та обумовлює нечіткість їх розуміння.

При використанні терміна „фінансове оздоровлення" [167] увага акцентується на розв'язанні насамперед фінансових проблем підприємства, а саме: відновлення платоспроможності та фінансової рівноваги, нормалізація фінансово-майнового становища. Інші прояви кризи та негативні наслідки її розгортання ігноруються та не приймаються до уваги.

Суттєві відмінності фінансового оздоровлення обумовили виділення його в Російській Федерації в окрему процедуру банкрутства [26, гл.5].

Процедура фінансового оздоровлення вводиться за проханням власників підприємства боржника або третьої особи, які звертаються з відповідним клопотанням до перших (в перебігу судової процедури) зборів кредиторів підприємства. До клопотання необхідно додати такі документи: план фінансового оздоровлення, графік погашення заборгованості, перелік забезпечення виконання зобов'язань, що пропонується (застава майна власників, третіх осіб, фінансові гарантії, поруч-ництво тощо).

Контроль за перебігом даної процедури та виконання боржником та третіми особами взятих на себе зобов'язань покладено на адміністративного керуючого, який призначається судом та діє в інтересах кредиторів підприємства.

Управління діяльністю підприємства продовжують здійснювати органи управління боржника, але з певними обмеженнями:

за клопотанням комітету кредиторів та в разі недобросовісного виконання своїх обов'язків суд може прийняти рішення щодо усунення керівника підприємства;

боржник не має права без згоди кредиторів укладати певні види угод, які пов'язані з відчуженням майна (на суму понад 5% загальної балансової вартості майна), видачею позик, гарантій, поручництв;

без згоди адміністративного керуючого укладати угоди, що збільшують обсяги заборгованості понад 5%, без згоди кредиторів - на обсяг понад 20% реєстрових вимог тощо.

Максимальний термін фінансового оздоровлення - не більше 2-х років.

Впровадження процедури фінансового оздоровлення дозволяє отримати боржнику певні преференції, перелік яких визначено законодавчо: вволиться мораторій на виконання виконавчих документів за майновими зобов'язаннями, боргові вимоги можуть бути пред'явлені тільки відповідало до законодавчо визначеного порядку, відміняються раніше прийняті засоби забезпечення виконання вимог кредиторів тощо. Все це дозволяє боржнику отримати суттєву часову відстрочку та сконцентрувати свої зусилля на виконання планових заходів. Надання відстрочки є платним, оскільки передбачено нарахування процентів на суму вимог кредиторів по грошових зобов'язаннях.

Метою фінансового оздоровлення є приведення його до такого стану, при якому підприємство здатне своєчасно та в повному обсязі виконувати свої грошові зобов'язання та платежі, забезпечувати належний оборот фінансових ресурсів, який виключає їх дисбаланс та виникнення ознак неплатоспроможності.

Основою отримання позитивного результату фінансового оздоровлення є його своєчасність (незалежно від виникнення законодавчо визначених ознак неплатоспроможності та загрози або фактичного ініціювання процедури банкрутства) та системний характер відповідних заходів. Основними складовими фінансового оздоровлення є: регулярний моніторинг та діагностика платоспроможності; оптимізація структури капіталу та активів підприємства, прискорення їх кругообороту, управління фінансовими ризиками.

Фінансове оздоровлення доречно не тільки для кризових підприємств, що знаходяться на різних етапах процедури банкрутства, а й для „здорових" успішних підприємств. В останньому випадку комплекс заходів по фінансовому оздоровленню має на меті профілактику фінансових криз з метою більш успішного та прискореного розвитку.

Крім якісних цілей в антикризовій програмі підприємства повинна бути визначена система кількісних показників-критеріїв,

досягнення яких має бути забезпечене в перебігу її реалізації.

Цю систему прийнято розглядати як сукупність двох підсистем: результативної та забезпечувальної.

Результативна підсистема має характеризувати досягнуті результати антикризового процесу, що потребує включення до її складу таких показників:

обсяг чистого грошового потоку;

обсяг залишку грошових коштів на рахунках;

обсяг операційного та чистого прибутку;

обсяг власних обігових коштів;

обсяг кредитів та кредиторської заборгованості, термін сплати якої настав;

фінансові показники-індикатори кризового стану, зокрема обов'язково - коефіцієнт покриття та коефіцієнт забезпеченості власними засобами.

Доцільність включення до складу результативної підсистеми аналітичних показників, які передбачені Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [59] - коефіцієнта покриття (Кп) та коефіцієнта забезпеченості власними засобами (Кз) - обумовлюється тим, що саме вони використовуються як індикатори доцільності санації та її завершення:

• якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів {Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або

протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації у процесі провадження справи про банкрутство;

• якщо протягом терміну, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Підсистема забезпечувальних показників має характеризувати створення передумов для переборення кризових явищ та відновлення платоспроможності. До її складу доцільно включати такі показники:

обсяг випуску та збуту продукції, в тому числі нової, експортної або імпортозамінної;

коефіцієнт оновлення виробничої програми;

рівень доходів від операційної та інших видів діяльності;

рівень умовно-змінних витрат на здійснення операційної діяльності;

запас фінансової міцності (або межа безпеки підприємства);

диференціал фінансового важеля;

коефіцієнт кратності відсотків;

обсяг залучення „нових" кредитів та кредиторської заборгованості;

обсяг додаткового зростання власного капіталу тощо.

Перелік показників забезпечувальної підсистеми визначається специфікою діяльності кризового підприємства.

Антикризова програма підприємства повинна містити конкретний перелік кількісних показників, які мають бути досягнуті, та встановлювати їх цільові значення на окремі часові періоди.