Антикризове управління підприємством

8.5.1. Загальна характеристика організаційно-економічного механізму реорганізації підприємств в Україні

Відповідно до Господарського Кодексу України [1, ст. 59] та Закону України „Про господарські товариства" [12, ст. 19] реорганізація (reorganization) - одна з форм припинення діяльності юридичної особи внаслідок укладання різних видів корпоративних угод.

Різноманітність та багатоаспектність можливих реорганізаційних процесів обумовлює доцільність їх системної класифікації за такими ознаками, як сутність корпоративних угод, що укладаються, напрям реорганізаційних процесів, характер прийняття відповідних рішень.

Розглянемо окремі види реорганізаційних процесів.

І. Залежно від суті корпоративних угод, що укладаються, українське законодавство виокремлює форми реорганізації, а саме:

злиття;

приєднання;

виділення;

поділ;

реорганізація.

Злиття передбачає припинення діяльності двох (чи кількох) підприємств як юридичних осіб та передачу усіх їх майнових прав та обов'язків новому підприємству - юридичній особі, яка створюється внаслідок реорганізації.

Схематично процедура злиття має вигляд, зазначений на рис. 8.10.



Приєднання передбачає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу всіх майнових прав і обов'язків до іншого підприємства - юридичної особи.

Графічно процес приєднання зображений на рис. 8.11.



Поділ передбачає припинення діяльності (ліквідацію) одного підприємства як юридичної особи та передачу за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах усіх його майнових прав і обов'язків до кількох підприємств - юридичних осіб, які створюються внаслідок реорганізації. Таким чином, підприємство, що діяло до проведення реорганізації, ліквідується, а замість нього створюють два або більше нових самостійних підприємств.

Схематично процедура поділу показана на рис. 8.12.



Рис. 8.12. Механізм та наслідки поділу підприємств

Виділення - це виділення зі складу підприємства (об'єднання) структурного підрозділу (одиниці) і створення на його базі самостійного підприємства або вихід підприємства зі складу об'єднань.



Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми та виду товариства. При перетворенні одного підприємства на інше до нового підприємства переходять усі майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Перетворення може передбачати ускладнення організаційно-правової форми (товариство з обмеженою відповідальністю може бути реорганізовано на акціонерне товариство відкритого чи закритого типу, закрите акціонерне товариство - на акціонерне товариство відкритого типу тощо) або спрощення (зворотні перетворення).

II. Залежно від напряму реорганізаційних процесів можуть бути виділені такі типи реорганізації:

зовнішня реорганізація, яка потребує для свого проведення залучення іншої юридичної особи - учасника реорганізації (злиття, приєднання);

внутрішня реорганізація, яка здійснюється у межах однієї юридичної особи (виділення, поділ, перетворення).

Виділення типів реорганізації уявляється необхідним, оскільки з економічної точки зору вони мають одну природу та окремі форми реорганізації одного типу і в законодавстві більшості країн світу регулюються однаково.

ПІ. Залежно від характеру прийняття рішень щодо реорганізації вона може бути:

• добровільною, тобто здійснюватися за рішенням його засновників (учасників, вищого органу товариства);

• примусовою, у разі прийняття відповідних постанов судом (господарським судом) або уповноваженими на це державними органами.

Відповідно до чинного законодавства України здійснення будь-якої форми реорганізації підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), засновників суб'єкта господарювання або його правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом України [1] - за рішенням суду. У разі прийняття рішень про реорганізацію підприємства державними чи іншими органами, які не є власниками майна або не мають від них відповідних повноважень, вони за позовами самих підприємств або одного чи кількох їх засновників визнаються недійсними.

Постанови, прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями стосовно примусового поділу монопольних утворень [52, ст.16] є не рішеннями про реорганізацію, а лише підставами для її здійснення на розсуд самого підприємства за умови усунення його монопольного становища на ринку.

Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, за рішенням одного чи кількох його структурних підрозділів (стосовно поділу підприємства, виділення з його складу тощо) без згоди на це вищих органів управління також не є легітимним, оскільки порушує права колективного власника.

Узагальнення вимог законодавства стосовно проведення реорганізаційних процедур дає можливість сформулювати зазначені нижче загальні принципи їх здійснення.

Рішення про проведення реорганізації приймає власник підприємства (або) його вищий орган відповідно до прийнятої процедури прийняття рішень, визначеної у Статуті.

Юридичною підставою проведення реорганізації є відповідна корпоративна угода, в якій мають бути обумовлені організаційні та фінансові питання проведення реорганізації.

Підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з Державного реєстру України (господарське товариство - з моменту внесення запису про припинення його діяльності до Державного реєстру).

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників. Нові підприємства, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть по них матеріальну відповідальність навіть тоді, коли прийняте майно не покриває вимог кредиторів (у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника).

Момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається днем підписання передавального або розподільного акта чи балансу.

Необхідною умовою проведення реорганізації підприємств є дотримання антимонопольного законодавства. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Правові засади проведення реорганізації підприємств в Україні є на сьогодні недостатньо розробленими. У ст.59 Господарського Кодексу [1] та ст.19 Закону „Про господарські товариства" [12] лише перелічуються можливі форми реорганізації, без визначення механізму їх здійснення.

Винятком є комерційні банки. Національний банк України прийняв Постанову та Рекомендації щодо порядку проведення реорганізації комерційних банків [75]. У цьому відомчому документі дано тлумачення окремих термінів, що використовуються у процесі реорганізації, детально викладено механізм проведення кожного виду реорганізації, порядок контролю за цими процесами з боку Національного банку.

У нормативних документах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [54, 57] викладено лише порядок реєстрації випуску акцій новостворюваних акціонерних товариств, без методичних роз'яснень щодо організації та фінансово-економічних передумов реорганізаційного процесу.

Узагальнення світового досвіду проведення та державного регулювання реорганізаційних процесів дозволяє визначити основні фінансово-економічні аспекти цих процесів, що потребують відповідного законодавчого закріплення.

Підприємство-правонаступник повинно відповідати встановленим вимогам до діяльності підприємств відповідного профілю. Підприємства-юридичні особи, створені внаслідок реорганізації, зобов'язані отримати ліцензії на здійснення операцій, якщо їх діяльність ліцензується.

3 метою оперативного та якісного проведення реорганізації та запобігання можливому приховуванню зловживань доцільно в трудових контрактах з посадовими особами господарських товариств (головою правління та головним бухгалтером та іншими необхідними співробітниками) передбачати, що термін розгляду поданих ними заяв на звільнення за власним бажанням при реорганізації призупиняється до повного її завершення.

Підприємства, які внаслідок реорганізації припиняють свою діяльність як юридичні особи, виключаються з Державного реєстру підприємств та відомчих реєстрів, втрачають усі ліцензії та пільги.

Під час реорганізації підприємства сторонами-учасниками реорганізації мають гарантуватись збереження відомостей, що становлять комерційну таємницю відповідно до чинного законодавства України.

Підприємство, що реорганізується, до моменту передачі за передавальним розподільним актом (балансом) майнових прав і обов'язків повинно надавати бухгалтерську та статистичну звітність згідно з встановленим порядком.

В установчих документах підприємства-правонаступника в обов'язковому порядку має бути зафіксовано, що їх створення відбулося в порядку реорганізації і що вони прийняли на себе права та зобов'язання учасників реорганізації. Як додаток до угоди про реорганізацію доцільно складати повний перелік боргових зобов'язань, які приймають на себе правонаступники.

Повинна бути передбачена обов'язкова аудиторська перевірка фінансового стану та платоспроможності учасників реорганізації, підтвердження достовірності балансу та відомостей про боргові зобов'язання.

• Обов'язковим слід вважати письмове повідомлення про реорганізацію кожного з кредиторів. При цьому кредитори повинні мати право вимагати в 30-денний термін припинення чи дострокового виконання зобов'язань та компенсації збитків при реорганізації у формі злиття, приєднання і в 60-денний термін - при реорганізації у формі виділення чи поділу.

Внесення відповідних поправок до діючого законодавства сприятиме більш коректному застосуванню даного інструмента антикризо-вого управління підприємств.

Нижче будуть розглянуті концептуальні засади використання різних типів та форм реорганізації для забезпечення фінансового оздоровлення підприємств та виведення його з кризового стану.