Основи економічної теорії (2001)

Економічна теорія — основа наукової політики.

Економічна теорія й економічна політика перебувають у взаємодії та впливають одна на одну. Перш ніж розглянути, як це відбувається, з'ясуємо сутність цих понять.

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Воно не тільки пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.

У широкому значенні економічна політика охоплює політичні відносини, політичну організацію і політичну ідеологію як певну єдність. У вузькому значенні економічна "політика є практичною діяльністю держави. Остання здійснює свою діяльність у соціально-культурній, політико-адміністративній і економічній, або господарській діяльності. Нас цікавить господарська діяльність і економічна політика, що здійснюються державою.

Економічна політика охоплює цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади.

Економічна політика передбачає поєднання двох чинників:

1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток народного господарства;

2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей.

Більш глибоко цілі економічної політики та засоби досягнення їх можна охарактеризувати через такі поняття.

Економічне зростання — кількісне та якісне зростання товарів і послуг.

Економічна ефективність — зменшення виробничих ресурсів на виготовлення різноманітних благ.

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічного життя людей: зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці, покращення освітнього, медичного обслуговування, забезпечення хворих, недієздатних, пристарілих громадян тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність між виробництвом і умовами відносного браку ресурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної справедливості.

Стабільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб'єктів господарювання сприятливих умов для раціонального розміщення і використання ресурсів.

Політика активно втручається у суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах:

сприяти його розвитку;

стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток;

суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалося дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки.

Історичний досвід переконує, що теорія трансформується у практику через політику. Якщо політика засновується на об'єктивно діючих законах, з урахуванням найрізноманітніших інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору, вона стає рушійною силою розвитку суспільства і людини. Така політика є науково обґрунтованою. Отже, вона має ґрунтуватися на науковій теорії.

Якщо ж політика виходить із спотвореної теорії, яка ігнорує об'єктивні закони і всю сукупність інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона не є науковою. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це саме стосується економічної політики.

Перехід до ринкової економіки в Україні можливий лише на основі використання реальних причинно-наслідкових зв'язків у економічному житті, інтересів усіх господарюючих суб'єктів, тобто політики, побудованої на науковій теорії та адекватно трансформованої у господарському механізмі. Саме з огляду на ці обставини першоосновою вироблення науково обґрунтованої економічної політики є економічна теорія, що відбиває закономірності перехідної економіки нашої країни. Усяке відхилення від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, висуненні необґрунтованих завдань і рішень, що в кінцевому підсумку обертається нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві, соціальні суперечності.

Наукове обґрунтування економічної політики в період переходу до нових економічних відносин сприятиме глибокому оновленню матеріального життя, повнішому розкриттю соціальних ресурсів суспільства.

Для вироблення економічної стратегії, що ґрунтується на всебічному врахуванні вимог об'єктивних економічних законів, першорядне значення мас забезпечення об'єктивної оцінки досягнень у вирішенні соціально-економічних проблем, їхніх причин, а також наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного поступу.

Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву неоднозначні й визначаються конкретними обставинами. Дуже важливе значення в практиці суспільного господарювання має уміння трансформувати вимоги законів до умов кожного етапу розвитку суспільства, враховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного чинника.

Суб'єкти формування економічної політики, її об'єкт. Економічна політика формується у сфері надбудови суб'єктами, у руках яких перебуває влада, і являє собою вироблення політичних рішень у всіх сферах життя. Донедавна суб'єктом, що виробляв економічну політику в нашій країні, була комуністична партія. Влада була сконцентрована в руках партійно-державного апарату і була, по суті, партійно-державною владою, спрямованою переважно на забезпечення відомчих інтересів.

З плином часу таке становище ставало гальмом економічного зростання, соціального прогресу суспільства. Побудована на командно-адміністративних методах, "економічна політика стала причиною як деформацій у базисі, його структурі, так і застою у суспільних науках, їх пристосуванню до дій того чи іншого лідера партії, його амбіцій.

Суб'єктивістська, волюнтаристська політика створювала догми, ідеологію, які стверджували в суспільній свідомості уявлення про деформоване суспільство, як про найпередовіше. Волюнтаризм перетворився на головний метод регулювання суспільного життя.

У результаті економічне життя відійшло від вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, порушилася взаємодія економіки і політики, утвердилася авторитарно-бюрократична система господарювання.

Суб'єктивізм і волюнтаризм економічної політики зумовлені рядом причин, які засновані на двох догмах. Одна з них стверджувала, що держава як суб'єкт власності загальнонародних засобів і господарюючий суб'єкт має здійснювати мало не всі процеси привласнення в суспільному виробництві, бути монополістом у формуванні економічної політики. Друга полягала в тому, що об'єктом економічної політики є потреби та інтереси держави, які видавалися за загальнонародні. За цих умов інтереси реальних суб'єктів економічних відносин — працівників, трудових колективів, регіональні — розглядалися як неістотні, другорядні й підпорядковувалися державним інтересам, що на практиці призводило до відчуження окремих працівників та їхніх колективів від засобів виробництва, до абсолютизації адміністративно-командних методів господарювання.

Виходячи з цих догм, роль держави як економічного центру зводилася до головної її функції — зміцнення і примноження державної власності. Держава як власник загальнонародних засобів виробництва і суб'єкт господарювання була зобов'язана, по-перше, формувати економічну політику і розробляти на її основі загальнодержавні плани розвитку народного господарства як єдиного цілого; по-друге, активізувати роль місцевих органів для вироблення планів на різних рівнях — регіональному, міжгалузевому, галузевому, об'єднань, підприємств; по-третє, реалізувати політику і всю систему в суспільному відтворенні.

Державні органи в цих умовах були, по суті, лише виконавчими органами партії, які самостійно не могли прийняти жодного законодавчого акта.

Наймасовіша організація трудящих — профспілки — перетворилася на орган, що виконував поставлені партією завдання, а не забезпечував інтереси тих, кого він представляв. Тим самим сутність профспілок деформувалася і звелася практично нанівець.

В умовах адміністративно-командної системи управління трансформувалася дія та використання законів суспільного розвитку, в тому числі економічних.

У перехідному періоді до ринкової економіки, у якому тепер перебуває Україна, кількість суб'єктів, що беруть участь у виробленні економічної політики, значно зростає. Ними є заново створені рухи, партії, старі політичні та силові структури, що трансформуються, а також підприємства, фінансові й інші організації, які володіють матеріальними, фінансовими та людськими ресурсами. Саме ці сили в умовах соціально-економічної трансформації старої системи, прагнучи зайняти своє місце під сонцем у новій системі, визначають тип відтворення, моделі ринку і способи його побудови, шляхи роздержавлення та приватизації, місце і роль держави у цьому процесі.

Отже, у перехідному суспільстві позаекономічним чинникам належить ще визначальна роль. Це означає, що політика має першість над економікою. Інститути влади, політичні сили, на які вони спираються, скеровують усі зусилля не стільки на реалізацію своєї програми, скільки на підведення матеріального, фінансового ґрунту під політичну владу. Економіка за таких умов розвивається не за економічними законами, з урахуванням інтересів усіх суб'єктів господарської діяльності, а, навпаки, на суб'єктивістських, волюнтаристських засадах на користь інтересів осіб, що очолюють владні структури.

Перебудова в усіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній і духовній — не може відбутися без перебудови в суб'єктах, що формують політику. Слід також ураховувати, що політика може бути чинником зростання економіки лише на основі вироблення принципово нової теоретичної концепції суб'єкта і об'єкта економічної політики.

Конструктивною є лише концепція багатосуб'єктної економічної політики, відповідно до якої справжніми суб'єктами економічної політики мають бути працівники, трудові колективи, громадські, державні та політичні організації. При цьому об'єктом економічної політики є реальні потреби та інтереси суб'єктів господарської діяльності. Такий підхід дає можливість сформувати нові економічні й політичні структури і через них — демократичне суспільство.