Основи економічної теорії (2001)

Визначення сутності перехідного періоду має принципове значення для обґрунтування економічної політики держави, успішного здійснення соціально-економічних перетворень.

Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлася нам політика «спроб і помилок». Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, нерозробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Головна причина цих помилок полягає в тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка нерідко застосовувалися ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це, безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації.

Узагальнення практики перехідного періоду дало можливість визначити найзагальніші риси цього періоду та основні принципи розвитку економіки. Це реальний поворот усієї господарської системи до людини, утвердження не просто ринкового, а соціально орієнтованого ринкового господарства, побудова демократичного соціально відповідального, солідарного суспільства. І все ж треба визнати, що цим формулам не вистачає соціально-економічної та історичної визначеності.

Розробка концепції перехідного періоду потребує вироблення уявлення про його сутність, основні риси і закономірності, внутрішньо властиві етапи та характер функціонування і розвитку економіки, її переходу у якісно новий, ринковий стан. Це завдання сьогодні на часі, і від успішності його вирішення залежить подальший прогресивний поступ України.

Перехідний період від командної до ринкової економіки — це складний і багатогранний процес. Він нерозривно пов'язаний як із зовнішніми чинниками, закономірностями світового розвитку, так і внутрішніми чинниками, своєрідністю і тенденціями розвитку України. Все це означає, що перехідний період має власні зміст і характер, проходить об'єктивно обумовлені етапи становлення ринкової економіки.

Глобальні світові тенденції та перехідний період в Україні. Перехід до ринкової економіки — це подолання самоізоляції, яка була властива колишньому Союзу РСР, входження до світогосподарських зв'язків, у русло загальноцивілізаційного прогресу. Через це виявлення внутрішнього зв'язку перехідного періоду в нашій країні з глобальними тенденціями світового розвитку, визначального впливу цих тенденцій на наш перехідний період є неодмінною методологічною умовою його глибокого пізнання.

Сучасний світ, світова економіка характеризуються переходом від індустріальної стадії, яка панувала майже два сторіччя, до нової, вищої стадії прогресу людського суспільства — постіндустріальної. Ця глибока тенденція зумовлена становленням нового технологічного способу виробництва, подальшим поглибленням суспільного поділу праці, інтернаціоналізацією господарського життя, що зумовило глибокі зрушення у рівні та структурі суспільного виробництва, у характері суспільного розвитку.

Як відомо, для індустріальної епохи характерні машинні засоби праці, машинне устаткування, яке засновується на енергетиці перетворених сил природи — на парі та електриці. Самі засоби праці зумовлюють розвиток людини, підвищення її освіти, кваліфікації, культури. Однак при цьому людина є «економічною людиною», адже її діяльність повністю підкорена зовнішній для неї силі виробничо-економічних чинників. Для індустріальної епохи характерне панівне становище матеріального виробництва. В економіці України, яка на відміну від економіки розвинутих країн залишається на індустріальній стадії, наприкінці 80-х років у сфері матеріального виробництва було зайнято 72 відсотки працюючих. Соціальна сфера була розвинута недостатньо. Частка зайнятих тут становила 28 відсотків загальної кількості їх. З початком переходу до ринкової економіки це співвідношення ще більше погіршилося. Цілком природно, що на цій стадії, за всього розвитку демократичних свобод, існує речова залежність людей, оскільки їхні діяльність, мотивація праці, навіть саме існування обумовлені необхідністю відтворення речового багатства, опосередкованого ринковими відносинами.

Постіндустріальній стадії властива принципово нова технологія, вирішального значення набувають інформація, творча праця. Йдеться про новий технологічний спосіб виробництва, а отже, якісно новий рівень продуктивних сил. Для виробничих відносин характерна багатоманітність форм власності: державна, приватна, колективна тощо. Замість матеріального виробництва панівного значення набувають соціальна сфера, сфера послуг. У розвинених країнах тут працює 2/3 і більше зайнятих. У матеріальному виробництві відповідно 1/3 і менше. Це означає, що відбувся перехід від економіки матеріальної продукції до економіки послуг. Принципово нова виробничо-технологічна база потребує і забезпечує універсальний розвиток здібностей і потреб людини, усуває панування над людиною речей, матеріально-речового багатства, змінює систему цінностей та орієнтацій. Людина, працівник позбавляється односторонньої функції виконавця, виводиться з безпосереднього виробництва, стає його контролером, тією чи іншою мірою бере участь в управлінні виробництвом та іншими суспільними процесами. Високий рівень розвитку сфери послуг — освіти, науки, культури, охорони здоров'я й фізичної культури сприяють всебічному розвитку розумових і фізичних здібностей людини, збагачують 5 інтереси, підносять духовно. Поширюються тенденції соціалізації й гуманізації суспільно-економічного життя. Отже, соціальна сфера є не тільки результатом високого рівня розвитку матеріального виробництва, а й могутнім чинником розвитку науково-технічного прогресу і здібностей людини — головного чинника розвитку продуктивних сил. Усе це справляє величезний вплив на зростання економіки, реалізацію досягнень НТР. Перехід від індустріальної стадії суспільно-економічного розвитку визначає головні риси перехідного періоду в Україні. Це особливо виявляється у характері кризи, яку переживає Україна.

При переході від адміністративної до ринкової економіки криза має дуже глибокий і складний характер. Насамперед вона не є звичайною циклічною кризою, хоча всі її ознаки — спад виробництва, безробіття, інфляція — є очевидними. Справа в тому, що циклічні кризи внутрішньо властиві ринковій економіці як своєрідний спосіб приведення виробництва у відповідність з суспільними потребами, а економіки — у стійке становище. Циклічна криза породжується самим розвитком продуктивних сил, необхідністю періодичного оновлення основного капіталу. Саме це є матеріальною основою виходу з кризи. І при переході до ринкової економіки також потрібні її структурна перебудова, технічне переоснащення. Однак і це не може бути причиною для характеристики сучасної кризи як циклічної. Адже йдеться не про звичайний розвиток ринкової економіки, а про перехідний період з властивими йому глибокими перетвореннями, якісними змінами, які мають революційний характер.

Перехідному періоду від адміністративної системи до ринкової, на думку деяких авторів, властива системна, трансформаційна криза. Дійсно, це положення відбиває дуже істотну рису сучасної кризи, її важливий зміст, адже мова йде про перехід від однієї економічної системи до іншої, про трансформацію командної економіки у ринкову. Однак, на нашу думку, і ця характеристика нинішньої кризи є неповною, оскільки заміна системи не вичерпує змісту цього перехідного періоду. Це пов'язано з тим, що він відбувається в час, коли розвинені країни переходять від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку. Як уже зазначалося, Україна перебуває на стадії індустріального розвитку. І для того щоб увійти до світового співтовариства, забезпечити гідні умови праці й життя людей, треба подолати відставання, перейти до нового технологічного способу виробництва, на нову стадію суспільно-економічного розвитку. Отже, є всі підстави характеризувати сучасну економічну кризу як стадіальну, оскільки вона пов'язана з НТР, з переходом до принципово нової техніки і технології на нову, постіндустріальну стадію розвитку. Складність стадіальної кризи означає, що вихід з неї передбачає взаємопов'язану систему заходів. Передусім це подолання спаду виробництва, інфляції, забезпечення не тільки фінансової, а й загальноекономічної стабілізації як передумови економічного зростання, оновлення основного капіталу. Цей блок заходів застосовується для подолання циклічної кризи.

Водночас мають здійснюватися заходи щодо перетворення виробничих відносин, властивих командній системі, на систему відносин ринкової економіки. Це — роздержавлення, приватизація і демонополізація економіки. Тут йдеться про систему заходів, спроможних забезпечити вихід з системної кризи, трансформацію командної економіки у ринкову. І нарешті, стадіальна криза охоплює поряд з зазначеними елементами також перебудову структури економіки на основі переходу до нового технологічного способу виробництва, до постіндустріальної стадії суспільно-економічного прогресу.

Отже, подолання економічної ізоляції України, входження її до міжнародного суспільного поділу праці, створення відкритої ринкової національної економіки визначає глибоку взаємодію загального й особливого, загальнолюдського і національного. Це є однією з принципових рис перехідного періоду і властивої йому перехідної економіки. Завдання полягає в тому, щоб врахувати тенденції та закономірності світового соціально-економічного прогресу і реалізувати їх з урахуванням специфіки історичного і соціально-економічного розвитку нашої країни. При цьому важливо пам'ятати, що Україна відстала на цілу технологічну епоху, перебуває на індустріальній стадії розвитку. Для того щоб стати повноправним членом світового співтовариства, "зайняти гідне місце в ньому, потрібно переоснастити виробництво на основі новітньої техніки і технології, тобто перейти на новий технологічний спосіб виробництва. Лише у такий спосіб будуть створені умови для всебічного розвитку людини, забезпечені пріоритетне зростання соціальної сфери, поліпшення умов праці та життя, що відповідають новій стадії суспільно-економічного розвитку.

Розвинені країни, які успішно здійснюють перехід до постіндустріальної стадії, домоглись істотних змін у всіх сферах суспільного життя. Це не капіталістичні країни XIX чи навіть першої половини XX ст., а суспільство якісно нового типу. Глибокі зміни у техніці і технології, у співвідношенні розумової й фізичної праці на основі перетворення трудового процесу інформатикою та автоматизацією істотно змінили становище і роль осіб найманої праці в суспільстві. Цьому сприяли значне поширення групових і колективних форм власності та відповідне зменшення приватно-індивідуального привласнення. Відбулося становлення механізмів регулювання економіки, які поєднують у собі переваги конкуренції ринкового типу з надійним державним регулюванням макроекономічних процесів; утвердження і зростання ролі «громадянського суспільства» у розробці програм державної стратегії. Це знаходить вияв у поширенні громадянських рухів типу екологічних, споживчих, пацифістських тощо, які не мають класового характеру. І, нарешті, зростання ролі та значення у житті суспільства, причому як у внутрішньому, так і в міжнародному, універсальних принципів гуманізму. Не випадково часто зазначають, що у розвинених країнах соціалізму було більше, ніж у країнах, які називали себе соціалістичними. Саме тому нерідко суспільство у розвинених країнах називають «соціалізованим капіталізмом». Звичайно, було б неправильно ідеалізувати це суспільство. Проте ще гірше — не бачити і не оцінювати позитивних соціальних зрушень, які забезпечили високий рівень життя, демократичні свободи, гуманне ставлення до людини.

Перехід до постіндустріального суспільства не тільки показав, що капіталістичні країни все більше «відходять» від класичного капіталізму, а й засвідчив, що поступово, але неухильно формується якісно нове суспільство. Якщо для минулої епохи властива чітка визначеність форм привласнення (капіталістичні країни — приватна, так звані соціалістичні — суспільна), то для нового суспільства властивий плюралізм форм власності, коли поряд існують державна, приватна і колективна форми власності та їхні похідні. Це саме можна сказати щодо форм розвитку. Раніше вирізнялися як протилежні стихійна форма, властива капіталістичним країнам, і планомірна, властива соціалістичним країнам. Планомірність видавалася за вище досягнення суспільно-економічного прогресу. Насправді єдиний директивний народногосподарський план, який мав реалізувати планомірність, був способом функціонування адміністративно-командної системи з її глибокими вадами — «виробництво заради виробництва», загальний і хронічний дефіцит, грубі диспропорції, неприйнятність до досягнень науково-технічного прогресу — а отже, з низькою ефективністю. Досвід показав, що сучасний ринок не можна ототожнювати зі стихією, адже він перебуває під регулюючим впливом держави, яка здійснює і гнучке індикативне планування. Поєднання ринкового механізму з державним регулюванням і плануванням забезпечує високу ефективність функціонування економіки.

Усе це переконливо свідчить, що формаційний підхід, який відіграв і тепер може відігравати певну роль, не можна абсолютизувати. В сучасному суспільстві замість однозначності форм власності та форм розвитку утвердилася багатоманітність і багатоукладність цих форм, зросла роль загальноекономічних і загальнолюдських цінностей.

Ось чому і в Україні головним завданням є утвердження демократичного, солідарного суспільства, суспільства, що ґрунтуватиметься на історичних традиціях і менталітеті українського народу, на напрацьованих сучасною цивілізацією загальнолюдських цінностях. Нове суспільство поступово позбавлятиметься традиційно класово-формаційних ознак, органічно поєднуватиме в собі працю, талант і капітал суспільства, де кожен громадянин зможе реалізувати повною мірою свої здібності, наділі забезпечуватиме права та свободи кожної особи.