Основи економічної теорії (2001)
9.5. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності
Елементи вчення про капітал заклав Арістотель. Він вводить поняття «хремастика», яке походить від слова «хрема» й означає «майно», «володіння». Оскільки в античному світі важливу роль відіграв торговельний та грошовий капітал, то, за Арістотелем, хремастика означає нагромадження багатства в грошовій формі. У подальшому це поняття було предметом дослідження меркантилістів, фізіократів, класиків. Проте першим системне дослідження капіталу і додаткової вартості здійснив К. Маркс.
Рух капіталу, зазначав К. Маркс, завжди починається з грошей. Однак останні самі по собі не є капіталом, а стають ним лише у тому разі, коли ^використовуються з метою отримання прибутку. Інакше кажучи, гроші мають самозростати. тобто приносити додаткову вартість. Джерело додаткової вартості К. Маркс вбачав в унікальному товарі, який знаходить на ринку власник засобів виробництва. Таким є робоча сила, споживна вартість якої здатна створювати вартість більшу, ніж сама того варта.
Дослідники XX ст. не дають однозначного трактування поняття капіталу. Англійський економіст Дж. Хікс, наприклад, визначав капітал як сукупність товарів виробничого призначення. Отже, він продовжував по суті традиційні погляди, висловлені К. Марксом, Є. Бем-Баверком і А. Маршаллом.
Фішер та Ф. Найт - представники неокласичного напряму — розглядали капітал як благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Такої самої точки зору додержується і автор одного з популярних підручників з економіки П. Хейне (Экономический образ мышления. — М., 1993). Новинкою, яку вводить П. Хейне в поняття капіталу, є те, що до обладнання, споруд, землі він додає «людський капітал»: знання, уміння людей, що вони набули завдяки навчанню, професійній підготовці та практичному досвіду, завдяки яким їх носії надають іншим людям виробничі або інші послуги.
Такий підхід у визначенні капіталу є значним кроком уперед в економічній науці, особливо в умовах інформаційної ери, коли з'явилися і зростають випереджаючими темпами фірми, що продукують інформацію і знання. Знання в умовах науково-технічної революції стають новим важливим ресурсом і джерелом багатства.
Інформація і знання, на відміну від грошових, природничих, технічних і трудових ресурсів, не відчужуються. Власник будинку або чобіт, продавши їх, не може більше ними розпоряджатися або споживати. Знання ж, втілені у ліцензії, ноу-хау і реалізовані, не відчужуються від того, хто їх створив. Так само інформацію і знання їх власник не може повернути собі. Отже, знання існують незалежно від простору.
Від традиційних ресурсів знання та інформація відрізняються за ціноутворення. Ціни на перші зростають залежно від їх рідкості, а другі — навпаки, від їх надлишку. В умовах НТР діє закон — чим більше знань, тим більша в них потреба. Ось чому обсяги знань, інформації зростають. Свідченням цьому є всезростаюче споживання у світі патентів, ліцензій тощо.
Специфіка та всезростаюча роль інформації як виробничого ресурсу диктує зростання довгострокових інвестицій у наукові дослідження, дослідно-конструкторські розроблення і підготовку кадрів. На думку американського економіста і публіциста Т. Стюарта, 1991 р. став першим роком інформаційного віку. Саме в цей час у США витрати на придбання промислового обладнання (107 млрд. дол.) і на закупівлю інформаційної техніки (112 млрд. дол.) перетнулися, якщо відобразити динаміку капітальних витрат у вигляді графіків. Відтоді компанії витрачають більше грошей на обладнання, яке необхідне для збирання, опрацювання, аналізу та поширення інформації, ніж на машини, що призначені для штампування, різання, вантаження тощо.
Компанії, що продукують інформацію і знання, мають якісні відмінності від традиційних з точки зору організації, форми капіталу і власності. Вони замінили основні фонди знаннями, а товарно-матеріальні запаси інформацією. Кому вони належать, хто відповідає за зміст знань (основних фондів), також нелегко відповісти, якщо розглядати ці питання з традиційної точки зору.
Характерною рисою інтелектуальних компаній є звільнення своїх балансів від основних фондів. З цією мстою вони розміщують штаб-квартири в орендних приміщеннях; банки третину своїх прибутків отримують від безвідсоткових операцій, таких як опрацювання даних, продаж цінних паперів, забезпечення закладної від комісійних за здійснені послуги. Страхові компанії, які традиційно мали у власності нерухомість, облігації, акції і використовували доход від них для виплат утримувачам полісів, все більше займаються нетрадиційними операціями. Тепер їхніми активами стають фонди, що належать різним утримувачам полісів, за управління якими вони одержують комісійні, тобто їх цікавить преміальний доход.
Інформаційна місткість інтелектуальних компаній на противагу фондоємності робить інформацію, знання найважливішим капіталом у сучасному виробництві. Це сприяє, по-перше, зростанню чисельності людей, що займаються розумовою працею, витісненню видів занять, які легко автоматизувати (операторів телефонних станцій, касирів банків, секретарів — їх замінили банкомати, електронна пошта, автовідповідачі), інтелектуальному змісту праці (замість фізично розвиненого робітника чи фермера сучасний працівник здійснює операції в диспетчерській з кондиціонером, комп'ютером, спостерігаючи процес на екрані, тощо). По-друге, освіта, знання, інформація впливають на створення вартості та матеріальних цінностей. Економіст з каліфорнійського університету в Сан-Дієго Дж. Річ довів, що продуктивність праці міської робочої сили зростає на 2,8 відсотка пропорційно до кожного року додаткового навчання.
Як бачимо, капітал не можна розглядати як щось раз і назавжди дане, застигле. Він постійно перебуває в русі, змінюється. Не розв'язаним економічною наукою є питання про джерело самозростання.
Достеменно відомо, що капітал здійснює постійний рух, своєрідний кругооборот. Капітал, що вкладається у виробництво, починає свій рух з авансування певної суми грошей Гнг, придбання засобів виробництва ЗВ і робочої сили PC, які використовуються з метою виробництва В певних товарів, що містять додаткову вартість у товарній формі Ту.
Після реалізації створених товарів власник авансового капіталу отримує додаткову вартість не тільки у товарній, а й у грошовій формі Гг З цього видно, що рух капіталу, який включає авансування, застосування у виробництві, реалізацію товарів і повернення до початкової грошової форми утворює його кругооборот, що можна позначити такою формулою:
г-т ...- в - ... т,-г,
Стадія 1- Стадія 2 - Стадія З
Рух капіталу в межах кругообороту поділяється на три стадії. На першій стадії капітал виступає у грошовій формі і використовується на купівлю засобів виробництва і робочої сили; на другій здійснюється процес виробництва і створення додаткової вартості; на третім відбувається реалізація новосгвореного товару, вартість якого містить додаткову вартість.
З метою реалізації додаткової вартості капітал має перебувати у постійному кругообігу, що є оборотом капіталу.
Швидкість обороту капіталу вимірюється числом оборотів, що він здійснює за рік. У процесі обороту функціонуючий капітал розподіляється на основний і оборотний.
Основний капітал — це та частка виробничого капіталу (приміщення, споруди, верстати, обладнання та інші засоби праці), які беруть участь у виробництві та переносять свою вартість на новостворений продукт частково.
Оборотний капітал — це та частина виробничого капіталу (предмети праці й робоча сила), яка, беручи участь у виробництві, переносить всю свою вартість на новостворений продукт повністю за один раз.
Основний капітал не вічний, він зношується. Розрізняють два види зносу — фізичний і моральний.
Фізичний знос — це матеріальне зношування машин, інструментів, будинків і споруд та інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання.
Моральний знос — це передчасна втрата капіталом його вартості або зменшення її.
Передчасною вона є тому, що відбувається до закінчення нормативного терміну служби засобів праці. Припустимо, верстат розрахований на 10 років використання. А моральний знос виявляється раніше цього терміну.
Є два види (дві форми) морального зносу.
При першій формі зростає продуктивність праці у сфері виробництва засобів праці. Це призводить до зниження витрат праці на відтворення основного капіталу. Зниження вартості засобів праці змушує здійснювати переоцінку основного капіталу, тобто зменшується його вартість.
При другій формі морального зносу з'являються нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики й експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають вищу продуктивність. З появою таких засобів праці є два шляхи, які визначають використання старих засобів праці: їх треба модернізувати, тобто підвищити їх продуктивність до рівня нових засобів праці; в разі неможливості модернізації старі засоби праці вилучаються з основного капіталу. Безумовно, при цьому виникають певні втрати.
Отже, при другій формі морального зносу знижується вартість основного капіталу внаслідок науково-технічного прогресу. Отже, у результаті функціонування капіталу він частково обезцінюється.
Під амортизацією розуміють заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт, що виробляється.
Відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу у відсотках називають нормою амортизації. На момент зношення речових елементів основного капіталу в амортизаційному фонді накопичується сума грошей, що забезпечує заміну зношеного основного капіталу або його капітальний ремонт.