Основи економічної теорії (2001)
19.3. Циклічні коливання економіки
Проте економічне зростання не є безперервним та рівномірним. Ринкова економіка періодично зазнає економічних криз. Інакше кажучи, для економічного розвитку характерне періодичне виникнення, загострення та розв'язання соціально-економічних суперечностей. Виникнення та розв'язання суперечностей зумовлених економічними кризами, має об'єктивний та суб'єктивний характер, що й визначає сутність та походження їх.
Представники різних напрямів та шкіл економічної теорії по-різному пояснювали сутність, причини економічних криз та пропонували різні методи їх розв'язання. Так, прихильники теорії диспропорцій в економіці (Ж.-Б. Сей, М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) та недоспоживання (С. Сисмонді, К. Родбертус, К. Каутський) вбачали головну причину криз у диспропорціях між обсягом виробництва та рівнем споживання.
Й. Шумпетер висунув ідею перенакопичення, пов'язавши це явище з технічним прогресом. Він вважав, що економічне зростання є циклічним процесом, зумовленим стрибкоподібним характером нововведень.
Вихід роботи Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) поклав початок кейнсіанській теорії циклу. В цьому дослідженні, де було використано окремі положення попередніх теорій, подано нову макроекономічну концепцію, що пояснює механізм ринкового господарювання в цілому, причини його відхилень від рівноваги, а також напрями державного втручання в ринкову систему. Подальший розвиток кейнсіанської теорії пов'язаний з іменами Р. Харрода, П. Самуельсона, Дж. Хікка, Д. Хансона.
На початку 70-х років кейнсіанській теорії було протиставлено монетарну теорію циклу М. Фрідмена. Згідно з нею головну роль у динаміці національного доходу та циклу відіграє нестабільність грошових пропозицій, вина за що покладається на державу. Головним стабілізатором економіки монетаристи вважають обсяг грошових пропозицій.
Своє розуміння циклічності капіталістичного відтворення дала марксистсько-ленінська теорія. Вона виходила з об'єктивності економічних криз для капіталістичної (ринкової) системи господарювання. К. Маркс пояснював економічні кризи головною суперечністю капіталістичного виробництва — між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення. Формою вияву цієї суперечності на практиці є суперечність між планомірною організацією виробництва на окремому підприємстві та недостатнім її рівнем у масштабі суспільства. К. Маркс називав оновлення основного капіталу матеріальною основою періодичного повторення циклічних криз надвиробництва.
Розглядаючи теорії економічних криз, ми можемо дійти висновку, що кожна з них є начебто продуктом свого часу. Інакше кажучи, вона намагається пояснити найгостріші сторони вияву соціально-економічних суперечностей, характерних для економічних криз того часу.
У кожній теорії визначаються свої причини економічних криз, наводяться свої пропозиції та методи усунення їх. Багато теорій переглянуто, інші знаходять своє продовження та новий розвиток сьогодні. Не заперечуючи раціональних засад та наукового підходу, які є в кожній з розглянутих теорій, зробимо спробу визначити свої погляди на теорії економічних циклів.
Передусім потрібно з'ясувати, є циклічний розвиток економіки об'єктивним для товарного виробництва, чи йому можна запобігти!
І головна причина цього в тому, що соціалістична система господарювання, декларуючи гуманні та демократичні цілі, порушила об'єктивність історичного та економічного розвитку суспільства, а це мало призвести до протистояння інтересів кожного індивіда та всього суспільства, і як закономірність — до утворення тоталітарної системи в державному управлінні та економічному житті.
Ринкова система господарювання побудована на суперечностях, але вони об'єктивні, переборювання їх є джерелом подальшого прогресу економіки. Отже, економічні кризи для товарного виробництва і є тією об'єктивністю, за допомогою якої здійснюються необхідні якісні зміни в структурі економіки, її виробничих силах і системі ринкових відносин. Економічні кризи є неминучими і хоча загострюють соціально-економічні суперечності в суспільстві, але дають змогу новому змісту позбутися старої форми, яка не дає йому розвиватися і набути нової, що і є джерелом розвитку.
Неминучість і об'єктивність економічних криз визначає усвідомлення самого явища та вироблення державою різних методів нівелювання і розв'язання суперечностей в економіці при проходженні фаз циклу. Саме на це спрямовані, хоч і кожна по-своєму, економічні теорії ринкової економіки. Відмінити економічну кризу неможливо, але зробити її якомога безболіснішою для населення — саме на це має спрямовуватись економічна політика.
Фази економічного циклу та їхні характеристики. Кожний етап розвитку ринку має специфіку в розвитку виробництва, розв'язанні суперечностей, а це зумовлює і специфіку економічної кризи. Об'єктивність економічних криз визначає закономірності їхнього проходження ринковою економікою, а конкретний історичний етап — глибину, форми вияву, методи виходу.
Для ринкового виробництва економічні кризи є супутниками економічного зростання, об'єктивною формою розв'язання суперечностей виробництва.
Економічні кризи надають капіталістичному виробництву циклічного характеру. Капіталістичним промисловим, або економічним, циклом визначається період від однієї кризи до початку іншої. Окремі економічні цикли суттєво відрізняються тривалістю, ступенем поширення та інтенсивністю проходження. Однак для них характерним є проходження чотирьох фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.
Кожна фаза економічного циклу має специфічну характеристику, тривалість та інтенсивність проходження характерних явиш.
Визначальною фазою циклу є криза. Вона перериває процес економічного зростання, відтворення, створює передумови для якісних змін у виробничих силах. Характерною особливістю фази кризи є надвиробництво товарів відносно платоспроможного попиту населення. Виробництво і зайнятість починають скорочуватися.
Виробники в цей період: 1) спочатку ліквідують запаси, потім скорочують виробничі інвестиції; 2) водночас падає попит на працю; 3) якщо криза має тривалий характер, знижується або сповільнюється зростання товарних цін; 4) зменшуються прибутки, починає падати попит на кредит, знижується відсоткова ставка. У такий спосіб криза поступово переходить у свою наступну фазу — депресію.
Депресія. Відбувається масове закриття підприємств та розорення великої кількості малих фірм, що призводить до зростання армії безробітних. Під час економічної кризи 1929—1933 pp. обсяги виробництва в найрозвиненіших країнах скоротилися вдвічі, а безробітними стали десятки мільйонів людей. Лише в США у цей період ВНП скоротився на 48 відсотків, а безробітними стали 24,9 відсотка працюючих. Реальні доходи на душу населення скоротилися на 25,6 відсотка. Кризові прояви 1974—1975 pp. і 1980—1982 pp., хоча мали і менш гострий характер, але загалом відбили характерні соціально-економічні суперечності економічної кризи.
Депресія як фаза економічної кризи є нижчою точкою спаду і характеризується тим, що виробництво та зайнятість досягли свого найнижчого рівня. Економіка наче завмирає. Виробництво, хоч і перестає скорочуватися, але перебуває на кризовому рівні, безробіття, досягнувши свого вищого рівня, зупиняється, припиняється падіння цін.
Поступово депресія в економіці переходить у фазу пожвавлення. Ця фаза характеризується зростанням рівня виробництва, скороченням безробіття до свого потенційного рівня, починають зростати ціни, збільшується попит на кредит, піднімається відсоткова ставка. Змінюється співвідношення між товарною пропозицією і попитом на користь зростання попиту, особливо на елементи основного капіталу. Економіка приходить у рух.
Пожвавлення змінює фаза піднесення. В економіці спостерігається повна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Ціни зростають, збільшується попит на кредит та цінні папери, посилюються інфляційні процеси.
Усі фази економічного циклу органічно взаємопов'язані та переходять одна в одну. Ті соціально-економічні суперечності, які найбільше загострилися у фазі кризи, поступово розв'язуються в наступних фазах циклу. Через це криза, хоч і є виявом внутрішніх суперечностей капіталістичного виробництва, водночас є формою їх вирішення. Отже, криза, весь економічний цикл створюють якісно нові засади для економічного зростання суспільства.
Суттєве значення мають також удосконалення виробничих відносин, посилення демократизації, соціальної спрямованості виробництва. Все більшу роль в економіці відіграє держава.
Особливе значення має вивчення причин, що впливають на виникнення та загострення кризових виявів. Знаючи ці причини, суспільство може впливати на ступінь їх вияву, уповільнювати та прискорювати ці процеси, виробляти систему заходів щодо соціального захисту населення у цей період.
У різний час економісти створювали теорії, які пояснювали причини виникнення економічних циклів і найбільшої ділової активності. За деякими концепціями, це пов'язується з необхідністю впровадження науково-технічних досягнень. Інакше кажучи, стверджується, що такі технічні нововведення, як залізниця, машини, синтетичні волокна, комп'ютери, значно впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно і на виробництво, зайнятість та рівень цін. Проте оскільки вони виникають нерегулярно, це призводить до нестабільності ділової активності.
Інші вчені пояснюють економічні цикли політичними подіями, змінами політичного, а отже, і економічного курсу, а також зовнішніми чинниками, які впливають на це. Так, війни збільшують воєнні витрати, викликають диспропорції в економіці, що призводить спочатку до збільшення зайнятості та надінфляції, але потім настає найгостріший спад.
Окремі економісти вважають причиною кризи суто монетарні явища. Коли уряд для переборення дефіциту державного бюджету випускає велику кількість грошей, виникає інфляційний «бум». Однак при цьому менша кількість грошей прискорює падіння виробництва та зростання безробіття.
Проте більшість економістів вважають, що циклічні коливання зумовлені сукупністю як зовнішніх, так і внутрішніх причин, що їх породжують. У ринковій економіці підприємство виробляє лише ту продукцію, від продажу якої можна дістати прибуток. Отже, стимулом зростання виробництва і зайнятості населення є збільшення витрат населення. Інакше кажучи, вищий рівень сукупних витрат населення веде до зростання виробництва, оскільки вигідно збільшувати виробництво товарів, які реалізуються і приносять прибуток. Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, реальний обсяг виробленої продукції стає постійним, а доповнюючи витрати, просто підвищують рівень цін, що породжує інфляційний процес.
і Головною детермінантою економічного циклу є зростання капіталовкладень. Впливаючи на збільшення інвестицій, можна управляти обсягами виробництва, зайнятістю, інфляцією. Інакше кажучи, причина економічних циклів виявляється в змінах сукупної пропозиції та сукупного попиту. Так, унаслідок скорочення інвестицій (чи державних витрат) економіка виходить з точки рівноваги. Сукупний попит різко скорочується. При цьому сукупна пропозиція залишається практично незмінною. Економіка намагається знайти іншу точку рівноваги, що призводить до спаду виробництва та цін.
У разі піднесення виникає протилежна тенденція — зростають сукупний попит, виробництво (наближається до потенційного ВНП або перевищує його), а також (за умов інфляції) ціни.
Американський економіст А. Оукен емпірично встановив, що на кожні 2 відсотки скорочення ВНП (відносно потенційного рівня) показник безробіття зростає на 1 відсоток. Так, якщо ВНП зі 100 відсотків потенційного рівня знижується до 98 відсотків, безробіття зростає приблизно з 6 до 7 відсотків. За законом Оукена більшість циклів є циклами попиту (тобто надвиробництва). Якщо під час цього циклу випуск падає, це супроводжується зростанням виробництва.
Нециклічні коливання. Не всі коливання ділової активності пояснюються економічними циклами. Існують сезонні коливання ділової активності. Наприклад, купівельний «бум» перед святами та в міжсезонний період призводить до щорічних коливань темпів економічної активності, насамперед у роздрібній торгівлі. Сільському господарству, автомобільній промисловості, морському транспорту, будівництву також певною мірою притаманні сезонні коливання.
Важливим чинником, що впливає на ділову активність, є довготермінова тенденція економічного зростання економіки. Інакше кажучи, економічне зростання, що триває 50 років, суттєво впливає на ділову активність, яка багато в чому визначається як економічними, так і психологічними чинниками, що характеризують середовище індивіда.
Вплив циклів на виробництво товарів тривалого і короткотермінового користування. Економічний цикл охоплює всі галузі економіки, однак різною мірою впливає на окремі сектори та виробництва.
Розглядаючи обсяг виробництва та зайнятість, можна помітити, що від спаду звичайно найбільше страждають ті сфери промисловості, що виробляють засоби виробництва та споживчі товари тривалого користування, особливо будівельна промисловість. Виробництво та зайнятість у галузях промисловості, що випускають споживчі товари короткотермінового використання, насамперед продукти харчування, як правило, менше реагують на цикли. В період фази піднесення галузі промисловості, що виробляють товари тривалого користування, отримують максимальні стимули для розвитку. Це свідчить про їхню значну чутливість до економічних циклів.
Коли економічна ситуація ускладнюється, виробники всіляко намагаються скоротити свої витрати. Вони не купують нового обладнання і не розширюють виробництво. Скорочуються інвестиції та запаси інвестицій них товарів. Фірми використовують наявне обладнання і запаси, яких цілком достатньо при спаді виробництва. Інвестиції в засоби виробництва різко зменшуються.
При спаді, коли прибуток споживача зменшується, сімейний бюджет також потребує суворого контролю всіх витрат. Через це купують найнеобхідніші речі, насамперед продукти харчування, послуги, без яких не можна обійтись, і товари повсякденного вжитку.
Особливо протистоїть економічній кризі монополія. У сферах, які контролюють союзи монополій, спад виробництва виражається в різкому скороченні обсягів виробництва та утриманні рівня цін. Монополії, контролюючи ринок виробництва та споживання за рахунок скорочення виробництва, що супроводжується різким зростанням безробіття, намагаються утримати ціни на свою продукцію відповідно до зниження попиту. При цьому реалізація в ціні витрат на виробництво товару дає їм змогу пережити період спаду.
У галузях з великою кількістю товаровиробників спад виробництва виражається у різкому падінні цін на їхню продукцію. Кожен виробник намагається реалізувати свою продукцію і зберегти виробництво. Однак не всі спроможні витримати гонитву за споживчим попитом, що різко знижується, і багато виробників розорюються. Це триває доти, поки пропозиція цієї галузі не приходить у відповідність з існуючим попитом. При цьому ціна встановлюється на рівні, який задовольняє як споживача, так і виробника, тобто покриває його витрати і дає прибуток.
Особливості економічних криз за сучасних умов. Значні зміни у відтворенні капіталу і в економічних кризах другої половини XX ст. зумовлені рядом чинників. Це чинники як політичного характеру (друга світова війна та її наслідки; виникнення світової системи соціалізму та її вплив на міжнародні економічні відносини; крах колоніальної системи імперіалізму і боротьба за вплив на країни, що розвиваються), так і ті, що зумовлені об'єктивним процесом економічного розвитку (динамічні зміни у розвитку продуктивних сил у зв'язку з науково-технічним прогресом і переходом до нової якості економічного зростання; посилення інтернаціоналізації виробництва та ролі держави в регулюванні ринку, зростання соціальної спрямованості ринкового механізму).
У результаті змінюється класична схема циклу в напрямі: а) скорочення тривалості циклу; б) подолання економікою фази депресії; в) зникнення (іноді) фази піднесення і настання нової кризи після пожвавлення.
Кризи 70—80-х років виявили: 1) економічне зростання, яке ґрунтується на екстенсивному залученні природних ресурсів, вичерпало себе (почався перехід до ресурсозберігаючого типу відтворення); 2) багато традиційних напрямів технічного прогресу зайшли у безвихідь, визначивши тим самим необхідність нового етапу в розвитку науки і техніки (комп'ютери, мікропроцесори тощо); 3) розладналося державно-корпоративне регулювання — антикризові заходи прийшли в суперечність з антиінфляційними (перехід до монетарних засобів регулювання); 4) виникли стагфляційні форми кризи.
Економічна ситуація в розвинених країнах кінця 80-х років характеризувалася циклічним «бумом». Інтенсивного характеру набули структурні зрушення в економіці, що зумовлювалися науково-технічним прогресом, а також інтернаціоналізація виробництва. Визначальною рисою економічного зростання стало одночасне підвищення споживчого та інвестиційного попиту, тобто класичні чинники циклічного піднесення. Відбулося певне поліпшення ситуації на ринку праці. Циклічне піднесення 80-х років стало найтривалішим за всю історію капіталізму. У 1988 р. обсяг ВНП в країнах ОЕСР зріс на 4 відсотки, у країнах Південно-Східної Азії—більше як на 7, в США — приблизно на 4 відсотки. Відносно стабільнішими стали ціни і валютні курси.
Піднесення в розвинених країнах зумовило загальну стабілізацію світового господарства. Циклічний бум 1987—1989 pp. у всіх розвинених країнах відбувся синхронно. Та вже наприкінці 1990 р. і на початку 1991 р. економічне становище почало знову погіршуватися. З'явилися ознаки спаду, хоча цей процес ще не торкнувся повною мірою країн Південно-Східної Азії.
Структурні кризи. Об'єктивність капіталістичного розвитку свідчить, що крім циклічних криз існують структурні, які є, як правило, тривалішими і не вкладаються в рамки одного відтворювального циклу. Об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил відбиваються в необхідності змін у структурі економіки.
Структурні кризи проходять через різноманітні циклічні потрясіння і можуть бути кризами як відносного надвиробництва, так і відносного недовиробництва. Такі кризи охопили кольорову й чорну металургію, які зіткнулися з конкуренцією галузей, що виробляють нові конструкційні матеріали, а також зі зниженням попиту на свою продукцію у результаті переходу до ресурсозберігаючих технологій.
Яскравим прикладом структурних криз є енергетичні та сировинні кризи, які вразили капіталістичний світу 70-ті роки. Структурні кризи не мають яскраво вираженого циклічного характеру. Вони виявляються в необхідності подолання суперечностей в розвитку нової якості продуктивних сил, у системі капіталістичного поділу праці (сьогодні передусім міжнародного). Проте вони дуже тісно переплітаються і впливають на циклічні коливання, як це було в 1974—1975 pp. і в 1980—1982 pp., що посилило розмах і тривалість кризових потрясінь економіки розвинених країн.
Структурна криза сама по собі породжує процеси, які стримують її подолання. Так, підвищення цін на нафту стимулювало не лише розвиток нафтової промисловості, а й видобуток газу та вугілля, будівництва АЕС та ГЕС. Водночас подорожчання нафти спонукало підприємців впроваджувати нові види палива, розробляти економічніші моделі автомобілів та інших видів транспорту. Подоланню енергетичної та сировинної криз сприяли й циклічні кризи 1974—1975 pp. та 1980—1982 pp., оскільки загальне скорочення виробництва зумовило відповідне падіння попиту на паливо та енергію. Як наслідок, питомі витрати енергії на одиницю ВНП у розвинених країнах почали різко знижуватися.
Структурні кризи пов'язані з глибокою перебудовою ринкової економіки як у галузевому, так і у регіональному аспектах. Вони затяжні й охоплюють період, що дорівнює двом-трьом циклам, вражаючи окремі галузі або галузеві комплекси. Особливістю структурних криз є специфічність впливу на розвиток національних економік.
«Довгі хвилі» економічного розвитку. Циклічний характер відтворення залишається однією з головних закономірностей ринкової економіки.
Основи теорії довгоциклічних коливань економіки закладені у працях визначного економіста М. Кондратьева. Ще у 20-х роках він вперше обґрунтував наявність економічного феномену «довгих хвиль» розвитку капіталістичного виробництва.
Узагальнивши статистичний матеріал (починаючи з кінця XVIII ст.) щодо динаміки середнього рівня товарних цін, відсотка на капітал, номінальної заробітної плати, обороту зовнішньої торгівлі, видобутку сировини у Великій Британії, Франції та США, М. Кондратьев вперше дійшов висновку, що поряд з «малими циклами» відтворення (8—10 років) існують «великі цикли», середня тривалість яких 48—55 років. «Великі цикли» складаються з двох фаз (хвиль) — підвищувальної та знижувальної, що припадають на періоди піднесення та криз і депресій. Оскільки «малі цикли» немов нанизуються на «довгі хвилі», характер звичайного економічного циклу багато в чому залежить від того, на яку хвилю «великого циклу» припадає цей «малий цикл»: якщо на знижувальну— фази пожвавлення та піднесення послаблюються, а кризи та депресії посилюються. Протилежна ситуація складається на підвищувальній хвилі. Цей взаємозв'язок зумовлює переплітання циклічних та структурних чинників відтворення, багато в чому визначає специфіку економічного розвитку в конкретних історичних умовах. Протягом приблизно двох десятиріч перед початком підвищувальної фази спостерігається пожвавлення в сфері технічних винаходів, а потім у роки господарського піднесення — їх широке застосування. Періоди підвищувальних хвиль значно багатші на соціальні потрясіння в житті розвиненого суспільства, ніж періоди знижувальних.
М. Кондратьєв уперше дав розгорнуте статистичне обґрунтування існування й повторюваності «довгих хвиль» економічного відтворення.
У «великому циклі», на відміну від звичайного «малого циклу», можна виділити три основні фази: 1) структурна криза — знижувальна фаза; 2) період структурної стабілізації, або адаптації; 3) структурне піднесення у вигляді підвищувальної хвилі «великого циклу». Всі ці фази є різними ступенями заміни моделі капіталістичного нагромадження в процесі поступового розвитку продуктивних сил.
Приблизно до початку — середини 80-х років тривала знижувальна фаза четвертого «великого циклу». З цього часу розгорнувся своєрідний стабілізаційний період адаптації економіки до наслідків різних форм структурних криз — енергетичної, сировинної, валютної. Економіка розвинених країн починає орієнтуватися на розвиток новітніх наукомістких виробництв на основі електронізації, гнучкої автоматизації, застосування досягнень альтернативних джерел енергетики, біотехнології тощо.
У 90-ті роки структурні зрушення, що визначаються новим етапом науково-технічного прогресу, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, набули більшої стійкості й охопили головні сфери господарства. У цей час економіка розвинених країн вступила в підвищувальну фазу «довгої хвилі», на якій циклічні суперечності відтворення починають переважати над структурними. Можна припустити, що розпочався перехід до фази структурного піднесення «кондратьєвського циклу».
Передбачається, що темпи зростання світової економіки у найближчі 10 років становитимуть у середньому 3,5, у розвинених країнах — приблизно 3,1 відсотка на рік.
Отже, урахування «довгих хвиль» економічного розвитку є важливою умовою підвищення рівня наукової обґрунтованості довготермінових прогнозів і розробки господарських планів, адекватних реальним закономірностям розвитку ринкового виробництва.