Основи економічної теорії (2001)
21.1. Поняття світового господарства і етапи його розвитку
Світове господарство історично сформувалося на межі XIX—XX ст. як ринкове, підприємницьке. Складалося воно сторіччями, коли економічні засади його формування доповнювалися позаекономічними, воєнно-колоніальними методами. Тому світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Це зумовлено тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку відповідають певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально-економічна структура.
Формування світового господарства розпочалося з розвитку міжнародної (світової) торгівлі, тобто руху товарів і послуг між країнами, яка має тривалу історію.
Особливо великий внесок у становлення світової торгівлі товарами і послугами зробило активне поширення в новітній час ринкових відносин (спочатку у Західній Європі, а потім і в інших регіонах світу), значні географічні відкриття XV—XVII ст., поява в XIX ст. машинної індустрії й сучасних засобів транспорту і зв'язку.
Внаслідок цього наприкінці XIX ст. склався світовий (всесвітній) ринок товарів і послуг, тобто сукупність національних ринків товарів і послуг. Одночасно в світі посилювався рух майже всіх чинників виробництва — капіталу, робочої сили, підприємницьких здібностей, технології.
Отже, національні економіки стали учасниками не тільки світового ринку товарів і послуг, а й руху економічних ресурсів між країнами і регіонами. В цих умовах (на межі XIX—XX ст.) виникає більш широке поняття «світове (всесвітнє) господарство», яке охоплює сьогодні рух товарів, послуг, а також чинників виробництва.
Проте з 20-х років XX ст. капіталістичне господарство перестало бути всеохоплюючим через встановлення командно-адміністративних систем у багатьох державах на різних континентах і відокремлення їх від світового ринкового господарства, яке почало формуватися і розвиватися як світова система господарства. Сьогодні неринкові країни переходять до ринкового господарювання. Відбуваються зміни й в економічних взаємовідносинах самих розвинених держав та між ними й країнами, що розвиваються. За своєю сутністю сучасне світове господарство є діалективною єдністю, цілісністю взаємопов'язаних через міжнародні економічні взаємовідносини національних господарств різних країн, наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил і поглиблення поділу праці.
У процесі еволюції сучасного світового господарства можна виділити кілька етапів.
Передовсім це — 10—30-ті роки XX ст., які характеризувалися кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політичним переворотом у 1917 р. в Росії і світовою економічною кризою («Великою депресією») в 1929—1933 pp.
Другий етап розвитку світового господарства — це кінець 40-х — 80-ті роки XX ст. — характеризувався інтенсивним зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв'язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі.
Сучасне світове господарство характеризується прискоренням ряду довготривалих тенденцій, насамперед:
збереження стабільних темпів економічного зростання;
підвищення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країн;
глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності національних економік;
«деіндустріалізація» і зростання питомої ваги сфери послуг;
розвиток регіональних інтеграційних процесів.
Отже, світове господарство як зростаюча діалектична цілісність взаємопов'язаних національних господарств різних країн, їхніх угруповань та об'єднань стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала. Сучасне світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об'єднань, які взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами иа основі міжнародного поділу праці.
Поглиблення взаємозалежності та взаємозв'язку всіх ланок світового господарства спирається на інтернаціональний характер продуктивних сил, що все більше посилюється. Сьогодні під впливом розвитку науки і техніки процес інтернаціоналізації продуктивних сил різко посилився і набув якісно нових рис. Через розвиток загальносвітового характеру продуктивних сил зростає інтернаціоналізація виробництва і господарського життя у світі в цілому.
Інтернаціоналізація продуктивних сил означає розвиток процесу використання існуючих продуктивних сил національних господарств і поширення їхніх досягнень через поглиблення міжнародних економічних відносин, особливо міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва, через зростання міжнародного поділу праці і, врешті-решт, на основі розвитку міжнародного обміну на всіх стадіях процесу суспільного відтворення — виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.
Отже, у процесі розвитку інтернаціоналізації продуктивних сил і виробництва формується світовий ринок, а потім і світове господарство, одним з елементів якого є світова інфраструктура.
Світова інфраструктура. Поняття «світова інфраструктура» належить до категорії економічної теорії в широкому розумінні, тобто до виробництва загалом. Воно безпосередньо пов'язане з поняттям «інтернаціоналізація продуктивних сил» і «інтернаціоналізація виробництва». Світова інфраструктура охоплює комплекс галузей господарства, які обслуговують виробництво на інтернаціональному рівні, її головними елементами, чинниками є новітні засоби зв'язку, масова інформація, транспорт. Саме інтернаціоналізація продуктивних сил, зростання взаємозалежності національних господарств зумовлює необхідність удосконалення світової інфраструктури, її розвиток, у свою чергу, посилює взаємозв'язок світу в діалектичну цілісність. Сьогодні міжнародне співробітництво надзвичайно змінилося завдяки розвитку світової інфраструктури.
Отже, змістом світової інфраструктури, її складовими є сукупність світових засобів комунікацій та мережі каналів зв'язку (транспортних, інформаційних тощо), які забезпечують транспортування продукції і переміщення людей, а також передавання різних видів інформації, починаючи з науково-технічної і закінчуючи комерційною. Зміст світової інфраструктури визначає її сутність з погляду організаційно-економічних відносин, які вона відображує. Світова інфраструктура охоплює ту частину світового господарства, яка забезпечує загальні умови суспільного процесу відтворення. Це ті засоби процесу праці, які створюють загальні умови процесу виробництва і не є агентами безпосереднього виробництва. Функцією світової інфраструктури є гарантування життєдіяльності й розвитку світового господарства.
В умовах високих темпів розвитку науки і техніки чітко виявляється пряма взаємозалежність темпів розвитку інтернаціоналізації виробництва та його ефективності й розвитку галузей світової інфраструктури. її основними групами є, по-перше, виробнича інфраструктура, яка охоплює галузі, що безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво на міжнародному рівні: транспорт, інформаційний зв'язок, водо-, енергопостачання тощо (ця група вже помітно розвинулась); по-друге, світова соціальна інфраструктура, що складається з галузей, опосередковано пов'язаних з виробництвом, спрямованих на відтворення на міжнародному рівні робочої сили й розвиток людини як особистості в цілому: освіта, охорона здоров'я тощо (ця група щойно почала набувати міжнародного значення). Так, зростає роль Всесвітньої Організації охорони здоров'я ООН. Україна і Росія, наприклад, маючи досягнення світового рівня в галузі лікування захворювання очей, відкривають відповідні установи на спільних засадах в інших країнах. Медицина США ж під час Чорнобильської катастрофи надала дійову допомогу в підтриманні здоров'я потерпілим при ліквідації аварії тощо.
У сучасних умовах розвитку науки і техніки, а також взаємозалежності країн світу надзвичайно гостро стоїть питання про розвиток інтернаціоналізації інфраструктури як складової інтернаціоналізації продуктивних сил і виробництва. Ця проблема набула вже глобального характеру і розв'язати її можна лише, об'єднавши зусилля держав на міждержавному і міжурядовому рівнях. Світова інфраструктура потребує величезних капіталовкладень при незавжди її комерційній економічній ефективності, прибутковості. Проте вона має високу загальносвітову економічну ефективність для забезпечення розвитку продуктивних сил людства, самої людини.
Рушійною силою розвитку світової інфраструктури є розв'язання її об'єктивних суперечностей. Одні з них пов'язані з суперечностями організаційно-економічних відносин між елементами самої світової інфраструктури, а саме: транспортом, зв'язком, інформатикою тощо, інші — з суперечностями соціальних відносин виробництва, в тому числі на основі суперечностей між різними групами країн щодо рівня розвитку ринкових відносин. Водночас загальна тенденція інтернаціоналізації продуктивних сил виступає матеріальним ґрунтом розширення та поглиблення світової інфраструктури.
Характеристика сучасного світу, в якому живе людство на початку XXI ст., докорінно відрізняється від того, яким він був на початку і навіть у середині XX ст. Сьогодні «закрите» суспільство приречене на загибель або ж має трансформуватися. Найзагальніша характеристика змісту сучасного світу полягає в тому, що він є багатоликою спільністю різних країн і народів, регіонів і блоків, що відрізняються національними, соціальними й економічними ознаками. При всій важливості сукупності цих ознак і кожної з них окремо особливе місце в характеристиці сучасного світу посідають його соціально-економічні, базисні аспекти. Саме з цим пов'язані суттєві характеристики сучасного світу, його політико-економічна природа, загальні економічні тенденції та суперечності розвитку, що і є предметом нашого вивчення.
Для політико-економічної характеристики сучасного світу слід, з одного боку, виявити те спільне, що його об'єднує, робить взаємопов'язаним, а з іншого — з'ясувати головні його суперечності, тобто те, що, по-перше, його розділяє, робить багатогранним щодо глибинної суті і, по-друге, спонукає до подальшого розвитку, оскільки тільки суперечності є джерелом руху, суспільного прогресу.
Двома характерними рисами сучасного світу стали його зростаюча різноманітність, багатогранність і багатоваріантність форм розвитку його складових частин, зростання рівноправності їх, з одного боку, та зростаюча єдність, взаємопов'язаність, взаємозалежність світу — з іншого. Обидві ці риси діалектично поєднані, логічно переплітаються і взаємодіють. Різноманітність світу виявляється у зростаючій багатоваріантності суспільного розвитку різних країн. Різноманітність світу породжує безліч інтересів, на основі яких і розгортаються суперечності. Проте взаємозв'язок світу зумовлює появу загального інтересу. Різноманітність і взаємозв'язок, спільність сучасного світу виявляються передусім через головні тенденції цього розвитку. Вони відбивають закономірність розвитку обох сторін суспільного виробництва — продуктивних сил і виробничих відносин — фундаменту життя людства, а також суспільно-політичних умов цього розвитку.
Головними закономірностями сучасного світу є, по-перше, соціальні зрушення, які відображують соціально-економічний прогрес людства, по-друге, науково-технічна революція, яка характеризує якісний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, по-третє, зростаюча тенденція до взаємозалежності держав світового співтовариства. Ці тенденції діалектично взаємодіють, відбиваючи реальну діалектику сучасного світового процесу, в якому соціальний і науково-технічний прогрес суспільства тісно взаємодіють. Так, хоча науково-технічна революція не може відмінити закони суспільного розвитку, його соціальну сутність і зміст, а також підмінити собою закономірний поступальний процес розвитку суспільства, але її поглиблення й розширення гостро порушують питання про вдосконалення, оновлення і зміну виробничих відносин відповідно до нового характеру та рівня розвитку продуктивних сил. Водночас найважливіше місце серед тенденцій сучасного світу посідають ті, що пов'язані з соціально-економічним прогресом людської цивілізації. І це не випадково, оскільки як значно не вплинув би на життя суспільства бурхливий науково-технічний прогрес, лише соціальне і духовне розкріпачення людини робить її справді вільною.
Сучасний світовий прогрес здійснюється через розв'язання в процесі суспільної практики головних суперечностей, що супроводжують соціальний і науково-технічний розвиток.
Характерною закономірністю розв'язання головних суперечностей сучасного світу є неможливість вирішення їх силовим шляхом, оскільки сьогодні це призвело б до загибелі людства. Фундаментом для їх розв'язання стає розвиток взаємопов'язаності та цілісності сучасного світу на засадах загальнолюдських цілей та інтересів, поряд з якими враховуються національні, класові, групові цілі. Як досить образно відзначив ще великий енциклопедист Гельвецій: якщо фізичний світ підпорядковується закону руху, то світ духовний не менше підкоряється закону інтересу. Загальним інтересом людського суспільства, а водночас і головними тенденціями сучасної епохи слід вважати мир і розвиток, яких можна досягти через вирішення таких глобальних проблем, як припинення гонки озброєнь, усунення зростаючої екологічної загрози, розв'язання головних проблем розвитку світових економічних зв'язків.
Забезпечення миру і соціального прогресу як загальнолюдського інтересу є домінантою сучасної епохи. Загальнолюдські проблеми були завжди, але в умовах сучасного науково-технічного прогресу, що породив загрозу ядерного взаємознищення й екологічного самознищення, загальнолюдські інтереси набули першорядного значення. Саме нині загальнолюдські інтереси, цінності набули пріоритетного значення. Людство вступає в епоху, коли прогрес засновуватиметься на загальнолюдському інтересі.
Хода історії суспільного прогресу все нагальніше потребує налагодження конструктивної, творчої взаємодії держав і народів у масштабах усієї планети і створює для цього відповідні передумови. Вони виявляються у необхідності розв'язання таких найважливіших світових проблем, як налагодження широкого і рівноправного економічного співробітництва між народами з метою перетворення світогосподарських зв'язків; раціональне використання досягнень науки і техніки, захист навколишнього середовища, подолання слаборозвиненості, ліквідація голоду, хвороб, неграмотності, інших масових бід, ядерної загрози та мілітаризму; необхідності її трансформації відповідно до триєдиної основи світового господарства. До нього входять такі соціально-економічні підсистеми: країни з розвиненою ринковою економікою, країни ринкової економіки, що розвиваються, та країни, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, до яких належить і Україна.
Загальні економічні проблеми розвитку цивілізації. Загальнолюдські цінності, глобальні проблеми та інтереси виражаються у загальних економічних проблемах, що постали перед людством у XXI ст. Необхідність роззброєння і конверсії, тобто переведення воєнної економіки на мирні рейки, випливає зі світової проблеми можливості воєнної катастрофи, передусім реалій ядерного віку, а також надзвичайного економічного напруження в гонці озброєнь. Потреба створення безвідходних виробництв у системі «людина — природа», ресурсозберігаючих технологій зумовлена екологічними наслідками індустріалізації, обмеженістю природних ресурсів. Проблема спрямування розвитку науки і техніки, яка набуває глобального, всеохоплюючого характеру, на об'єднання світу в економічному прогресі походить від соціальних проблем, породжених цим розвитком. Проблема неузгодженості економічного розвитку розвинених країн і більшості країн, що розвиваються, ґрунтується на відсталості та залежності останніх, їхньої слаборозвиненості через колоніальну спадщину. Світ країн, що розвиваються, ціною чисельних втрат і жертв у колоніальну епоху авансував розквіт немалої частини розвинених країн світу. Сьогодні настав час компенсувати ці втрати, які водночас стали внеском у світовий матеріальний прогрес. Розвиток цих країн — загальнолюдська проблема, тим більше, що умови існування, в яких опинилися десятки мільйонів людей у багатьох регіонах світу, що розвиваються, стають просто загрозливими для всього людства. Узагальнюючим показником розвиненості країн, що розвиваються, може бути розрив між двома групами країн за середньодушовим доходом у співвідношенні приблизно 12 : 1, і цей розрив не зменшується.
Надзвичайно складні проблеми міжнародних економічних відносин. Водночас антагонізм між різними країнами, їхніми групами та об'єднаннями, соціальними і політичними силами перекривається узагальнюючим зіткненням суспільства з природою й бідністю величезної частини людства. Жодні замкнені утворення, навіть на регіональному рівні, не можуть розв'язати складні вузли, що утворилися на головних напрямах світових економічних зв'язків. Для цього потрібні спільні зусилля і врахування інтересів усіх груп країн.
Проблема соціальних контрастів у світі ґрунтується на соціальній несправедливості й експлуатації. Нині особливої гостроти набула проблема кризи відтворення самої людини як головної продуктивної сили, суб'єкта суспільних відносин і кінцевої мети виробництва, що випливає з загрози існування роду людського (біологічний чинник загальнолюдського) і цивілізації (соціальний чинник).
Розв'язати ці проблеми можна лише з урахуванням головної тенденції сучасної епохи — забезпечення миру і соціального розвитку. Розвиток сучасного світу все більшою мірою залежить від здійснення системи загальнолюдських інтересів, первинними з яких є економічні в широкому розумінні, їхній розвиток і використання визначають, зрештою, історичні потенції сучасного світу.
Такою є загальна картина суперечливої цілісності сучасного різноманітного світу — того фундаменту, на якому розвивається всесвітнє господарство на основі інтернаціоналізації сучасних продуктивних сил і розвитку загальнолюдського характеру економічного прогресу.