Основи економічної теорії (2001)
21.3. Міжнародна торгівля і утворення світових ринків товарів
Найважливішими формами цих зв'язків є міжнародна торгівля і утворення світових ринків товару, капіталу та робочої сили; науково-технічне і виробниче співробітництво; міжнародні валютно-грошові та розрахунково-кредитні відносини. Найпоширенішою формою сучасних світогосподарських зв'язків залишається міжнародна торгівля.
Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами. Проте часто під міжнародною торгівлею розуміють лише торгівлю товарами на світовому ринку.
Міжнародна торгівля виникла ще в епоху рабовласницького ладу. В докапіталістичних формаціях вона сприяла зростанню товарного виробництва і товарно-грошових відносин. За умов, коли виробництво мало в основному натуральний характер, міжнародна торгівля охоплювала лише незначну частину продуктів виробництва й обслуговувала переважно особисті потреби панівних класів. Вона велася між окремими племенами, народами та країнами.
Світовий ринок зародився і набув значного розвитку пізніше — за капіталізму, коли міжнародна торгівля охопила практично весь світ. Виникнення світового товарного ринку розпочалося в період так званого первісного нагромадження капіталу, коли в XVI—XVIII ст. деякі західноєвропейські країни почали вивозити в захоплені ними колонії промислові вироби, а звідти завозити благородні метали, східні прянощі, бавовну та інші товари. Саме колоніальна торгівля прискорила процес первісного нагромадження капіталу. Світовий товарний ринок був однією з найважливіших передумов капіталістичного способу виробництва.
Водночас розвиток світового ринку був результатом розвитку капіталістичного виробництва, адже з переходом від мануфактури до великої машинної індустрії збут товарів капіталістичної промисловості значно розширився. Причому продукти машинного виробництва завойовували зовнішні ринки своєю дешевизною.
Монополістичний капіталізм зумовив подальший розвиток світового ринку:
до торгівлі на світовому ринку залучаються всі без винятку країни світу;
в епоху імперіалізму вперше сформувався світовий ринок капіталу, що пов'язано з широким розвитком експорту капіталу порівняно з експортом товарів у доімперіалістичний період;
За сучасних умов зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі, як правило, випереджають зростання виробництва.
Участь деяких країн та їхніх груп у світогосподарському обміні залежить від ступеня залучення їх до міжнародного поділу праці. Понад 70 відсотків світового товарообороту припадає на розвинені країни, більш як 20 відсотків — на країни, що розвиваються, і лише приблизно 1/10 — на колишній соціалістичний світ, тоді як частка останнього у світовому промисловому виробництві ще недавно досягала майже 40, а колишнього Союзу - - майже 20 відсотків.
Кількісне зростання обсягів зовнішньої торгівлі колишнього Союзу РСР останніми десятиріччями не могло бути визнане повноцінним з точки зору перспектив світогосподарських зв'язків: адже натуральний у своїй основі бартерний обмін нафти і газу на зерно і деякі предмети вжитку — це вчорашній день не лише світогосподарських зв'язків, а й самої міжнародної торгівлі. Протягом лише 80-х років у світовому товарообороті різко збільшилася частка продукції обробної промисловості й відповідно зменшилася частка сировини. Найзначнішою і найдинамічнішою групою товарів на світовому ринку є машини і обладнання, частка яких становить 1/3 обсягу світової торгівлі, тоді як у 60-х роках вони сягали приблизно 1/5. Щодо окремих розвинених країн, то в Японії, наприклад, така продукція перевищує 65 відсотків загального обсягу вивезення товарів, у Німеччині — майже 50, США — понад 40 відсотків. Особливо швидкими темпами зростає експорт наукомістких, високотехнічних виробів. Так, експорт електронного обладнання шести основних країн-продуцентів зростав у 80-х роках удвічі швидше, ніж поставки машин і обладнання.
У сьогоднішній надзвичайній економічній ситуації в Україні справа з докорінною перебудовою зовнішньоекономічної діяльності взагалі й торгівлі з зарубіжними країнами зокрема не поліпшується через те, що зовнішньоекономічні зв'язки тривалий час розглядались і продовжують розглядатись як певне вимушене явище, без якого обійтися неможливо, але вплив якого з часом має звестися до мінімуму. Ці зв'язки розглядалися передусім як балансова стаття, як засіб розв'язування ситуацій, викликаних наявністю плинних і хронічних дефіцитів, що породжувалися як перекосами в плануванні та зривами у постачанні, так і відвертою безгосподарністю, марнотратством матеріальних ресурсів і навіть невірою у власні сили та можливості.
Певною мірою саме завдяки зовнішній торгівлі, яка обслуговувала дефіцитну затратну економіку колишнього СРСР, період застою затягнувся, що значно погіршило наше сьогоднішнє становище. Адже різке зниження цін на енергоносії та сировину на світовому ринку, яке збіглося з початком перебудови, повною мірою виявило всю негативність та неспроможність старої концепції зовнішньоекономічних зв'язків.
І хоча за останній час в Україні прийнято багато рішень щодо докорінного вдосконалення зовнішньоторговельної діяльності, невирішених питань ще досить багато. Так, передача вирішення зовнішньоторговельних питань спочатку у відання галузевих міністерств і відомств, а потім Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України показало, що бюрократизм нових структур не кращий за бюрократизм колишнього Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР. Це виявилося насамперед у різкому зростанні чисельності апарату. Там, де мають вирішувати питання кілька досвідчених фахівців, сьогодні нерідко залучаються десятки радників. Адже кількість зовнішньоторговельних об'єднань, фірм, асоціацій, консорціумів досить швидко зростає при відповідно зростаючому дефіциті висококваліфікованих кадрів у цій специфічній сфері діяльності.
Понад 100 років тому, коли подібна ситуація склалася в Японії, було прийнято рішення: усіх фахівців, які володіли майстерністю ведення комерційних справ на зовнішніх ринках, було зібрано у створених високопрофесійних посередницьких фірмах («торгових будинках»). З того далекого часу в Японії існує глибокий поділ праці у зовнішній торгівлі та виробництві, що раз і назавжди звільнило промисловців від досить специфічної діяльності з продажу товарів на зовнішніх ринках і дало їм змогу повністю зосередитися на вдосконаленні виробництва. Сьогодні, наприклад, на дев'ять «торгових будинків» припадає понад 60 відсотків загального товарообороту Японії, їхня товарна номенклатура досягає 10—12 тис. найменувань. Вони мають свої представництва у більш як 100 країнах і найдосконалішу систему зв'язку (система зв'язку торгового будинку «Міцуї» поступається обсягом інформації лише Пентагону). Японський досвід досить активно поширюється в США, Великій Британії, Китаї, Угорщині та інших країнах. Чому б нам не скористатися ним?
Важливим чинником, що сприятиме подальшому вдосконаленню зовнішньоторговельної діяльності країни, було надання Україні в липні 1993 р. статусу спостерігача в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ): з січня 1995 р. — Світова організація торгівлі (СОТ). Колишній СРСР не прагнув брати участі в ГАТТ, внаслідок чого був практично ізольований від досить досконалої й універсальної багатосторонньої торгової системи, в якій єдині правила і принципи успішно заміняють державам-учасницям численні договори й угоди. Така країна, як Німеччина, наприклад, якби не приєдналася свого часу до ГАТТ, повинна була б укласти зі своїми партнерами близько 5000 двосторонніх торгово-економічних угод.
Повноправне членство в ГАТТ—СОТ дало б Україні змогу будувати свої зовнішньоторговельні відносини за визнаними світовим співтовариством договірно-правовими принципами, а також домагатися на законних засадах відміни діючих щодо нашої країни дискримінаційних заходів. Вони стосуються кількісних обмежень, що стримують розширення промислового експорту в розвинені країни. Тому вже тепер, а також у майбутньому всі проекти законодавчих актів, що спрямовані на перебудову зовнішньоторговельних зв'язків, слід обов'язково узгоджувати з вимогами ГАТТ—СОТ. Крім того, зовнішньоекономічні структури і механізми, що утворюються в Україні відповідно до Декларації про державний суверенітет, також необхідно з самого початку будувати на засадах, визначених ГАТТ—СОТ, щоб потім, як це нерідко буває, не піддавати їх черговій радикальній перебудові.
Саме з цією метою планується заснувати в Україні Національний інформаційний центр ГАТТ—СОТ зі стандартизації та сертифікації, головним завданням якого має бути забезпечення міністерств, відомств, установ, усіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин інформацією про нормативну документацію із стандартизації та сертифікації країн-учасниць СОТ.
За умов розвитку інтернаціоналізації виробництва формується інтернаціональна вартість товару. Це суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару при середньосвітових суспільно-нормальних умовах виробництва і середньосвітовому рівні продуктивності та інтенсивності праці. Отже, щоб отримати повний еквівалент національних витрат праці, країна повинна мати продуктивність, інтенсивність та складність національної праці на середньозваженому світовому рівні. На зовнішніх ринках сплачується лише та частина національних витрат праці, в якій присутні середні світові витрати.
Ті країни та фірми, національні витрати яких не можуть забезпечити у виробничих витратах необхідної частки витрат складної, розумової праці (вчених, інженерів, менеджерів, техніків, кваліфікованих робітників) та досягти якості продукції, вищої від середнього рівня, мають або спеціалізуватися на поставках сировини, або задовольнятися нижчим еквівалентом на свої недостатньо сучасні товари і зазнавати неминучих у такому разі витрат. Звичайно, рівень інтернаціональних витрат виробництва на ту чи іншу продукцію на світовому ринку залежатиме від рівня національних витрат у найбільших експортерах цієї продукції.
Водночас кожна країна має для випуску певного товару різні умови, які визначаються наявністю або відсутністю ряду об'єктивних чинників, а саме: природні умови; масштаби, рівень розвитку і структура економіки; наявність відповідної робочої сили; місткість внутрішнього ринку тощо. Економічні умови призводять до того, що у зовнішньоторговельних операціях важливі не стільки самі собою розміри вартості товарів, скільки їхні співвідношення. Через світогосподарські зв'язки, отже, можна отримати як додатковий прибуток, так і необхідні продукти на більш вигідних порівняно з національним виробництвом умовах, а національні ресурси переорієнтувати на перспективні галузі.
На інтернаціональній вартості формується світова ціна як важливий інструмент світової торгівлі, оскільки є грошовим вираженням інтернаціональної вартості товару, що реалізується на світовому ринку. На практиці світова ціна виступає як ціна найважливіших продавців та покупців або основних центрів міжнародної торгівлі. Наприклад, світові ціни на машини й обладнання — це переважно ціни європейських, японських і американських виробників; на вугілля — імпортні ціни в західноєвропейських портах; на нафту, цинк, свинець, олово, нікель, алюміній — ціни Лондонської біржі кольорових металів.
1 Так, протягом кількох десятиліть країни — члени колишньої РЕВ використовували у взаємній торгівлі так звані контрактні ціни, які розраховувалися за середньосвітовими цінами за попередні 5 років. Це значною мірою полегшувало планування і збалансованість взаємної торгівлі, а також певною мірою нейтралізувало негативний вплив різних змін кон'юнктури ринку. Проте значний і тривалий стрибок світових цін з часом серйозно ускладнює проблему взаємної збалансованості торгівлі.
Для кожного конкретного ринку характерна своя ціна, яка може бути названа ринковою. Якщо ринок дефіцитний, він має назву ринку продавця, і на ньому встановлюється ціна продавця. І навпаки, якщо на ринку пропозиція перевищує попит, то говорять про ринок покупця, який і диктує відповідну ціну продавцям.
Хоча, як уже зазначалось, інтернаціональна вартість лежить в основі світової ціни товару, специфіка сучасних світогосподарських зв'язків суттєво змінює механізм утворення її. Так, великі світові виробники товару мають реальну можливість, з одного боку, встановлювати монопольно високі ціни на свої товари, а з іншого — монополізуючи скуповування сировини на світових ринках, встановлювати на неї низькі ціни. Звідси своєрідні «ножиці цін», які є для монополістів джерелом величезних надприбутків на основі нееквівалентного обміну.
Нееквівалентний обмін — це виробниче відношення економічної експлуатації слабкого товаровиробника сильним. Щодо світогосподарських відносин він є специфічним способом систематичного економічного пограбування монополіями промислово розвинених країн своїх партнерів на «периферії». Нееквівалентний обмін призводить до того, що в товарах, які експортуються економічно менш розвиненими країнами, міститься в розрахунку на збалансований обсяг торгівлі більше інтернаціональної вартості, ніж у тих товарах, які ними імпортуються.
Хоча зовні нееквівалентний обмін виявляється в «ножицях цін», проте було б помилкою повністю ототожнювати ці поняття, адже «ножиці цін» зумовлюються не лише і не стільки нееквівалентним обміном, як передусім змінами в структурі та рівнях попиту і пропозиції, що характерні для ринкового механізму взагалі та не суперечать еквівалентності обміну на світовому ринку.
Водночас ті величезні втрати, яких зазнають економічно менш розвинені країни у сфері зовнішньоторговельних відносин з розвиненими країнами Заходу, зумовлені не стільки тимчасовими кон'юнктурними коливаннями попиту і пропозиції, скільки свідомими діями держав і міжнародних монополій. Тому ці втрати здебільшого споріднені з тими, які лежать за межами вільного ринкового механізму і мають кваліфікуватися як втрати від нееквівалентного обміну.