Основи економічної теорії (2001)

Під впливом радикальних змін у сфері економіки, політики, виробництва, торгівлі, фінансів, транспорту, культури, інформації та комунікації на межі двох тисячоліть інтернаціоналізація господарства перейшла на якісно новий етап — глобалізацію всіх сфер суспільного життя в планетарному масштабі. На початку XXI ст. глобальні процеси значно прискорилися і не тільки впливають прямо або опосередковано на економічний, соціальний і політичний розвиток усіх країн світу, а й визначають історичні долі багатьох держав на всіх континентах. У цьому контексті вивчення сутності та наслідків глобалізації економічної діяльності набуває особливо актуального значення. Для того щоб в умовах посилення взаємозалежності інтернаціонального і національного ефективно діяти локально, треба передусім навчитися мислити глобально.

Термін «глобалізація» (від лат. globus — куля) відносно недавно ввійшов до наукового лексикону. На основі цього іменника у французькій мові виник прикметник global, що означає «стосується всієї земної кулі», тобто повний, всеохоплюючий, всеосяжний. Терміну «глобалізація» передувало поняття «глобалізм», яке вперше з'явилося в тлумачних словниках англійської мови у 1961 р. і почало вживатися у значенні «постінтернаціоналізм».

Значного поширення в політичних, економічних, соціальних, культурологічних та інших науках термін «глобалізація» набув у 80-ті роки. Тепер він активно використовується у значенні «надання чому-небудь глобальних масштабів або глобального характеру». Тому, коли ми говоримо про глобалізацію економічної діяльності в сучасному світі, маємо на увазі «постінтернаціоналізацію», її більш просунуту стадію розвитку порівняно з попередніми інтеграцією та інтернаціоналізацією.

Водночас термін «глобалізація» не обмежується характеристикою міжнародних економічних процесів. У міждисциплінарному підході до аналізу всієї сукупності сучасних явищ він є узагальненням багатьох соціологічних, культурних, політичних, історичних та інших аспектів і перспектив, починаючи з глобальної модернізації і закінчуючи планетарною злочинною діяльністю.

Критики глобалізації наголошують, що цей термін часто вживається як досить розпливчастий і невизначений індикатор бурхливих змін, що відбуваються на нашій турбулентній планеті. Вони висловлюють занепокоєння, що деякі представники засобів масової інформації та університетської науки нерідко розглядають глобалізацію як занадто загальну комбінацію угод про вільну торгівлю, Інтернету та інтеграції фінансових ринків, які розмивають національні кордони і об'єднують світ в єдиний конкурентний простір.

На думку «скептиків», такий спрощений підхід «оптимістів» до аналізу цього складного і суперечливого явища ігнорує той факт, що багато народів світу майже зовсім виключені з глобальних процесів.

Отже, глобалізація, яка стала універсальним терміном у наші дні, по-різному сприймається різними суспільствами, науковими співтовариствами, представниками різних віросповідань, регіонів і країн світу.

Професор Піттсбургського університету Р. Робертсон і професор Сінгапурського університету К. Кхондкер зазначають: насправді ситуація, що стосується глобалізації сьогодні, є характерним сучасним прикладом того, як концепції і теорії спочатку розробляються серйозною соціальною наукою тільки для того, щоб пізніше їх використовували у «реальному світі» деякою мірою таким чином, який ставить під загрозу їхню аналітичну і інтерпретивну життєздатність і корисність.

Оскільки глобалізація асоціюється з глобальною експансією ринкової економіки, в західних правлячих і наукових колах є немало прихильників її політизації. За словами професора Університету ім. Джавахарлала Неру Д. Найяра, «віртуальна ідеологія нашого часу перетворила глобалізацію з описання на пропонування». Це призводить до спотворення форми, змісту і перспектив сучасних економічних трансформаційних процесів, особливо в країнах, що розвиваються, і на «постсоціалістичному» просторі.

У сучасній економічній теорії глобалізація розглядається як нова фаза прискорення розвитку світогосподарських зв’язків у кількісному та якісному відношенні. Проте глобалізація економічного життя не є синонімом глобальної економіки, оскільки сутність першої визначається як процес переходу від світової економіки до глобальної, що перебуває у стадії формування, розвитку, утвердження.

Аналіз появи і формування світової економіки, підкреслює американський економіст Р. Фіндлей, має логічно передувати будь-якому вивченню конвергенції у світову економіку. Такий підхід дає змогу більш точно з'ясувати принципову різницю між «інтернаціоналізованою світовою економікою» (inter-nationalized world economy) і «глобалізованою світовою економікою» (globalized world economy), виявити наявні та потенційні структурні зміни в сучасному світовому господарстві.

На думку багатьох вчених, світова економіка може розглядатися сьогодні як об'єднання взаємопов'язаних суверенних національних економік внаслідок їх інтеграції та інтернаціоналізації. Глобальну економіку вони розглядають як вищу форму економічної діяльності у планетарному обсязі, в межах якої роль «нації-держави» зводиться до мінімуму і вважається анахронізмом індустріального суспільства.

Виходячи з цього, економічна глобалізація трактується як принципово новий процес, який розпочався наприкінці XIX ст., був перерваний двома світовими війнами та «великою депресією» і набув прискорення та поширення в останній чверті XX ст. внаслідок реалізації досягнень науково-технічного прогресу. Однак більшість дослідників глобалізації не поділяє висновок про новизну глобальних економічних процесів і вважає, що глобалізація є продовженням інтеграції ти інтернаціоналізаціїсвітового господарства упродовж1 кількох останніх століть.

В економічній науці переважає думка, що світогосподарські зв'язки дістали перший імпульс після створення перших чартерних компаній, які стали організаторами виробництва і обміну у всесвітньому масштабі ще на початку ХУІІ ст. Вони були попередниками мультинаціональних (МНК) та транснаціональних компаній (ТНК). Сьогодні ТНК виконують головну роль в глобалізації економічного життя і стали його активною складовою на всіх континенппіх.

Історія політичної глобалізації тісно пов'язана зі створенням перших міжнародних установ понад два століття тому. Політична інтеграція капіталістичних держав у XIX—XX ст. сприяла поглибленню довгострокових світогосподарських відносин. Усе це поклало, на думку представників школи світ-системного аналізу, початок створенню капіталістичної «світ-економіки», яка складається сьогодні з «ядра», або «центру», напів-периферії та периферії.

Оскільки глобалізація є наслідком історичного розвитку капіталістичної економіки упродовж кількох століть, її можна вважати відносно новим суспільним феноменом, джерела якого беруть свій початок у далекому минулому. Новітнім моментом в глобалізації сучасної економічної діяльності с перехід від монокапіталізму до мультинаціоналізму з виходом на міжнародну арену ТНК.

На підтвердження цієї тези доцільно послатися на визначення «глобалізації» на сторінках вельми авторитетної «Енциклопедії соціальних наук», виданої недавно в США. У ній зазначається, що розвиток світової економіки має тривалу історію, датовану щонайменше XVI ст. і асоційовану з економічним та імперським експансіонізмом великих держав. Глобалізація належить до більш просунутої стадії цього процесу розвитку. Сили глобалізації мають тенденцію до розмивання цілісності та автономії національних економік.

Кількість визначень глобалізації в сучасних економічних, політичних та соціальних науках, за підрахунками вчених, наближається до чотиризначної цифри і продовжує зростати. Багато з них взаємно доповнюють або виключають одне, багато — видають бажане за дійсне або не мають нічого спільного з дійсністю.

Одне з поширених сучасних визначень цього явища, яке вважається досить вдалим і майже класичним, належить Європейській комісії: глобалізація може визначатися як процес, за допомогою якого ринки і виробництво в різних країнах світу стають все більше взаємозалежними завдяки рушійним силам торгівлі товарами та послугами і потоків капіталу та технологій. Це не новий феномен, а продовження обставин, які дістали розвиток протягом чималого часу.

Приблизно так само характеризують зміст економічної глобалізації і в академічному середовищі. Наприклад, в інтерпретації австралійської дослідниці Дж. Гібсон-Грехем глобалізація означає низку процесів, що ведуть до швидкого інтегрування світу в єдиний економічний простір в результаті розширення міжнародної торгівлі, інтернаціоналізації виробництва та фінансових ринків, а також інтернаціоналізації товарної культури, поширенню якої сприяє все більше й більше об'єднана у єдину мережу глобальна телекомунікаційна система.

Головні розбіжності між прихильниками і противниками глобалізації починаються з дискусій про те, наскільки реально виправданим і науково обґрунтованим є висновок про утвердження глобальної економіки в сучасному світі та чи здатна вона за допомогою технологічних інновацій і глобального правління поєднати соціальний розвиток з економічним зростанням у такий спосіб, щоб сприяти вирішенню глобальних проблем людства і подоланню глобальної нерівності.

Британський дослідник Г. Томпсон вважає, що інтернаціоналізована світова економіка — це така економіка, в якій головними економічними організаціями залишаються національні економіки або агенти, які продовжують пов'язуватися з визначеними державними територіями та кордонами. Незважаючи на зростаючу інтеграцію згаданих організацій, «внутрішня» і «міжнародна» арени їхньої діяльності залишаються відносно відокремленими. Внаслідок цього інтернаціональні процеси, події, обставини і впливи суттєво переломлюються в суверенних державах через національні структури, процеси і політику.

Це означає; що інтернаціоналізована світова економіка може будуватися «знизу догори», просуватися від національних складових до інтернаціонального рівня чи сфери. Головними приватними складовими в інтернаціоналізованій світовій економіці є МНК, що характеризуються чітко визначеною національною основою, сформованим на національній основі стилем управління та персоналом. Адміністративні органи країн базування МНК можуть більш-менш ефективно регулювати їхню діяльність, а МНК — діяти в межах поваги до них. Інтернаціоналізована світова економіка ототожнюється з продовженням функціонування національного капіталу.

У глобалізовапій світовій економіці головною економічною організацією є сама оновлена глобальна світова економіка, яка характеризується новою структурою економічних відносин. Це економіка, що існує «над» національними економіками і агентами і автономно від них, прямує до них і надає їм специфічних характеру та форми, «огортає» власними рушійними силами. Вона йде «згори донизу» і визначає, що можуть і що не можуть робити на національному рівні як державні, так і приватні агентства. З часом вона може стати економікою, що позбавиться «правління» і функціонуватиме під впливом неорганізованих і неконтрольованих ринкових сил.

Головними приватними складовими в такому разі стануть ТНК — економічні організації, не вбудовані в національну основу і спроможні самостійно добувати сировину, виробляти продукцію, купувати чи продавати її на глобальному ринку. Вони шукатимуть місця по всьому світу з метою отримання конкурентних переваг та найбільш надійних і великих прибутків для дешевого, але ефективного розміщення виробництва.

Виходячи з цього, більшість дослідників глобалізації вважають, що сьогодні говорити про глобальну економіку ще зарано, що вона перебуває, в кращому випадку," в стадії формування, розвитку і становлення.