Макроекономіка (2005)

1. Предмет макроекономіки. Специфіка макроекономіки: методологічні та методичні особливості макроекономічного аналізу.

У своїй основі економіка є емпіричною наукою. Спочатку вона допомагає пояснити світ навколо нас, а далі — виробити економічну політику, що ґрунтується на міцних економічних засадах і може підняти життєвий рівень людей в країні та за її межами.

Макроекономічна теорія — найбільш складний і, разом з тим, важливий розділ економічної науки.

Проблеми, що традиційно відносяться до макроекономічних, — це проблема зайнятості; величина виробленого національного доходу; динаміка ділового циклу; природа інфляції; світове господарство; економічне зростання.

Майже з самого свого початку макроекономіка була поділена на дві основні школи економічної думки. Кейнсіанці (та їхні неокейнсіанські спадкоємці) і монетаристи (та неомонетаристи) ведуть безжальну і невтомну битву, яка почалася з давньої полеміки з приводу втручання і невтручання уряду в економічне життя (так звана проблема laissez-faire й інтервенціонізм). Кейнсіанці виходять з того, що ринки недосконалі, а уряди мають перевагу свого розуміння економіки. Монетаристи вважають, що політика і влада бюрократії не дозволяють урядам успішно виправляти не вдачі ринків. Уряди обмежені у своїх впливах на ринкові процеси. Виходячи з таких засад, кожна зі шкіл використовує теорію і дані для підтримки її підходу.

Макроекономіка — це наука, що вивчає функціонування економічної системи в цілому.

На відміну від мікроекономіки, що розглядає головним чином поведінку окремого економічного суб'єкта, у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників.

У рамках економічної теорії макроекономіка представляє сукупність агрегованих економічних показників. Але щоб така «сукупність» перетворилася в «систему», необхідно було знайти залежності між цими показниками. Саме таке виявлення залежності між макроекономічними показниками складає предмет макроекономічного аналізу.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси:

– макроекономічні показники — це результат зведення показників економічної діяльності окремих домашніх господарств і фірм;

– макроекономічні закономірності відбивають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

– при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення, що домашні господарства і фірми приймають мікроекономічні рішення;

– макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів і економічної політики держави.

Рівень розвитку країни значною мірою залежить від її економічної політики, фундаментом якої є макроекономічна теорія.

Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків і державних витрат.

Мета макроекономічної політики — підтримка повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.

Макроекономічні чинники (рівень відсотку, інфляція, безробіття) впливають на рішення домашніх господарств про заощадження, споживання, інвестування, що у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту. Тобто мікро- і макропроцеси взаємозалежні.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує агреговані величини:

– валовий внутрішній продукт (ВВП) — а не обсяг випуску окремої фірми; середній рівень цін — а не ціни на конкретні товари;

– ринкова ставка — а не ставка відсотку окремого банку;

– рівень інфляції, зайнятості, безробіття.

Основними макроекономічними показниками є темп зростання реального ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття.

Основні відмінності макроекономіки від мікроекономіки:

1. У мікроекономіці: будь-яка точка кривої байдужості характеризує однаковий рівень задоволення. Криві байдужості не можуть перетинатися.

У макроекономіці криві байдужості можуть перетинатися, тому що в макроекономіці можливі різноманітні переходи, пов'язані з перерозподілом прибутків у рамках однієї економічної системи.

2. У мікроекономіці формула носить універсальний характер. У макроекономіці універсальних формул немає — підхід з різноманітних точок зору.

3. У макроекономіці велике значення надається політичним проблемам.

Методологія макроекономіки — сукупність підходів і прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні економіки в цілому.

Основи сучасної методології макроекономіки були закладені в XIX і початку XX ст., а поглиблені і розвинуті в 1936 р. у знаменитій роботі Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

Особливе місце в системі інструментів макроекономічного аналізу займає економічне моделювання.

Макроекономічне моделювання — метод дослідження, при якому у спрощеному вигляді при багатьох допущеннях встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічні моделі містять екзогенні (зовнішні) змінні — їх значення встановлюються урядом і Національним банком — та ендогенні змінні (внутрішні) — це результат рішення моделі (рис. 1. 1.).



До екзогенних відносять рівень податків, грошової пропозиції тощо. До ендогенних — обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції, безробіття тощо.

Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні — ті, що об'єднуються в моделі.

У макроекономіці розрізняють позитивну (ex post) і нормативну (ex ante) макроекономіку (рис. 1. 2.).



Позитивна описує реальні економічні явища та їхні взаємозв'язки.

Нормативна — це розробка теорії функціонування і розвитку національного господарства.