Макроекономіка (2005)
2. Модифікації функції Кейнса.
Але розрахунки на довгострокові періоди не показують зниження середньої норми споживання і відношення споживання до доходу є стабільним. Першим звернув увагу на це американський економіст С. Кузнець (1946 р.). Він опублікував дані про дослідження ВНП з 1869 по 1938 pp. У довгостроковому періоді підтверджуються тільки два перших правила Кейнса. Гранична ж схильність до споживання в цей період буде більшою, а середня норма споживання буде відносно стабільною (рис. 4. 2.).
![](/media/content/5331b27550e4d.gif)
Існує декілька концепцій, що пояснюють факт відносної стабільності середньої норми споживання у довгостроковий період.
Однією з концепцій є гіпотеза відносного доходу Дж. Дьюзенбері.
Споживання окремого домашнього господарства (С1) визначається не його абсолютним доходом (у,), а відношенням його доходу до середнього доходу (у) того соціального шару, до якого належить даний індивід:
![](/media/content/5331b27551a04.gif)
Якщо зростає доход тільки 1-го індивіда, то його середня норма споживання знижується, якщо доход зростає у всіх в однаковому темпі, то частка споживання в доході у індивіда не змінюється.
Дьюзенбери включив у число аргументів функції споживання звичку індивіда до досягнутого рівня доходу, в результаті чого зміни в споживанні не знаходяться в постійній пропорції до доходу в короткому періоді (рис. 4. 3.).
![](/media/content/5331b275521d5.gif)
Коефіцієнт а характеризує переваги споживача відносно розподілу споживання у часі. Як правило, він приймає більше значення тоді, коли доход стійко зростає, ніж тоді, коли рівень доходу коливається.
Якщо поточний доход зростає (падає), то перманентний доход також зростає (падає), але з меншою швидкістю.
Використання перманентного доходу для виведення функції споживання застосовується також в концепції «життєвого циклу» Ф- Модільяні.
Поточний обсяг споживання індивіда визначається в результаті рівномірного споживання всього потоку очікуваних за роки життя доходів.
Введемо позначення:
Точ — очікувана кількість років економічно самостійного життя, що складається з періоду трудової активності і періоду життя за рахунок «пенсійного фонду», який індивід повинен сам собі накопичити;
Тпл — планована кількість років роботи;
W — очікуваний середньорічний заробіток за весь період роботи.
З метою спрощення абстрагуємось від проблеми дисконтування, тоді річний обсяг споживання визначається індивідом за формулою:
![](/media/content/5331b27552d8d.gif)
а річний обсяг заощаджень складе:
![](/media/content/5331b2755355c.gif)
Наприклад, нехай молодий чоловік вважає, що проживе ще 50 років, з них 30 він планує працювати і 20 жити на свої заощадження. Очікуваний середньорічний заробіток дорівнює 40 тис. гр. од. Тоді щорічне споживання складе 40-30/50 = 24 тис. гр. од., решта 16 тис. гр. од. будуть заощаджуватися і на кінець життя складуть пенсійний фонд у 30-16 = 480 тис. гр. од., який дозволить йому решту 20 років зберігати щорічне споживання на рівні 24 тис. гр. од.
У кожному поточному році свого життя, індивід має у розпорядженні певний фонд заощаджень. Якщо він не одержував спадщини і не мав інших джерел доходу, крім заробітної плати, то його майно дорівнює накопиченому пенсійному фонду.
![](/media/content/5331b27553d2c.gif)
Таким чином, функція, побудована за допомогою гіпотези абсолютного доходу (за Кейнсом), сьогодні вважається спрощеною.
Середня норма споживання у довгостроковому періоді постійна, але графік функції споживання не проходить через початок системи координат через ефект майна (рис. 4. 4.).
![](/media/content/5331b275544fb.gif)