Сучасна економіка (2005)

Упродовж усієї історії людства існувало дві форми суспільного виробництва — натуральна і товарна. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розквіту первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

[ Натуральним називають тип господарювання, за якого продукти 1 праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання у межах господарства, де вони вироблені

Це був історично перший тип економічної організації виробництва, який у чистому вигляді притаманний лише первісній общині, коли ще не існувало суспільного поділу праці, не відбувався обмін виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці як конкретне благо — їжа, одяг, взуття, житло, знаряддя праці, що становлять певну споживну вартість, — є природною формою багатства. Натуральне господарство задовольняло внутрішньогосподарські потреби. Це не виключало можливості обміну певних продуктів праці на інші з окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін мав випадковий характер або такий, що не впливав на виробничу сферу і споживання.

Отже, за натуральної форми організації виробництва суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Основними рисами натуральної форми виробництва є такі: 1. Замкненість. Для цього типу господарювання панівними економічними відносинами є ті, що існують усередині певної спільноти. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається із сукупності виокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів). Кожне господарство ґрунтується на власних виробничих ресурсах і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі види робіт — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо натуральний тип господарства притаманний країні у цілому, то це призводить до автаркії— політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки призводить до уповільнення розвитку економіки, зниження життєвого рівня населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта за натуральної форми виробництва спрямовано на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — усі основні роботи виконуються за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступа, сокири тощо). Усередині натурального господарства праця розподіляється між окремими людьми та їхніми групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки відображують рух продукту, що виробляється, за такою схемою: виробництво -> розподіл -> споживання. Прямі натуральні зв'язки сприяють безпосередньому використанню продукту, який виробляється самими виробниками, що є визначальною ознакою натурального господарства.

Для цієї форми виробництва характерним є відсутність суспільного поділу праці, низький розвиток продуктивних сил, тому вона є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було панівною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. у натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад половини населення. Елементи натурального господарства деякою мірою збереглися в різних країнах, у тому числі й в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).