Сучасна економіка (2005)

Перехідному періоду в Україні притаманні як загальні закономірності, так і певна специфіка. Слід зазначити, що радикальні перетворення українське суспільство почало не після краху соціалізму (поширена помилка, яка закріпилася в свідомості громадян), а після краху авторитарно-бюрократичної системи, яка утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років XX ст. і проіснувала до кінця 80-х років. Вона ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне в різних системах, а ґрунтувалася виключно на особливому, специфічному і передусім на класовому підході. Ця модель економічної системи виявилася деформованою, оскільки в її основі лежали монополія державної власності та гіпертрофований централізм в управлінні економікою з боку держави. Це зумовлювало розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної зацікавленості, формування адекватного апарату управління, його всевладдя і згортання демократії.

Наслідком функціонування авторитарно-бюрократичної системи стала криза, яка охопила всі сфери життя суспільства. Це спричинило відставання економіки України як складової єдиного народногосподарського комплексу СРСР від економіки розвинених країн у технічному і технологічному відношенні, протидію впровадженню досягнень науково-технічної революції. Економіка стала ресурсовитратною, вона була не спроможною забезпечити відповідний рівень життя населення.

Перебуваючи в складі Радянського Союзу, Україна не мала власної економічної системи, а була підсистемою єдиного народногосподарського комплексу. Внаслідок цього вона виробляла лише 20 % кінцевого продукту. Ставши на шлях незалежного розвитку, Україна мала докорінно реконструювати економіку, змінивши її структуру, і найголовніше — перевести її на ринкову систему господарювання, створити нову соціально-економічну та зовнішньоекономічну політику.

Отже, сутність перехідного процесу в Україні полягає у побудові принципово нової економічної системи, основою якої с змішана економіка, що функціонує на ринкових засадах.

Україні, як і іншим постсоціалістичним країнам, потрібно було знайти свій спосіб економічних перетворень, відмінний від розвинених країн. Адже останні формували сучасну економічну систему еволюційно, поступово переходячи від традиційного аграрного суспільства до індустріального та постіндустріального, що супроводжувалося промисловим переворотом, зокрема у виробництві засобів виробництва, яке стало матеріальною основою перетворення економічної сфери і суспільства загалом. Становлення індустріального суспільства відбувалося в умовах усуспільнення виробництва і праці, зростання масштабів приватної власності, розвитку нових форм — акціонерної, монополістичної, державної, змішаної власності. Це був об'єктивний, природний процес.

Україна вступила у перехідний період, будучи індустріально розвиненою країною з великомасштабним, деформованим виробництвом. Характерною особливістю економічної системи нашої країни на той час було існування державної форми власності і як результат — монополізм та відсутність конкурентного середовища в економіці. Це означало, що Україні, на відміну від розвинених країн, потрібно було йти зворотним (інверсійним) шляхом: від загального одержавлення власності до розвитку різних форм власності, від державної монополії до конкуренції, від директивного до вільного ціноутворення тощо. Роздержавлення, приватизація мали сприяти перетворенню авторитарно-бюрократичної системи на сучасну змішану.