Економічна теорія (2003)

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, знаходиться в процесі трансформації, який характеризують як перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки. Це досить груба й однобічна характеристика. По-перше, на Заході, коли йдеться про ринкове господарство, давно вже мається на увазі не чисто ринкова, а змішана економіка. І це ніхто з дослідників не заперечував. По-друге, у СРСР також існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка, яка включала товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і певним чином оформляли директивно-планові зв'язки. Отже, здійснюється реальний перехід не від адміністративно-командної до ринкової, а від змішаної економіки одного типу до змішаної економіки іншого типу. Точніше, від змішаної економіки, яка функціонує на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах. Таким чином, відбувається зміна засад. Звичайно, це революційне перетворення. Однак це перетворення істотно відрізняється від демонтажу однієї системи і заміни її зовсім новою. Між тим таке спрощене розуміння суті переходу практично позначається на економічній політиці та на прийнятті господарських рішень.

Щодо України здійснюваний перехід має свої, досить істотні особливості. Україна, фактично не мала власної економічної системи. її економіка була компонентом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, сформованим для його обслуговування. Багатьох елементів, необхідних для самостійної системи, не існувало. В Україні вироблялося тільки 20 % кінцевого продукту. Тому перехідний процес в Україні має включати зміну економічної структури, пов'язану не тільки з ринковою переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи. Відповідно до цього основний зміст перехідного процесу в Україні може бути визначений як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових засадах. Якщо йдеться не про ліквідацію однієї системи і побудову іншої, а про зміну основи і переструктурування, створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати трансформаційним.

Важлива особливість трансформаційного переходу — його інверсійний характер, пов'язаний зі зміною у послідовності економічних перетворень. Класичний тип процесу формування ринкової економіки пов'язаний з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює техніко-технологічний базис для встановлення ринкових відносин. Інверсійний тип являє собою формування ринкової системи в умовах сформованого індустріального суспільства. Директивyо-планова форма зв'язку закріплена в матеріально-речовій структурі виробництва, у розміщені продуктивних сил. Ринкова трансформація передбачає не тільки функціональну заміну планових зв'язків ринковими, але й структурну перебудову, включаючи зміни в розміщені продуктивних сил. Такі зміни — завдання незмірно складніше за функціональні зміни. Але первісно воно не було усвідомленим не тільки політиками, але і багатьма професійними економістами, що сприяло ускладненню без того непростої економічної ситуації.

Інверсійний характер ринкової трансформації проявляється в усіх економічних процесах. Якщо формування ринкової економіки в класичному вигляді включало процеси переходу від дрібної приватної власності до більш великої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії і різноманітність ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін, то інверсійний тип ринкової трансформації передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до розвитку різноманітності її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Особливості ринкової трансформації необхідно враховувати при аналізі її структури.

У структурі ринкової трансформації вирізняються три основні трансформаційні потоки: по-перше, первісне нагромадження капіталу як основний, провідний процес; по-друге, переструктурування економіки відповідно до нових закономірностей її функціонування; по-третє, соціалізація економіки як протилежний первісному нагромадженню і переструктуруванню економіки процес, що має гасити напругу, породжену попередніми потоками.

Суть первісного нагромадження капіталу в класичному типі формування ринкової економіки полягає у відокремленні виробників від засобів виробництва та утворенні на одному боці великих грошових багатств, а на іншому,— перетворенні більшості населення на найманих робітників, які продають свою робочу силу. У такому процесі формування приватної власності має природне завершення.

Інверсійний тип переходу відзначається в процесі первісного нагромадження капіталу певними особливостями. Формально здійснюється перехід від суспільної власності, яка передбачає безпосереднє поєднання трудящих із засобами виробництва, до приватної з відокремленням основної маси працівників від засобів виробництва. Суть процесу така сама, як і в класичному переході: відокремлення виробників від засобів виробництва. Відмінність полягає в тому, що при класичному переході основним засобом виробництва, від якого відчужувався працівник, була земля як природна умова виробництва, а в інверсійному переході основними засобами виробництва виступають індустріальні засоби, створені працею людини. Однак економічно на даному рівні розвитку продуктивних сил суспільної власності не існувало і не могло існувати. Як, наприклад, студент, котрий навчається в Києві, міг економічно реалізувати свою власність на верстат, що використовується, скажімо, на Камчатці? Адже формально він є власником усіх засобів виробництва, що знаходяться у суспільній власності.

Суспільна власність передбачає об'єкт, суб'єкт і своє відношення. Вона може реально існувати лише як соціальна власність на здібності, знання тощо, тобто на об'єкти, привласнення яких кожним індивідом не є відчуженням інших індивідів від об'єктів. Певна здібність може стати дійсно суспільним надбанням, якщо нею володітиме кожен індивід. Власність же на матеріальні блага економічно не може бути реалізована як суспільна в принципі. Реально суспільна власність існувала в перетворених формах: на більш поверхневому рівні — як державна, на глибшому — як відомчо-монополістична власність, що, власне кажучи, є приватною. Внаслідок цього за формальним з'єднанням працівника із засобами виробництва приховувалась частково його відчуженість від них, а частково — прикріпленість (система прописки, труднощі з одержанням паспортів у сільській місцевості і т. ін.).

Інша сторона перетворення суспільної власності — те, що трудящі мусили і могли з'єднатися із засобами виробництва. Не було безробіття, гарантувався певний мінімум споживання. Звичайно, відчуження працівника від засобів виробництва доповнювалося примусовим з'єднанням з ними. Внаслідок такого подвійного заперечення — відчуження і примусового з'єднання — досягався ефект видимості безпосередньо суспільного зв'язку працівника із засобами виробництва.

Природно, суть первісного нагромадження при ринковій трансформації інверсійного типу полягає в закріпленні і правовому оформленні відчуження працівників від засобів виробництва й усуненні часткової прикріпленості до них. Двома основними методами первісного нагромадження капіталу в сучасних умовах виступають приватизація, яка реально, економічно зайшла значно далі, ніж наведено в формально-правовому виразі, та інфляція, що дозволила за короткий час зібрати великі грошові статки і перерозподілити багатство.

Ситуацією в Україні підтверджується те наукове положення, що суть первісного нагромадження полягає у формуванні нових виробничо-економічних відносин та їх суб'єктів. Кількісні характеристики мають при цьому похідне значення. Реального нагромадження капіталу, що виражається у зростанні грошового і матеріального багатства суспільства, немає. Навпаки, виробництво скоротилося більше ніж удвічі, зменшилося суспільне багатство і споживання благ на душу населення. У цьому сенсі в Україні здійснюється звужене відтворення, у якому має місце не нагромадження, а проїдання суспільного багатства. Однак це не заперечує первісного нагромадження великих капіталів у небагатьох приватних власників і утворення капіталістичних відносин, а отже, й нової форми суспільного багатства. При загальному зменшенні суспільного багатства відбувається його перерозподіл шляхом приватизації й інфляції. Коли зубожілий пенсіонер вороже дивиться на дорогі зарубіжні моделі автомобілів, що проносяться пою нього, то це не просто психологічне явище. Тут є певна економічна підстава. Адже якщо, наприклад, людина мала у радянський період грошові нагромадження в сумі 7 тисяч радянських карбованців, то цим грошам відповідало цілком реальне багатство в суспільстві. Нехай не на 100, а на 70 відсотків (через товарний дефіцит, що завжди був присутній у радянський період і означав неповне товарне покриття наявних коштів), але ця сума була еквівалентна автомобілю середнього класу. Інфляція перетворила нагромадження на пил. Однак реальний еквівалент нікуди не подівся, він перерозподілився в руки тих, хто завдяки інфляції примножив своє багатство. Такий перерозподіл не обов'язково здійснювався незаконним шляхом (хоча в сучасних умовах часто мало місце і таке), просто держава не змогла здійснювати політику, за якої нові капітали формувалися б за рахунок накопичуваної частини суспільного багатства, а не за рахунок перерозподілу вже наявних у населення коштів. Це не означає заклик до нового переділу, котрий не може бути кращим чи справедливішим за той, що вже відбувся, але не зайве розуміти, що ж сталося насправді і які короткострокові й довгострокові наслідки трансформаційного процесу.

У суспільстві, що хоче жити за сучасними ринковими законами підприємницькі здібності, так само як власність і праця, повинні визнаватися як підстава для привласнення доходу. Але що може слугувати підставою для привласнення власності, накопиченої попередніми поколіннями?

Минула праця? Чи підприємницькі здібності, які раптом виявилися, у людей, які через свій молодий вік не зробили жодного внеску в накопичене багатство. Чи здатність по-хазяйськи розпорядитися майном? Якщо здібності, то хто буде їх визначати? Чи, може, треба, додержуючись певної субординації, поєднувати найрізноманітніші принципи? Відповідей на ці та багато інших запитань не було, та вони й не ставилися досить чітко теоретично. Такі відповіді давало саме життя у ході боротьби утворюваних угруповань, кланів, нових верств соціальної структури, яка ще формується. Внаслідок цього процес первісного нагромадження капіталу розвивається значною мірою неконтрольовано.

Другий основний трансформаційний потік, який визначається первісним нагромадженням капіталу,— переструктурування економіки, що включає, по-перше, структурний злам (виведення з виробництва основних фондів без заміни і відшкодування, усунення ряду соціально-економічних форм та ін.); по-друге, капітало-новацію (створення нових виробничих структур на базі нових технологій); по-третє, структурну трансформацію, що включає два попередніх моменти, об'єднуючи їх у процес заміни старих фондів і економічних форм новими. Цей процес включає: конверсію, зміну співвідношення між військово-промисловим комплексом і цивільною економікою, між розвитком матеріального виробництва і сфери послуг, між першим і другим підрозділами, між промисловістю і сільським господарством, між розвитком товарного виробництва і ринкової інфраструктури, зміну частки амортизації, заробітної плати у структурі валового внутрішнього продукту, співвідношення форм власності і господарювання тощо. Виявляється та обставина, що на відміну від класичного типу ринкової трансформації, інверсійний процес первісного нагромадження капіталу починається не з галузей легкої промисловості, а йде широким фронтом при вирішальній ролі великої індустрії.

Переструктурування економіки — найскладніший процес. Річ у тім, що ринковій економіці відповідає зовсім інша виробнича і територіальна структура господарства. Якщо при директивно-плановій економіці з її структурою цін, витрат тощо створення нових виробництв, будування нових міст, прокладання доріг було вигідним у межах єдиного народногосподарського комплексу СРСР, то в ринковій економіці самостійної держави подібні заходи можуть виявитися невигідними, недоцільними, такими що не окупаються. Багато керівників підприємств сподівалися, отримавши економічну свободу, поліпшити результати своєї роботи і досягти успіху, але з'ясувалося, що в умовах ринкової економіки їхні підприємства через свою спеціалізацію та місцезнаходження не мають перспектив розвитку.

Складність полягає в тому, що структура економіки має орієнтуватися на ринкові потреби, але останні є лише суб'єктним вираженням виробничо-економічної структури, яка дуже консервативна і ще не набула ринкового характеру. Повна лібералізація і пасивність мають своїми наслідками пристосування економічної структури України до ринкових потреб західних країн, а їм потрібні лише дешеві сировинні ресурси. Тому самоплив у напрямку ринкової рівноваги неминуче призведе до формування напівколоніальної структури економіки України. І річ тут не в чийомусь злому намірі, а в тому, що, не порушивши ринкової рівноваги, Україна може прилаштуватися до Заходу тільки як сировинний придаток. Тому необхідна активна роль держави саме в напрямку структурної перебудови, у стимулюванні і підтримці ринковими методами виробництв, необхідних для існування нормального відтворювального процесу в самостійній державі. Між тим структура економіки України не тільки не поліпшилась, а погіршилась. Частка сировинних галузей, проміжного споживання зросла. Основні фонди старіють і нормально не відтворюються. Капітальні вкладення скорочуються випереджаючими темпами порівняно з падінням виробництва. Структурний злам не компенсується капіталовкладеннями, і, на жаль, не можна говорити про досить виразний процес структурної трансформації. Необхідно поєднати процес первісного нагромадження капіталу, що формує нові виробничі відносини, із процесом переструктурування економіки, формування ринкових відносин, направивши їх у загальне русло підйому національного виробництва.

Третій трансформаційний потік здійснюється в Україні також за інверсійним типом. Класичний тип соціалізації пов'язаний з переходом до постіндустріальної економіки з підвищенням ролі у виробництві людини, її здібностей, знань. Процес характеризується трьома основними моментами: по-перше, соціалізацією власності на засоби виробництва, яка полягає в подоланні відчуженості від них працівника, що знаходить вираження в його участі у власності за допомогою акцій, у зростанні частки і значення акціонерних товариств, де працівники — головні акціонери тощо; по-друге, соціалізацією праці, дедалі більшим перетворенням її із засобу заробляння грошей на засіб самореалізації особистості, її життєвих творчих потенцій; по-третє, соціалізацією результатів виробництва, яка проявляється в перерозподілі валового національного продукту з метою зменшення соціальної нерівності, у розвитку інститутів соціального захисту населення та ін.

У планово-директивній економіці соціалізація виступала формою реалізації суспільної власності на засоби виробництва і мала такий самий загальний і формальний характер. Це виражалося в гарантованості членам суспільства праці, певного рівня споживання, безкоштовної, за рахунок суспільства, освіти, охорони здоров'я, системи соціального забезпечення тощо. У процесі ринкової трансформації ця система руйнується. На зміну їй має прийти соціалізація капіталу. Однак капітал знаходиться тільки на стадії формування. Соціалізація ж капіталу — момент його самозаперечення у вищій фазі розвитку. Внаслідок того, що соціалізація, властива планово-директивній економіці, значно зруйнована, а соціалізація капіталу ще не сформувалася, виникли великі розриви в соціальній тканині суспільства, які проявилися в соціальній незахищеності широких верств населення, випаданні з нормального соціального процесу цілих суспільних груп. Усе це створює величезну соціальну напругу і потребує вживання спеціальних заходів. Протиріччя між соціалізацією економіки директивно-планового типу, яка інтенсивно руйнується, соціалізацією капіталу, яка ще не сформувалася,— важлива риса інверсійного типу ринкової трансформації. Недостатня увага до такого процесу може мати дуже сумні наслідки. Необхідна спеціальна програма компенсаційних заходів, які б дозволили заповнити трансформаційний перехід.

Три основних трансформаційних потоки відносно самостійні, тісно взаємозв'язані. Вони можуть як підсилювати негативні наслідки один одного, так можуть і нейтралізувати їх. Так, неминучі негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані із соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок потоку соціалізації, якщо ним розумно керує держава. Недиференційованість трансформаційних потоків у структурі ринкової трансформації не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з погляду перспективи і приймати правильні рішення.