Економічна теорія (2003)

На основі правила прийняття оптимальних рішень здійснюється порівняльний аналіз витрат і вигод соціального проекту. Проект вважається економічно прийнятним, якщо вигоди від його реалізації будуть перевищувати чи дорівнювати необхідним для цього витратам.

N Припустимо, міський муніципалітет має оцінити проект з установлення ліхтарів для освітлення вулиць та прийняти рішення, чи варто витрачати гроші з міського бюджету на такі цілі, і якщо так, то яку кількість ліхтарів установити. Освітлення вулиць — типове суспільне благо, бо неможливо виключити з користування ним окремих громадян. З іншого боку, жителі розуміють, що якби кожний установлював біля будинку свій персональний ліхтар, їхня кількість була б далекою від оптимальної, і вони погоджуються оплачувати вуличне освітлення із суспільного фонду. Тому витрати не будуть залежати від кількості людей, які користуються цим благом, та будуть постійними, тобто кожен наступний ліхтар коштуватиме стільки ж, скільки попередній, ні більше, ні менше. Загальна вигода залежатиме від кількості ліхтарів: чим їх більше, тим світліше на вулицях, проте вигода від кожного додатково встановленого ліхтаря (гранична вигода) буде мати тенденцію до скорочення: кожен наступний ліхтар додаватиме до загальної вигоди меншу дозу.

На графіку (рис. 22.1) видно, що найбільшу вигоду дають перші ліхтарі, а потім вона скорочується.

Наприклад, установлення другого ліхтаря збільшує загальну вигоду на 800 дол. США, а шостого — лише на 400 дол. Коли буде встановлено сьомий ліхтар, гранична вигода (300 дол. США) зрівняється з граничними витратами. Цього ще досить, щоб виправдати його установлення, але уже восьмий ліхтар дасть тільки 200 дол. США збільшення до загальної вигоди, тоді як його установлення коштує 300 дол. США, і тому його встановлювати не має сенсу. Варто також мати на увазі, що, схвалюючи рішення про реалізацію якогось соціального проекту, потрібно оцінювати сьогоденну вартість його вигод і витрат. Як відомо, 100 дол. США, одержані нині, коштують більше, ніж 100 дол. США, що будуть отримані наступного року, оскільки дають змогу за минулий рік одержати ще й певний відсоток. Оцінка теперешньої вартості витрат і вигод від суспільного проекту здійснюється шляхом дисконтування.

На економічну оцінку соціального проекту впливає ще одна важлива обставина. Незалежно від вигідності проекту, здатність реалізувати його залежить від бюджетних можливостей певного соціального інституту. Тому максимум суспільного добробуту принесе той проект, що не тільки дасть найбільшу соціальну користь, а й не виходить за межі бюджету. Маючи кілька варіантів соціальних програм і проектів, орган, що схвалює рішення, може вибрати такі їх комбінації, які принесли б найбільшу вигоду, не перевищуючи первісних бюджетних можливостей.

Методи прийняття рішень

Рішення про здійснення проекту залежатиме не тільки від зіставлення загальних витрат та вигод, а й від того, як вони розподіляються серед членів колективу, який приймає рішення. При цьому важливе значення має та політична структура, у межах якої здійснюється суспільний вибір. Якщо має місце пряма демократія, то рішення приймається шляхом волевиявлення більшості членів групи, що голосують за проект, керуючись своїми інтересами.

Звернемося до прикладу з проектом вуличного освітлення. Загальна вигода, що одержується від його реалізації, не однакова для різних громадян залежно від того, де вони живуть і як часто пересуваються вночі. Припустимо, містер X одержує 50% загальної вигоди від освітлення, містер У— 30%, а містер Z — 20%. Тоді вигода розподілиться:

Тепер припустимо, що витрати розподілятимуться пропорційно до одержуваних вигід, тобто X буде платити 50% витрат, Y — 30% і Z — 20%. Як у такому разі буде прийматися рішення? Пропозиція встановити шість ліхтарів буде, очевидно, прийнята усіма без заперечень, бо кожен учасник підрахує, що його частка у виграші від установлення шостого ліхтаря більша, ніж його частка у витратах на нього. Для містера X частка вигоди складе 200 дол. США (50% від приросту загальної вигоди — 400 дол. США), а частка у витратах — 150 дол. США (50% від 300 доларів загальних витрат на кожен ліхтар). Для містера Y це буде відповідно 120 і 90 дол. США, а для містера Z — 80 і 60 дол. США. Пропозиція встановити сьомий ліхтар також навряд чи викличе істотні заперечення, оскільки навіть у містера Z витрати дорівнюватимуть його частці у вигоді, а в решти вони будуть менше. Але вже восьмий ліхтар обійдеться кожному значно дорожче, ніж отриманий від нього виграш, і за його встановлення не проголосує ніхто.

Отже, при такому способі розподілу витрат і вигод від реалізації суспільного проекту співтовариство найближче підійде до оптимального варіанта рішення — 7 ліхтарів (рис. 22.1).

Припустимо тепер, що витрати на встановлення ліхтарів вирішено поділити нарівно, тоді як вигоду від освітлення вулиць різні громадяни продовжують одержувати різну. У цьому випадку кожен із трьох учасників ухвалення рішення сплачуватиме по 100 дол. США за кожен ліхтар. Одностайно в такому варіанті проголосують лише за встановлення п'ятого ліхтаря, бо для містера X виграш складе 250 при 100 дол. США витрат, для містера Y — 150 при 100 дол. США витрат, а для містера Z — 100 при 100 дол. США витрат. Голосування на встановлення шостого ліхтаря дає співвідношення голосів: 2 — «за» та 1 — «проти», оскільки витрати містера Z перевищать його частку у вигоді (80 дол. США), а встановлення сьомого вже буде відхилено більшістю (2 — «проти», 1 — «за»). Подібний спосіб розподілу викликає тенденцію витрачати на суспільні проекти менше за оптимально необхідний рівень засобів.

Нарешті, можливий і третій варіант, коли вигоди від проекту розподіляються рівномірно при нерівномірному розподілі витрат. Якщо припустити, що додаткова вигода від освітлення дістанеться усім у рівних частках, але містер X платить 60% податків, a Y\ Z— 20%, то голосування щодо сьомого ліхтаря дасть співвідношення голосів 2:1 на його користь, бо лише в містера X витрати (180 дол. США) істотно перевищать виграш (100 доларів), а в решти вони будуть нижчими (60 дол. США). Більше того, більшості буде вигідним встановлення навіть восьмого ліхтаря, оскільки їхня частка в загальному виграші (66 дол. США) продовжує залишатися більше за їхні частки в загальних витратах (60 дол. США). Отже, має місце тенденція до перевищення оптимально ефективних витрат на суспільний проект. Подібний аналіз з урахуванням чинника розподілу витрат і вигод за умов ухвалення рішення методом прямої демократії дає змогу прогнозувати імовірність прийняття тієї чи іншої соціальної програми. Наприклад, витрати на проект прокладання нової автостради будуть, імовірно, близькі до оптимального рівня, бо витрати у вигляді дорожніх зборів, податків на бензин тощо тут розподіляються пропорційно до користі, що одержать від автотраси і власники автомашин, і ті, хто їх не має.

З іншого боку, у місті, де багато людей похилого віку і невелика частка молодих родин, на проект будівництва нової школи буде виділено засобів явно менше за оптимальний рівень, оскільки витрати у вигляді податків до міського бюджету розподіляються рівномірно, вигодами ж від нової школи скористаються безпосередньо лише родини, що мають дітей шкільного віку.

Ухвалення рішень шляхом прямого волевиявлення членів співтовариства є базовим, елементарнішим рівнем, на якому здійснюється суспільний вибір. Практично найпоширенішим є варіант так званої представницької демократії, коли рішення приймаються не самими громадянами, а їхніми представниками, обраними ними в різні виконавчі органи: уряди, ради, муніципалітети тощо. Поведінка цих суб'єктів визначається набагато складнішою гамою інтересів і способів їх вираження, ніж безпосередніх виробників та споживачів. Насамперед, у них є власні інтереси, впливаючи на які, можна впливати на рішення, що приймаються. Впливати можна через голосування, обираючи або не обираючи особу як свого представника.

Існують і невиборчі канали, за допомогою яких можна вплинути на результат здійснюваного вибору. Одним з таких способів є лобізм. Невеликі групи людей, інтереси яких не збігаються, а найчастіше суперечать інтересам більшості, за умов прямої демократії практично не мають шансів домогтися прийняття рішень на свою користь. Але за умов представницької демократії вони можуть удатися до допомоги команди професійних політиків, які за допомогою гарної організації і маючи повнішу інформацію, в змозі схилити відповідальних осіб до прийняття потрібного їм рішення.

Рішення, що просувається з допомогою лобі, може виявитися суспільно корисним і принести більше блага, ніж те, що могло б бути прийнято прямим голосуванням чи опитуванням населення. Наприклад, прийняте під впливом екологічного та будівельного лобі рішення про фінансування з міського бюджету будівництва дорогих очисних споруджень для більшості платників податків може здатися занадто непріоритетним і неощадливою витратою коштів, але об'єктивно воно дасть значну користь місту. Але в такий самий спосіб можна проводити рішення, що відповідають лише своєкорисливим інтересам тих чи інших соціальних або професійних груп.

Інший спосіб просування прийняття рішення — практика обміну голосами (логролінг). Суть її полягає в тому, що кожен представник у виборчому органі відбирає кілька проблем, що потребують рішення, найважливіших для виборців його округу, і в обмін на підтримку при голосуванні цих проблем обіцяє свій голос при вирішенні питань, важливих для його колег. У такий спосіб можуть прийматися програми, що ніколи не були б схвалені за умов прямої демократії.

Варіант обміну голосами — практика ухвалення рішення з будь-якої програми в пакеті з іншими. Рішення, прийняте в цілому, робить законним проект, що у разі самостійного розгляду навряд чи зібрав би потрібну кількість голосів.

Усе це свідчить про те, що практика прийняття рішень у суспільному секторі в принципі мало чим відрізняється від подібної практики в інших секторах економіки. Економічні суб'єкти прагнуть здійснити раціональний вибір, керуючись власними інтересами. Слід зазначити, що спроби держави коригувати недоліки ринкової економіки далеко не завжди можуть увінчатися успіхом хоча б тому, що державні та суспільні установи й інститути можуть поводитися як приватні особи, дбати лише про свою користь. Наслідки часто бувають значно гірші за ті, що дає ринок, незважаючи на всі його вади, без утручання держави.

Проте це не означає повної відмови від державного регулювання економіки. Є сфери і рівні, де без цього регулювання просто неможливо обійтися. Слід пам'ятати, що немає ідеальних економічних систем та бездоганних способів управління ними. Усе має свої переваги і свої вади.