Економічна теорія (2003)

Існує й інша трудність в проведенні монетарної політики — лаги в реалізації будь-якого її заходу. Так, за розрахунками деяких американських економістів, якщо в економіці відбувається спад, то від початку спаду до його відображення економічною статистикою проходить мінімум 2 місяці, від цього відображення до врахування в монетарній політиці, направленій на зростання грошової маси, показників, що змінилися, ще 3 місяці, і, нарешті, від зміни величини грошової маси до зміни реальної величини ВНП — ще 9 місяців, тобто в результаті не менш ніж 14 місяців.

Проблема лагів вельми важлива не тільки в проведенні монетарної політики, але й в здійсненні фіскальної політики. Враховуючи ж, що кожна з них часто розглядається як альтернатива іншої, порівняльна їх ефективність зводиться до розгляду співвідношення лагів при здійсненні кожної з них.

Внутрішні включають час для вироблення заходів економічної політики, а зовнішні — період до реального впливу заходів на стан економіки. Внутрішні лаги в свою чергу включають період, по-перше, між моментом економічного обурення і моментом, коли влада визнає, що необхідна реакція на дане обурення, по-друге, між усвідомленням цієї необхідності і прийняттям рішення, по-третє, між прийняттям рішення і його реалізацією. Важливо зазначити, що зовнішні лаги фіскальної політики менші ніж зовнішні лаги монетарної політики, в той час як внутрішні лаги фіскальної політики можуть бути більш тривалими, ніж внутрішні лаги монетарної політики. Це пов'язано з тим, що для зміни податкової системи потрібна зміна податкового законодавства, а це в свою чергу вимагає тривалих обговорень у Конгресі, дискусій законодавців і т.ін., тоді як зміна параметрів грошової маси або ставки відсотка не вимагає від ФРС ніяких узгоджень. Однак результати зміни податкових ставок швидше позначаються на динаміці ВНП, ніж намічені зміни в грошовій масі. Але в результаті переваги фіскальних методів у зовнішніх лагах можуть бути «з'їдені» тривалими внутрішніми лагами.

Монетарна політика своєю кінцевою метою має збереження повної зайнятості без виникнення інфляції. При загрозі спаду економічна політика повинна бути із зрозумілих причин направлена на зростання грошової пропозиції і зменшення відсотка. З іншого боку, за високих темпів зростання і наближення до стану повної зайнятості з метою уникнення вповзання в інфляцію зростання грошової маси повинне бути обмежене і відсоток потрібно підняти для стримування інвестиційної активності. Все мистецтво політики полягає в тому, щоб своєчасно почати використання того або іншого заходу, на підставі чого вона також своєчасно дала б бажаний ефект. Також істотно, щоб заходи монетаристського змісту приймалися узгоджено. Це означає, що якщо прийнято рішення провести жорстку грошову політику і для цього підняти ставку відсотка, то не треба одночасно з цим вживати заходи щодо зростання грошової маси за допомогою купівлі облігацій, оскільки підсумковим результатом обох заходів може в цілому стати не обмеження, а розширення кредиту. Саме така ситуація мала місце в американській економіці у другій половині 60-х років.

Проблема ефективності макроекономічної політики (монетарної і фіскальної) має велике значення для будь-якої країни, особливо для країн, які переходять до ринку, в тому числі для України. Одна з особливостей здійснення монетарної політики в Україні — те, що вона реалізовується в умовах гострої кризи неплатежів. Має місце прямо протилежне висловлювання відносно причин існування значного обсягу кредиторської і дебіторської заборгованості (переважно простроченої). Згідно з одними поглядами, саме жорстка рестрикційна політика Національного банку України виступає головним чинником посилення кризи неплатежів, у зв'язку з чим треба знижувати облікову ставку і збільшувати темпи грошової емісії. Відповідно до іншої точки зору, неплатежі породжені загальною обстановкою економічного спаду і монетарна політика Національного банку не дуже рестрикційна.

Одним з аргументів недостатнього обсягу грошової маси в обігу вважається безперервне падіння рівня монетизації ВВП (коефіцієнта Маршалла) протягом усіх років незалежності України.

У 1996 році він впав до 12,4%, або 0,124. Для порівняння можна вказати, що в Японії значення такого показника становить 1,16; у Великобританії 0,89; у Франції - 0,69; в Німеччині 0,36; в Росії ОДІ. У принципі падіння рівня монетизації (тобто відношення грошової маси М2 до ВВП) може служити ознакою недостатності розмірів грошової маси, однак тільки при певних обставинах. З точки зору довгострокових тенденцій економічного розвитку, падіння рівня монетизації за інших рівних умов є ознакою неблагополуччя в грошовій сфері. В Україні дійсно є непрямі підтвердження того, що можна кваліфікувати як нестачу грошей: надзвичайно висока частка бартеру в сукупності операцій, що укладаються між господарюючими суб'єктами, і доларизація економічного обігу, які в сукупності складають до 80 % усього обігу. При цьому за роки незалежності швидкість обігу грошей збільшилася в 5 разів. Однак уважне вивчення динаміки монетизації показує, що її рівень падав не тільки в періоди уповільнення зростання грошової маси, але і в періоди його прискорення. Очевидно, що на зміну рівня монетизації впливала не тільки політика Національного банку України, але й інші, не менш могутні чинники, і серед них — інфляційні процеси.

Розглянемо тепер короткострокові тенденції в динаміці монетизації. Про міру її несприятливих наслідків треба судити по співвідношенню між швидкістю обігу грошей і рівнем задоволення грошового попиту. Як видно зі статистичних даних, в 1996 році швидкість обігу грошей виросла незначними темпами, що свідчить про достатній рівень задоволення потреб у грошах. Справа в іншому. Потрібно пам'ятати, що існує попит на гроші і попит на грошові доходи. Зміна кожного з таких агрегатів по-різному впливає на грошову масу і рівень монетизації ВВП. Якщо ростуть грошові доходи, а грошовий попит через спад виробництва не збільшується і приросту товарної маси не відбувається, то весь приріст грошових доходів виплескується на товарні і валютні ринки, стимулючи сплеск інфляції. Грошова маса не зміниться, а рівень монетизації внаслідок зростання цін почне падати. Якщо ж росте тільки грошовий попит (у зв'язку з уповільненням швидкості обігу грошей, підвищенням цін на енергоносії, діями монополістів на ринках ресурсів, іншими чинниками), то відбувається зростання потреб у грошовій масі при падінні рівня монетизації ВВП. Без задоволення цієї потреби почнеться падіння попиту на товарних ринках, посилиться криза збуту, криза неплатежів і т.ін. Щоб не допустити такого положення, і треба буде збільшити грошову емісію. Рівень монетизації почне зростати, причому без посилення інфляції. Якщо ж нарощування грошової маси здійснюється через зростання грошових доходів, то услід за цим неминучий сплеск інфляції, яка перекриє темпи зростання грошової маси (хоча б внаслідок інфляційних очікувань), і рівень монетизації ВВП знову впаде.

Однак не існує прямого зв'язку між падінням рівня монетизації ВВП і динамікою грошової маси. Це не є однозначним підтвердженням правильності монетарної політики, що проводиться. Справа в тому, що в прагненні перемогти інфляцію розробники економічної політики поклали на монетарні методи дуже великі завдання, нерідко примітивізуючи механізм розв'язання цієї проблеми. Йдеться про те, що одним з антиінфляційних прийомів стали багатомісячні затримки з виплатою заробітної плати. Ілюзорність такого заходу полягає в тому, що з часом ростуть борги по заробітній платі, які створюють інфляційний навіс, що збільшується. Не в силах зібрати податки, уряд, прагнучи не допустити посилення інфляції, не платить зарплату, заганяючи себе в кут. Це свідчить, що монетарними методами не можна вирішувати задачі, які повинні виконуватися фіскальними методами.

Те ж саме можна сказати і про інший важіль монетарної політики — облікову ставку. У другій половині 90-х років Національний банк України проводить політику безперервного зниження облікової ставки по мірі зниження інфляції. Зниження облікової ставки має на меті пожвавити інвестиції і з таких позицій загалом може привітатися. Однак в той же час цю політику треба провести в ув'язці з реальними інфляційними тенденціями. В умовах сильних інфляційних очікувань, величезного бюджетного дефіциту і плаваючого курсу національної валюти зниження номінальної ставки відсотка приводить до того, що реальна ставка стає від'ємною, що робить невигідним надання кредитів.