Основи економічної теорії (2003)

Об'єктивні основи становлення та еволюція форм суспільного господарства.

Натуральне господарство

Людське суспільство, розвиваючись, подолало шлях від привласнення готових продуктів природи до сучасного рівня перетворюючої діяльності. Через різні форми організації цієї діяльності виявлялася структура суспільних потреб, розподілялися ресурси, залучалися в сукупну суспільну працю окремі ланки.

У цьому процесі форми господарювання визначалися об'єктивно, оскільки втілювали рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Спонукальним мотивом розвитку продуктивних сил є суспільний поділ праці, зумовлений регулярним обміном. Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин спричиняє еволюцію форм та зміни історичних різновидів господарювання.

Кожна наступна форма господарства є більш розвинутою, прогресивною, оскільки вона вбирає все краще, досягнуте попереднім розвитком.

Історії відомі натуральна і товарна форми організації суспільного господарства. Натуральна форма господарювання була характерною для докапіталістичних способів виробництва.

Натуральне господарство — форма господарства, за якої продукти праці задовольняють власні потреби виробника.

Першою загальною економічною формою було натуральне виробництво, за якого продукти праці задовольняли потреби виробників і членів їх родин, тобто використовувалися в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини, феодального маєтку. Виробничі відносини виявлялися у «прозорій», не уречевленій формі як відносини між людьми, а не як відносини між продуктами людської праці. Натуральна форма господарства виникла внаслідок нерозвинутості суспільного поділу праці й зумовлена відокремленістю господарюючих суб'єктів, примітивними знаряддями праці, малопродуктивною ручною працею. Вона адекватна такому рівню продуктивних сил і такому типу виробничих відносин, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, а відповідно — і місткість внутрішнього ринку, гальмують розвиток товарно-грошових відносин. За такої форми економічної організації господарських зв'язків здійснюється обмін безпосередньою діяльністю в межах господарських утворень на основі поділу праці, а створений продукт споживається безпосередньо.

Розвиток суспільного поділу праці та продуктивних сил створив "передумови формування незалежних господарств, які вимагали інших економічних зв'язків, іншої форми обміну. Розрізнені елементи обміну результатами діяльності між економічно самостійними господарськими одиницями поступово ставали цілісною і пануючою системою господарювання, а ті господарства, які погано стимулювали ріст продуктивності праці, поступово витіснялися, оскільки домінуючими ставали відносини товарного виробництва.

Товарне виробництво, етапи його розвитку

Товарне виробництво зароджувалось як протилежність натуральному господарству. Товарна форма виникла ще в умовах розпаду первіснообщинного ладу й існувала, переходячи з одного способу виробництва до іншого.

Товарне виробництво — форма організації суспільного виробництва, за якого економічні відносини між людьми виявляються через ринок, купівлю-продаж продуктів праці, а метою виробництва стає задоволення потреб покупця.

Основними передумовами становлення товарного господарства є прогресуючий розвиток суспільного поділу праці та економічна відокремленість виробників матеріальних благ, першою формою якої стала індивідуальна приватна власність на засоби та результати виробництва.

Характерними ознаками товарного виробництва є економічна відособленість господарюючих суб'єктів, особиста свобода й економічна незалежність виробника. Маючи особисту свободу, виробник отримує право вибору видів діяльності, праценаймача, місця роботи. Це сприяє економічній мотивації вищої продуктивності праці.

Економічна відособленість товаровиробників дає їм змогу самостійно планувати господарську діяльність: що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, які ресурси використовувати. Економічні відносини між товаровиробниками стають уречевленими, товарними. Суспільний характер праці реалізується в процесі купівлі-продажу товарів на ринку.

Одночасно з економічною відособленістю товаровиробників формуються еквівалентність і платність взаємовідносин, що є однією із головних ознак товарного виробництва та обміну.

В умовах товарного виробництва відносини між товаровиробниками стають конкурентними, що стимулює виробників удосконалювати методи виробництва і поліпшувати технології, знижує витрати виробництва. Зростання доходів конкурентноздатних виробників зумовлює збільшення доходу держави, який формується на основі перерозподілу доходів виробників і використовується для підтримання найменш забезпечених верств населення, реалізації загальнодержавних програм розвитку економіки, створення сприятливих умов для вирішення соціальних питань.

Отже, товарна організація господарства є закономірним етапом розвитку людської цивілізації.

Поняття «товарна організація суспільного господарства» охоплює сукупність економічних відносин людей, починаючи з виробництва товару, розподілу, обміну і закінчуючи його споживанням.

Товарне виробництво подолало певні етапи розвитку. На етапі зародження товарного виробництва товар обмінюється на товар (Т — Т), а сфера товарних відносин досить обмежена і малорозвинута. На наступному етапі відносини виробництва та обміну товарів характеризуються появою грошей (Т — Г — Т), які є посередником товарообміну. В економічній літературі зазначені етапи розвитку товарного виробництва називають простим товарним виробництвом.

Просте товарне виробництво — дрібне виробництво незалежних товаровиробників, що базується на належності засобів виробництва безпосередньому виробнику та на його власній праці.

Водночас на цьому етапі формуються нові суб'єкти економіки — підприємець-капіталіст та найманий робітник. Трансформується і мета економічної системи — виробництво товарів не просто для продажу, а задля отримання внаслідок діяльності додаткового доходу. Формула товарного обігу набуває вигляду Г — Т — Г, а отримання прибутку стає головним спонукаючим мотивом товаровиробників. Формуються капіталістичні виробничі відносини — наступний етап розвитку товарного виробництва. Важливим суб'єктом капіталістичного товарного виробництва стає найманий працівник, який отримав особисту свободу і можливість вибору виду діяльності.

Мотивом діяльності є не примус, а необхідність забезпечити власні потреби. Конкуренція на ринку праці спонукає працівника підвищувати кваліфікацію, отримувати освіту. У працівника з'являється можливість регулювати рівень своєї заробітної платні, підвищуючи інтенсивність та продуктивність праці.

Капіталістичне товарне виробництво — велике виробництво, засноване на кооперації найманої праці та розвинутої техніки, за якого товаром є всі створювані продукти та робоча сила.

Капіталістичне товарне виробництво у своєму розвитку пройшло кілька етапів: період становлення (первісне нагромадження капіталу), вільна ринкова економіка (з переважанням індивідуальної капіталістичної власності та стихійної конкуренції), товарне виробництво на основі колективного власника, сучасний етап капіталістичного товарного виробництва із соціально-орієнтованою ринковою системою, де органічно поєднуються і взаємодіють різні форми власності. Все частіше в систему економічних відносин вступає держава як специфічний суб'єкт ринкової економіки (не лише як державний підприємець, а й як важіль регулювання ринкової економіки). Можливості саморегулюючого ринкового механізму доповнюються втручанням держави з метою підтримання економіки в динамічній рівновазі.

Етапи розвитку товарного виробництва відображають зародження тенденцій формування безпосередньо суспільної форми господарювання. Перспективи реалізації цих процесів у межах капіталістичної організації товарного виробництва демонструватиме подальша практика країн з розвинутою ринковою економікою. Однак такі тенденції свідчать про існування внутрішніх протиріч у товарній організації господарства та обмежених можливостей їх вирішення.

Суспільні відносини, що сформували товарну організацію виробництва, спричинили появу товарної форми продукту праці. Товар — форма продукту, ним може бути матеріальне і нематеріальне благо чи послуга. Товаром стає продукт праці, призначений не для власного споживання, а для того, щоб стати суспільним благом. Товар обмінюється на інші блага в певних пропорціях, а суспільство визначає його вартість методом продажу-купівлі. Внутрішню структуру товару визначають споживча вартість і вартість.

Вартість — суспільні відносини товаровиробників з приводу порівняння витрат їхньої праці; її зміст визначається суспільною працею, затраченою на виробництво товару і уречевленою в цьому товарі.

Споживча вартість утворює речовий зміст багатства. Його основними складовими є товари виробничого та особистого споживання. Науково-технічний прогрес сформував таку споживчу вартість як інформація, що набула особливого значення.

Будучи споживчою вартістю, товари є різноманітними за своїми особливостями і задовольняють різні потреби. У певних кількісних співвідношеннях (пропорціях) вони обмінюються на інші товари. Ця властивість товару називається міновою вартістю. Мінова вартість — це кількісне відношення, що означає рівність і однорідність величин. Сумірними товари робить те, що всі вони є продуктами праці, тобто товарними вартостями. Мінова вартість є лише формою вираження вартості товару. Вартість як вкладена в товар праця є суспільною субстанцією.

Основою мінових відносин є не конкретна, а абстрактна праця, яка втілює однорідність і єдність праці всіх товаровиробників. Праця кожного товаровиробника є приватною та індивідуальною, але у вартості вона є часткою всієї суспільної праці. Вартість як уречевлена абстрактна праця вимірюється кількістю цієї праці. Кількість праці — це суспільно необхідна величина. Індивідуальна праця, постаючи як суспільно необхідна праця, є часткою сукупної суспільної праці. Категорія «суспільно необхідна праця» є похідною від категорії «абстрактна праця».

Розвиток товарного виробництва супроводжується суперечностями, однією з яких є суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції виявляються суспільний характер втіленої в них" праці, взаємозалежність учасників обміну. Різні економічні інтереси суб'єктів товарного виробництва, відмінності в доходах постійно створюють загрозу конфліктів. Наприклад, праця безпосередніх виробників, не будучи засобом творчого вияву, а лише засобом існування, може викликати певну байдужість до себе.

Протиріччя товарного виробництва вирішуються у процесі вдосконалення методів підприємницької діяльності, використання позитивного досвіду країн світу, широкого залучення держави до вирішення економічних і соціальних проблем. Це є свідченням внутрішнього самозаперечення товарної організації господарства як економічної форми, не спроможної повною мірою сприяти соціально-економічному прогресу. Лише вміле використання державою різних економічних методів і важелів забезпечує врегулювання внутрішніх протиріч в економіці.