Розміщення продуктивних сил України (1998)
1.3. Наукові методи аналізу територіальної організації народного господарства
Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну велику економічну проблему як особливу систему і взаємодії з іншими. Системний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету і вибрати найефективніші методи розв'язання її. Наукова розробка економіко-математичних методів не тільки розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, а й надала цілеспрямованішого і варіантнішого характеру економічним розрахункам.
У проектних розробках, при обґрунтуванні розміщення продуктивних сил найпоширенішими є економічні методи. Нескладні балансові розрахунки виробництва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, які називають ще традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належать до точних, або нових методів.
Найпоширенішим у плануванні територіального господарства є балансовий метод. У передпланових дослідженнях широко використовується система матеріальних, фінансових та інших балансів./< Розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами, територіальні баланси потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін. Баланси поділяють на звітні й планові. Науково-дослідні заклади постійно проводять спеціальні дослідження з вдосконалення регіональної системи балансів. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції в областях та економічних районах.
Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріале-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.
Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначити у вартісному або натуральному обчисленні.
1. Матеріаломісткості виробництва:
м = з /п ,
де Зм — витрати матеріалів, крб., т; П — річний випуск продукції, грн., шт., т.
2. Енергоємність виробництва:
де 3 — витрати енергії, кВт • год.
3. Трудомісткість виробництва:
Т = З /П ,
де Зп — затрати праці, людино-год.
4. Водомісткості виробництва:
В = З /П ,
де Зв — витрати води, л.
5. Фондомісткості виробництва:
Ф = Bjn,
де В — вартість основних фондів, грн.
6. Капіталомісткості виробництва:
К = В /П,
де Вм— вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.
7. Транспортабельність продукції:
де 3 — витрати на перевезення продукції, грн.
8. Собівартість продукції:
С = В +В +3,
де Вс і Вм — вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці і амортизаційних відрахувань, грн.; Зо — витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.
При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.
Аналіз територіальної організації господарства передбачає використання економіко-статистичних методів. З-поміж них найпоширенішими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.
До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил належать порівняльний спосіб вивчення економічних і економі-ко-географічних явищ, їх конкретизація і генералізація. Запозиченим з економічної географії, що широко використовується в прикладних розробках, є картографічний метод. Економічне картування є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв'язку предметів та явищ. Особливе значення має вимірювання економічних відстаней (за ізолініями тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), густоти населення. Певний інтерес мають карти статистичних поверхонь (густоти основних фондів у розрахунку на 1 км2 поверхні і на 1000 чол.), які дають змогу встановити взаємозв'язки економічних явищ з місцевими умовами.
При моделюванні розміщення виробництва на перспективу досить широко використовують нормативний метод, роль якого зростає в нових умовах господарювання, спрямованих на подолання так званого витратного механізму. До речі, це спонукає до ширшого впровадження ресурсозберігаючих технологій, раціонального використання матеріальних, насамперед сировинних та людських, ресурсів. Звичайно, нормативи, які закладаються при виробленні проектів, повинні бути науково обґрунтованими і орієнтованими на застосування найновіших досягнень науки і техніки.
Однак сучасні економічні явища і процеси, властиві територіальному розміщенню виробництва, дуже часто мають масовий характер і зумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх. можна тільки за допомогою точних кількісних методів дослідження, що мають назву економіко-математичних методів. Суть останніх полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей — систем математичних рівнянь.
Найчастіше використовують два види економіко-математичних моделей — балансові та оптимізаційні.
Балансові моделі будуються у вигляді систем шахових таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси виробництва й розподілу продукції.
Оптимізаційні моделі є вищою формою техніко-економічних розрахунків. їх основне призначення — вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплексів. В оптимізаційних моделях умови задач і розв'язок їх можуть бути подані в табличній (матричній) або графічній (мережній) формі. Оскільки номенклатура готової продукції в країні налічує понад десяток мільйонів одиниць, що виробляються і споживаються в тисячах пунктів з властивими їм технологіями й видами транспорту, кількість зв'язків, які реально виникають у господарстві, може досягти астрономічної цифри. Тому розробити докладну модель розвитку і розміщення продуктивних сил у масштабі країни практично неможливо. У зв'язку з цим слід використовувати систему моделей.
Нині економіко-математичне моделювання використовується для моделювання територіальних пропорцій розвитку господарства, формування господарства регіонів країни. Проблему створення економіко-математичних моделей територіальних пропорцій вперше обґрунтував академік В. С. Немчинов. Під керівництвом М. М. Албєгова розроблено систему моделей розміщення галузей господарства, основою якої вважають модель розміщення промислового виробництва, що має дві характерні особливості:
умови розвитку і розміщення кожного виробництва в окремому районі подані у вигляді функції, яка характеризує зміну витрат у галузі в цілому залежно від обсягів виробництва її продукції в цьому районі;
економічні показники виробництва продукції в окремих районах і перевезення її подано у вигляді коефіцієнтів цільової функції, в розрахунках якої широко використовуються прямі витрати. Основною метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Модель дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення впливу найважливіших факторів розміщення виробництва. Так, змінюючи обчислення на гранично допустимі розміри використання трудових, водних та інших ресурсів в окремих районах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих факторів, як співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.
Цільовою функцією оптимізаційної моделі розміщення виробництва є мінімум витрат, а обмеженнями — розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.
Для вибору оптимального варіанта розміщення підприємств галузі можна використати найпростішу економіко-математичну модель транспортної задачі:
X (С + Е К + {J X) > min,
де С. + ЕиК. — приведені витрати на виготовлення одиниці продукції в-му пункті або районі розміщення; t — витрати на транспортування одиниці продукції з t'-го пункту виробництва в/-й пункт споживання; X. — шуканий обсяг постачання продукції з 7-го пункту виробництва в j-й пункт споживання.
X.- 0 — обсяг постачань з г'-го пункту розміщення виробництва в j-й пункт споживання не може бути від'ємною величиною;
XX.. < X а —сума постачань з усіх пунктів розміщення виробництва і в усі пункти споживання не повинна перевищувати обсягів виробництва або дорівнювати йому;
XX = ХЬ — сума постачань з усіх пунктів розміщення в пункти споживання повинна дорівнювати сумі споживання продукції;
ХМ. XX < М — витрати сировини на всю продукцію не повинні перевищувати ліміту або дорівнювати йому;
XX XX < К — капітальні вкладення в усю продукцію, що постачається з усіх пунктів виробництва в усі пункти споживання, не повинні перевищувати ліміту або дорівнювати йому.
На основі розв'язання цієї задачі виробництво продукції розміщують в усіх можливих пунктах, коли загальна величина витрат на випуск і доставку продукції в пункти споживання буде мінімальною. Звичайно, ця модель не враховує різноманітності факторів розміщення. У зв'язку з цим пункти розміщення підприємств мають бути виділені з урахуванням впливу інших факторів, не врахованих у цій моделі. Серед них чи не найважливішими є соціальні фактори.
Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Є ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найпоширеніші — це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей та елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво і транспортування продукції для споживача при різних варіантах розміщення. Проте при цьому не враховується економія від впровадження елементів технічного прогресу, концентрації і спеціалізації виробництва, не пов'язаних із розміщенням. Слід уникати повторного обчислення. Водночас необхідно враховувати міжгалузевий ефект від комплексного розвитку в кожному районі різних галузей, а також ефект від групового розміщення підприємств у безпосередній близькості одне від одного на компактній території в межах промислового куща або вузла.