Розміщення продуктивних сил України (1998)

Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що продукують сировину і конструкційні матеріали. До них передусім належать хімічна і лісова промисловості, які забезпечують народне господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними волокнами, пиломатеріалами, папером, целюлозою та багатьма іншими видами сировини й матеріалів. Особливістю хіміко-лісового комплексу є здатність забезпечити народне господарство матеріалами з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в необхідній кількості. У промисловому комплексі України частка хімічної промисловості ще незначна і становить майже 6,5 % вартості валової продукції.

Виробництво основних видів продукції хімічної промисловості у 1989- 1995 pp. подано у табл. 28.

Хімізація народного господарства України виявляється в широкому використанні мінеральних добрив у різних галузях та сферах народного господарства, у впровадженні хімічних технологій у промисловості й сільському господарстві, сприяє інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.

Хімічна промисловість (див. картосхему на с 151) належить до складних галузей.

У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузей з виробництва полімерних матеріалів; хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів); побутову хімію. Останнім часом як окремі галузі виділилися мікробіологічна і фармацевтична промисловість, які не належать до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

За особливостями розміщення хімічна і нафтохімічна промисловість є одними з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості. Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом географічних, економічних і технічних факторів.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обґрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов'язане з урахуванням таких факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції: сировинного (частка сировини і матеріалів віт готового продукту); енергетичного (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту); водного — враховує розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які потребують очищення; трудового — передбачає виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції; транспортного — має особливе значення для обґрунтування розміщення великотоннажних виробництв.

Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх лімітовий вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Хімічна промисловість належить до найбільш матеріаломістких. Характерною рисою є застосування в хімічній промисловості допоміжних матеріалів. Частка матеріальних витрат у гірничо-хімічній промисловості становить 22,7 %, у виробництві хімічних волокон — 59,0, синтетичних барвників — 62,6, пластмас і синтетичних смол — 72,2, лаків і фарб — 90,1, продукції основної хімії — 61,6 %.

Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна і включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря і воду. Це зумовлює потребу спеціального економічного аналізу при обґрунтуванні вибору джерел сировини.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної промисловості: унікальні родовища самородної сірки у Прикарпатті (Роздолі, Язові, Яворові), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи), практично необмежені поклади кам'яної солі в Донбасі (Артемівську, Слов'янську), Закарпатті (Со-лотвині) і Прикарпатті (Болехові, Дрогобичі). Невичерпні запаси самосадної солі в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особливо багате на хлоридні солі натрію, магнію і брому озеро Сиваш.

Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту та інших нерудних копалин можуть сприяти розвитку багатьох хімічних і пов'язаних з ними виробництв.

Сировинну базу хімічної промисловості України становлять також вугілля, продукти коксового виробництва, горючі гази і нафта. Завдяки розгалуженій системі трубопроводів підприємства органічної хімії наближаються до районів масового споживання її продукції.

У хімічній промисловості використовуються різні види енергії: електрична, теплова, механічна, світлова, штучний холод. Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря, інертні гази. Хімічна промисловість належить до енергомістких. За енергомісткістю її продукції можна вирізнити три групи підгалузей (табл. 29).

Хімічна промисловість споживає багато води, яка використовується в технологічних процесах і для охолодження продуктів. За витратами води на 1 т готової продукції виробництво хімічної промисловості поділяють на три групи: неводомістке (до 50 м3), середньої водомісткості (50—100 м3), великої водомісткості (100 — 1000 м3). До останніх належать виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування/ Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так, підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т — тільки на 7 %. Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів — розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що ґрунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів. Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25 — 31 %, а в промисловості хімічних волокон — зниження собівартості 1 т волокна на 4 %. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров'ї і Прикарпатті.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та Автономної Республіки Крим. Галузь в основному сконцентрована у Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобування нафти, в портових містах України, у Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсону, Бердянська, Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірної та Львова.

На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки девізного синтетичного і натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським AT "Київ-Гума", Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива.

Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську і Лисичанську.

Каустична сода ширше використовується, ґрунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних продуктів, отрутохімікатів, полімерів. Виробництво каустичної соди зосереджено в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську.

Підприємства галузі тяжіють до основних районів і центрів хімічної промисловості. Вони розміщені разом з виробництвом фосфорних і азотних добрив у Костянтинівці, Сумах, Він-Книці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську. Виробництво мінеральних добрив є провідною галуззю хімічної промисловості України, яка виробляє азотні, калійні, фосфорні і комбіновані гранульовані добрива з домішками мікроелементів.

Фосфорні добрива на базі привізних апатитів Кольського півострова виробляють на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сумському ВО "Хімпром" та Одеському суперфосфатному заводі. Певну роль у цьому відіграють руди Кролевецького (Сумська обл.), Ізюмського (Харківська обл.) та Придністровських родовищ фосфоритів.

\ Азотно-тукова промисловість виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для одержання аміаку. Кардинальні зміни в географії цієї промисловості відбулися внаслідок переходу на економічнішу сировину — природний газ. Розгалужена система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживання. Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри — Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Калійні добрива виробляють у Калуші на ВО "Оріана" і Стебниківському калійному заводі, тобто в районі залягання калійних солей,--

Розміщення полімерної промисловості залежить від достатньої кількості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а деяких підгалузей — від трудових ресурсів. Пластмаси виробляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, тобто на основі комбінування з випуском інших хімічних продуктів, їх випускають також спеціалізовані цехи безпосередньо на підприємствах. Найбільшими виробниками синтетичних смол і пластмас є Донецьк (поліхлорвінілові смоли і пластмаси), Сєверодонецьк (склопластики і пластмасові вироби), Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки, синтетичні смоли), Дніпродзержинськ (полівініл, полістирол), Первомайськ (полівініл полістирол), а також Калуш, Одеса, Київ, Фастів, що стали Центрами переробки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби.

Промисловість хімічних волокон характеризується високою матеріало-, енерго- і водомісткістю. Хімічні волокна поділяють на штучні, що виробляють з целюлози, й синтетичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені у Чернігові (синтетичні волокна), Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).

Розвиток і розміщення хімічної промисловості на перспективу значною мірою залежать від стану охорони навколишнього середовища. Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів природи, але водночас це єдина галузь, яка утилізує виробничі відходи. Впровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, забезпечення максимального очищення стічних вод і викидів в атмосферу, уможливлять насамперед оздоровлення місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення.

Лісова промисловість. Лісопромисловий комплекс України інтенсивно формується в умовах малого заліснення і недостатніх запасів лісової сировини. Проте ні площі, ні запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям території і різноманітним потребам господарства й населення в деревині та інших лісових насадженнях і продуктах.

Складовими частинами лісового комплексу України є лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний підкомплекси.

Лісогосподарський комплекс складається з двох підгалузей: лісового господарства і лісозаготівельної промисловості.

Лісове господарство займається передусім лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та охороною їх/Заліснення України становить 14,3 %. Характерними є досить повільні темпи приросту лісопокритих площ. Ліси України поділяють на дві групи. До першої, яка займає 48 % загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники, національні парки та інші спеціальні ліси. Деревина там заготовляється тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. До другої групи (52 % площі лісів) належать ліси, що мають захисне та обмежене експлуатаційне значення. Лісогосподарський комплекс включає заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо.

Повільні темпи зростання лісопокритих площ зумовлені недостатніми капіталовкладеннями в лісове господарство, радіоактивним забрудненням значної площі лісів. Орієнтація в минулому на імпорт дешевої деревини зумовила низький рівень використання відходів деревообробної промисловості (50 — 60 %). Лісове господарство потребує активізації лісовідтворення і щорічного протягом 10—15 років розширення лісопокритої площі на 250—280 тис. га. Лісовим господарством займаються в основному лісництва, а лісозаготівлею — лісгоспзаги. Вони заготовляють ліс, який використовують у лісопильній, фанерній, целюлозно-паперовій промисловості, а також у будівництві, гірничодобувній промисловості. Ліс в Україні заготовлявся в основному в Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській, Житомирській, Київській і Чернігівській областях.

Останніми роками обсяги лісозаготівлі в Україні щороку знижуються (табл. ЗО), що потребує завезення деревини з інших країн обсягом 20 — 22 млн. м3 (60 % обсягу деревини, що споживається в Україні). Приблизно 1,5 млн. м3 деревини заготовляють щороку колгоспи, 1,5 млн. м3 — лісгоспи. Ця деревина використовується, як правило, для місцевих потреб.

Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені як в районах лісозаготівлі, так і в районах споживання. Однією з найважливіших галузей підкомплексу є лісопильна, 80 % підприємств цієї галузі зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільшими центрами лісопиляння в Україні є Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці і Берегомет у Чернівецькій, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель і Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях.

Фанерна промисловість зосереджена в основному в Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві і Костополі. Україна дуже відстає від розвинених країн з виробництва пиломатеріалів і фанери на душу населення.

Важливими галузями деревообробної промисловості є виробництво деревно-стружкових плит і меблів. Виробництво деревно-стружкових плит розміщено в Костополі, Сваляві, Брошневі, Києві і Тересві. Проте ця галузь відстає від потреб меблевої промисловості. Тому значна кількість меблів ввозиться з інших країн.

Меблева промисловість є однією з найбільш потужних галузей деревообробки (приблизно 50 % зайнятих у деревообробці). Найбільші меблеві підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Надзвичайно поширене виробництво будівельних матеріалів з дерева, а саме вікон, дверей, паркету, плінтусів. Найбільш масове виробництво організоване у Карпатському, Волинському і Столичному економічних районах, а також у великих містах з привізної деревини.

Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо. Звідси дефіцит паперу і картону. їх виробництво зосереджене на Жидачівському картонно-паперовому комбінаті (Львівська обл.), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська обл.), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька обл.) і Малині (Житомирська обл.). Целюлозу виробляє Ізмаїльський комбінат в Одеській області.

Окрему підгалузь лісового комплексу становить лісохімічний підкомплекс, який об'єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява (Закарпатська обл.), Коростень (Житомирська обл.), Київ та ін.

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях народного господарства, поглибленням комплексної переробки деревини, розширенням використання замінників деревини. Необхідно збільшувати виробництво паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів, що матиме велике соціальне значення.