Розміщення продуктивних сил України (1998)

До галузей, що випускають товари народного споживання, належить не тільки легка промисловість, яка налічує понад 20 підгалузей, а й важка, де зосереджено виробництво радіоприймачів і радіоелектронної апаратури, телевізорів, годинників, легкових автомобілів, меблів, побутової техніки та запасних частин до неї, мікроелектроніки, мікропроцесорних засобів, касетних відеомагнітофонів, холодильників і морозильників, швейних, в'язальних і пральних машин, мотоциклів, мопедів і велосипедів, пилососів, автоматичних посудомийних машин, фото- і кіноматеріалів, фармацевтичних препаратів, лакофарбових матеріалів, засобів захисту рослин садів і городів. Це також сфера побутових послуг, пасажирського транспорту та зв'язку, житлово-комунального господарства, туристсько-експлуатаційної бази та інших послуг державних організацій, кооперативів, колгоспів.

Виробництво товарів народного споживання ще не задовольняє господарських потреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.

Виробництво товарів народного споживання характеризується випуском продовольчих і непродовольчих товарів. Продовольчі товари, більш докладно розглянуто у темі "Розміщення галузей агропромислового комплексу".

Обсяги виробництва непродовольчих товарів у 1980—1995 pp. подано у табл. 33.

3 табл. 33 видно, що у 1992—1995 pp. виробництво основних видів товарів народного споживання значно знизилося. Така сама ситуація спостерігалася в 1996 р„ що пов'язано з гострою нестачею сировини і матеріалів, порушенням господарських зв'язків між підприємствами-партнерами та відсутністю валютних коштів для закупівлі сировини за кордоном.

Товарів народного споживання надходить на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні, оскільки з метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва експортної конкурентної продукції урядом дозволено збільшити експорт до ЗО % виробництва взуття, одягу, трикотажних виробів та ін.

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість (див. картосхему на с 171), яка забезпечує населення одягом, взуттям тощо, а промисловість — кордом, технічними тканинами та ін.

Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м2 тканин, 5,6 пари панчішно-шкарпеткових і 2,9 піт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 — орендними, 116 — колективними.

Проте значні потенційні можливості галузі використовуються недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн. дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в ЗО —50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та кількох інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розгортання виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

Хімічна промисловість України має можливість вже нині використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості — чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.

У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне — на споживача, лляне — на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.) суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20,5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн. шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 pp. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.

Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї — природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкір.

У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва.

Підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість — стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники — в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання — у Бердичеві ("Світанок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання — у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

Для шкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову, високоефективну технологію шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.

Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.

В Україні основний хутровий промисловий звір — лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, що є шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.

У підгалузі освоєно технологію облагороджений овечих шкір, внаслідок чого поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) і Ясіні (Закарпатська обл.). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із застосуванням нових стійких барвників, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.

Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості. їх продукція дуже розмаїта — господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась.

Поліграфічна промисловість як галузь виробництва виготовляє різні види друкованої продукції — книги, журнали, газети, географічні карти, етикетки, квитки, зошити, бланки тощо. До неї належать універсальні і спеціалізовані поліграфічні об'єднання і комбінати, газетно-журнальні, газетно-бланкові, книжково-журнальні друкарні, допоміжні підприємства, заводи для виготовлення друкарських фарб тощо, а також підприємства для виготовлення паперових виробів.

Найбільші поліграфічні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Тернополі, Сімферополі, Чернівцях та ін.

У поліграфічній промисловості дедалі ширше впроваджуються офсетний друк, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, системи переробки текстової інформації, відеотермінали, фотонабірні автомати. Нині з різних причин підгалузь перебуває в кризовому стані, що впливає на тиражі газет, журналів, книжок.

Фарфоро-фаянсова промисловість є важливою підгалуззю виробництва товарів народного споживання, що виготовляє для населення фарфорові, фаянсові та інші вироби тонкої кераміки, а також господарського і художнього фарфору, фаянсу, напівфарфору і майоліки. Відносно добре ця галузь була розвинена ще в XIX ст. у Будах (біля Харкова), а в XIX — на початку XX ст. — у Баранівці, Довбиші, Коростені, Олевську, Городниці (Житомирська обл.), Бориславі (Львівська обл.), Полтаві. Збудовані нові фарфорові заводи у Дружківцях, Кіровограді, Тернополі. Головною сировинною базою фарфоро-фаянсової промисловості є каоліни Просянівського (Дніпропетровська обл.), Глуховецького (Вінницька обл.), Богородницького і Володимирського (Донецька обл.) родовищ.

Різні галузі економіки України виробляють предмети широкого вжитку (табл. 34). У галузях важкої промисловості в 1995 р. було вироблено 41,2 % всієї вартості товарів народного споживання.

Нині промисловість у серійному виробництві випускає різні товари: телевізори, радіоприймальні пристрої, магнітофони, велосипеди, мопеди, мотоцикли, холодильники, пральні машини, фотоапарати, садово-городній ручний і механізований інструмент, садові будиночки, меблі, електропобутові прилади тощо.

В Україні відчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Нині зростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету. Потреба радикального реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічно неефективні для суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтовувати підприємства на випуск продукції, потрібної споживачеві, збільшувати капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування, формувати розвинену мережу обслуговування їх, нарощувати виробництво садових будиночків, розширювати продаж будівельних матеріалів, засобів механізації, що реально впливатиме на рівень життя населення України.