Фінансова діяльність підприємства (2000)

Фінансова діяльність підприємства базується на підприємницькій діяльності та опосередковує її. Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи — суб'єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових. Згідно з Цивільним кодексом (ЦК) України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав* і нести обов'язки, бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.

У чинному законодавстві закріплені положення, що фіксують наявність у підприємств певних організаційно-правових атрибутів, які їм властиві як господарюючим суб'єктам — юридичним особам: самостійний баланс, що визначає джерела і розміщення фінансових ресурсів підприємства, поточний та інші рахунки в банківських установах, печатка зі своїм найменуванням. Як бачимо, всі вони найтіснішим чином пов'язані саме з фінансовою діяльністю підприємств.

Нормативне забезпечення діяльності юридичних осіб у підприємницькій сфері, напрацьоване в Україні за останнє десятиліття, створює умови для ефективної роботи підприємств. У цьому плані насамперед треба мати на увазі, що чинне законодавство оцінює фінансовий аспект діяльності підприємств, визнаючи одержання прибутку як головного стимуляційного фактора організації та функціонування підприємства. Держава, виступаючи, зокрема, як гарант прав суб'єктів підприємництва, в тому числі права власності, обмежує втручання державних органів у фінансову діяльність підприємств (за винятком випадків, які передбачені законодавством, і дій, пов'язаних з реалізацією прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємств). Юридичні особи мають право приймати будь-які рішення у сфері управління своїми фінансовими ресурсами, якщо ці рішення не суперечать чинному законодавству. Якщо за часів планово-адміністративно-командної економіки для підприємств діяв принцип "можна лише те, що дозволено", то тепер дозволено все, що не заборонено законом. Це, звісно, створює суттєво нові умови для діяльності підприємств і висуває відповідні вимоги до організації роботи їхніх фінансових і юридичних служб.

Із законодавчо затвердженого визначення юридичної особи випливає, що вона повинна відповідати таким ознакам, які проявляються, зокрема, в організації її фінансових відносин із державою, своїми партнерами, банківськими органами, громадянами та іншими суб'єктами фінансових правовідносин.

Організаційна єдність. Статус юридичної особи підприємства насамперед означає, що воно виступає у правових відносинах як одне ціле. Ця організаційна єдність забезпечується тим, що вона, відповідно до ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні", закріплюється в статуті підприємства. У ньому передбачаються мета й завдання, структура, функції, компетенція, органи управління та інші умови, які необхідні для того, щоб підприємство могло виступати у правовідносинах як єдиний, самостійний суб'єкт права.

Наявність відокремленого майна. Щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна мати закріплене за нею майно, яке відокремлене від майна її засновників, громадян, котрі перебувають з цією організацією у трудових або інших відносинах, та держави в цілому. В господарських товариствах, у кооперативних організаціях відокремленість майна виявляється в тому, що воно належить колективним юридичним особам на правах власності. У державних організаціях відокремлене майно належить їм на правах оперативного управління, а в державних підприємств — на правах повного господарського відання.

Виступ у цивільному обороті від свого імені. Організація, якщо вона є юридичною особою, діє у цивільних правовідносинах від свого імені, а не від імені засновників, держави чи організації, до складу якої вона входить. Юридична особа завжди має своє найменування (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні"). Найменування юридичної особи включає в себе, назву або номер організації, вказівку на предмет її діяльності, систему, до якої вона входить, та ін. Це має індивідуалізувати кожну організацію у правових відносинах.

Самостійна майнова відповідальність. Організація, якщо вона є юридичною особою, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями належним їй на правах власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Ні засновники, ні держава, ні організація, до складу якої входить юридична особа, не відповідають за її зобов'язаннями, крім випадків, передбачених чинним законодавством або установчими документами юридичної особи. Вказані ознаки мають значення для визнання організації юридичною особою, а наявність усіх цих ознак для визнання організації юридичною особою є необхідним.

Залежно від форм власності підприємства поділяються на певні види. За цією ознакою розрізняються юридичні особи, які засновані на власності окремої фізичної особи, на колективній власності, державній (комунальній) власності і на змішаній формі власності. До перших належать підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи; до других — підприємства, засновані на з'єднаному майні декількох юридичних чи фізичних осіб; до третіх — засновані на загальнодержавній чи комунальній власності; до четвертих — спільні підприємства, засновані, наприклад, на базі об'єднаного майна суб'єктів цивільного права України та інших держав. Саме на основі форм власності ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" визначає види підприємств, які є юридичними особами.

Підприємства, що належать до юридичних осіб і є, таким чином, суб'єктами підприємницької діяльності, тобто організаціями, які мають своєю основною метою одержання прибутку, діють на свій ризик та покривають свої витрати за рахунок власних доходів. Такими є всі підприємства, засновані на приватній, колективній та змішаній формах власності. До їх числа входять і державні (комунальні) підприємства, оскільки вони також діють на засадах комерційного розрахунку.

Юридичні особи поділяються також на прості та складні, материнські та дочірні. Простими юридичними особами є всі види підприємств, що засновані на будь-яких формах власності. До складних юридичних осіб входять концерни, асоціації, консорціуми та корпорації, діяльність яких передбачена ст. З Закону України "Про підприємства в Україні".

Чинне законодавство, наприклад ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", не заперечує можливості створення одним підприємством, що є юридичною особою, іншого підприємства з правами юридичної особи шляхом закріплення за ним частки свого майна і встановлення з ним певних відносин. У такому разі перша юридична особа буде материнським підприємством, а друга, утворена ним, — дочірнім. Але необхідно наголосити, що підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. У фінансових правовідносинах, у договірних взаємовідносинах підприємство, як зазначалося вище, виступає завжди як єдиний і неподільний суб'єкт, котрий самостійно набуває права і несе відповідальність за свої дії.

Усі юридичні особи можна поділити на організації, засновники яких входять до складу цих організацій, та організації, засновники яких не входять до їх складу. Так, до перших належать усі підприємства, що засновані на об'єднаному майні декількох фізичних або юридичних осіб. Другим видом юридичних осіб охоплюються всі державні підприємства, а також підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи.

Згідно з чинним законодавством, усі юридичні особи можна класифікувати також залежно від характеру прав засновників на майно. Так, до підприємств, стосовно майна яких їхні засновники мають тільки зобов'язальні права, належать підприємства, засновані на об'єднаному майні декількох фізичних чи юридичних осіб, а також складні підприємства. До підприємств, стосовно майна яких їхні засновники зберігають належне їм право власності, слід зарахувати державні та дочірні підприємства, а також ті, що створені громадськими й релігійними організаціями. Засновники перших підприємств не мають права власності на майно юридичної особи, але в разі виходу зі складу підприємств або їх ліквідації вони мають право на повернення чи компенсацію їхнього майнового внеску. Засновники других підприємств зберігають право власності на передане майно, а ці підприємства володіють таким майном на правах повного господарського відання.

Належність юридичних осіб до того чи іншого виду має важливе практичне значення. По-перше, це дає змогу з достатньою повнотою розкрити передбачений чинним законодавством правовий статус юридичної особи. По-друге, для того щоб вважатися юридичною особою, організація обов'язково повинна відповідати вимогам певної юридичної особи. По-третє, належність підприємства до того чи іншого виду сприяє впорядкуванню в цілому всієї системи юридичних осіб.

Фінансово-правові відносини — це врегульовані фінансово-правовими нормами специфічні відносини між державою, з одного боку, і фізичними та юридичними особами, з другого, а також між юридичними і фізичними особами з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

Фінансовим правовідносинам притаманні ті самі характерні риси, що й усім видам правовідносин, але, виникаючи у специфічній сфері діяльності суб'єктів цих правовідносин, вони мають важливі особливості.

По-перше, фінансові правовідносини виникають тільки у сфері фінансової діяльності держави, юридичних і фізичних осіб і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.

По-друге, часто однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями стосовно другого учасника відносин. У таких правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави.

По-третє, виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом.

На підставі законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємств у сфері фінансових правовідносин, можна класифікувати юридичні особи як суб'єкти фінансово-правових відносин за такими ознаками.

Юридичні особи всіх форм власності, які, згідно з Законом України "Про підприємницьку діяльність", виступають суб'єктами підприємницької діяльності і мають постійне місце розташування на території України.

Юридичні особи з місце розташуванням за межами України, що створені і діють згідно з законодавством іншої держави та здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, розташовані на території України.

Юридичні особи з місце розташуванням за межами України, що створені і діють відповідно до законодавства іншої держави та здійснюють репатріацію прибутку, одержаного з джерел на території України.

Бюджетні організації, які отримують кошти із бюджетів та мають право здійснювати госпрозрахункову діяльність.

Всі ці організації можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним — суб'єктивні юридичні права та обов'язки, встановлені фінансово-правовими нормами.

Закон України "Про систему оподаткування" об'єднує підприємства та громадян єдиним поняттям "платники податків", на яких, згідно з законом, покладено обов'язок сплачувати податки та суми інших обов'язкових платежів. Обов'язок підприємства щодо сплати податків або інших обов'язкових платежів припиняється з оплатою податку (платежу) або його скасуванням. У разі ліквідації підприємства заборгованість з податку сплачується в порядку, встановленому законодавством України, тобто першочергово задовольняються борги перед бюджетами (п. 1 ст. 36 Закону України "Про підприємства в Україні"). Підприємство як суб'єкт фінансових правовідносин на підставі Закону України "Про систему оподаткування" має певне коло юридичних прав та обов'язків. Так, підприємства зобов'язані:

вести бухгалтерський і податковий облік, складати фінансову звітність згідно з національними стандартами та забезпечувати її збереження в термін, встановлений чинним законодавством;

подавати в державні податкові органи декларації та іншу документацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків і інших обов'язкових платежів;

сплачувати належні суми податків та інших обов'язкових платежів у встановлений законодавством термін;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання прибутку, а також для перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують важливі функції, крім того, що вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми, та закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб щодо мобілізації, розподілу й використання коштів фондів, якої вони повинні додержуватися; вони також передбачають приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків. У зв'язку з цим, наприклад, у багатьох законах України міститься низка положень про відповідальність порушників податкового законодавства.