Фінансова діяльність підприємства (2000)
3.3 Розміщення власного капіталу в активи підприємства
фонд власних основних засобів та інших необоротних матеріальних активів (фонд власних основних коштів);
фонд необоротних нематеріальних активів;
фонд власних оборотних засобів і засобів обігу (фонд власних оборотних коштів);
фонд фінансових інвестицій (довго- і короткотермінових).
Кошти фонду власних основних засобів вкладаються (авансуються) у створення засобів праці у вигляді будівель, споруд, машин, устаткування, транспортних засобів. За рахунок коштів цього фонду також створюються малоцінні необоротні матеріальні активи, термін корисного використання яких перевищує один рік (наприклад спеціальні інструменти і спеціальні пристрої), інвентарна тара, бібліотечні фонди та інші необоротні матеріальні активи. У новій системі бухгалтерського обліку (при складанні звітного бухгалтерського балансу) основні засоби й інші необоротні матеріальні активи, враховуючи їхню схожість за економічним змістом і кореспонденцією рахунків при відображенні руху їх вартості, об'єднуються і відображаються на балансі у статті "Основні засоби".
За рахунок коштів фонду необоротних нематеріальних активів підприємство купує (або одержує в готовому вигляді для зарахування як частки статутного капіталу) патенти, ліцензії, ноу-хау, права на користування землею, водою, іншими природними ресурсами, а також інші нематеріальні активи (про це йшлося раніше).
Фонд власних оборотних коштів потрібен підприємству для авансування грошей у створення запасів предметів праці сировини, матеріалів, палива, тари, запасних частин для ремонту машин та устаткування, інструменту тощо), створення необхідних перехідних залишків незавершеного виробництва, перехідних запасів готової продукції, товарів. Частина фонду власних оборотних засобів і засобів обігу вкладається у сферу розрахунків з покупцями і постачальниками у вигляді відвантаженої (переданої) продукції до моменту надходження грошей на поточний рахунок у банку або готівкою до каси підприємства, а також у вигляді грошових коштів (на банківських рахунках або в касі підприємства).
У науковій літературі і в господарській практиці України (як і в інших країнах колишнього СРСР) традиційно говорять лише про власні й позикові оборотні кошти, маючи на увазі, що одна частина оборотних коштів формується зі статутного капіталу, інших власних джерел, а друга частина — з позичених джерел (кредити банків, кредиторська заборгованість тощо). Що ж стосується основних коштів, то поділ їх на власні й позикові до уваги не береться. Але логіка, практика ринкових відносин і, врешті, здоровий глузд виразно виявляють однобокість такого підходу. Адже на створення і основних засобів, і нематеріальних активів підприємство авансує як власні фінансові ресурси (їхні джерела складають в основному статутний капітал, прибуток, амортизаційні відрахування), так і (в меншій, звичайно, частці, ніж оборотні активи) позичені кошти. Наприклад, підприємство купує і вводить в дію автоматичну лінію в одному зі своїх цехів, причому, не маючи грошей на своєму рахунку в банку, видає постачальникові устаткування вексель, що містить зобов'язання сплатити вартість одержаної поточної лінії через 60 днів з моменту надходження її на підприємство й монтажу. Це устаткування підлягає обліку спочатку на бухгалтерському рахунку "Капітальні інвестиції" (до монтажу і введення в експлуатацію), а після введення в експлуатацію — на рахунку "Основні засоби". У пасиві балансу джерелом фінансування цих основних засобів до моменту сплати боргу буде кредиторська заборгованість. Ці кошти, оскільки вони вкладені в основні засоби, є позиковими основними коштами. Так само підприємство для здійснення будь-яких капітальних вкладень може залучити банківський кредит, який буде джерелом формування основних засобів. Вочевидь подібні міркування стосуються також вкладення власних і позичених фінансових ресурсів у необоротні нематеріальні активи.
Тим часом ефективне управління фінансовими ресурсами потребує наявності інформації про те, яка частина власного капіталу підприємства вкладена окремо в основні засоби, яка — у нематеріальні активи, в оборотні засоби й засоби обігу, а також у фінансові інвестиції. Лише щодо останнього фонду (фонд фінансових інвестицій) справедливе твердження, що вартість відповідних активів відповідає сумі вкладеного у них власного капіталу (маються на увазі довготермінові й короткотермінові фінансові інвестиції), бо позикові кошти на ці цілі не використовуються.
ВКЖІІ = Ф + НБ-ЛРф,
(3.1)
дЄ ф — залишкова вартість основних засобів та інших необоротних матеріальних активів; НБ — вартість незавершеного будівництва (залишок бухгалтерського рахунку "Капітальні інвестиції"); [jp — позикові фінансові ресурси, витрачені на створення елементів Ф і НБ. Аналогічно частка власного капіталу, яка вкладена в необоротні нематеріальні активи, визначається за формулою:
ВКПі = НА-ПРпт,
(3.2)
де НА — залишкова вартість нематеріальних активів (залишок відповідної балансової статті активу балансу); НРия — позикові фінансові ресурси, які стосуються НА. На підставі цих міркувань суму власного капіталу, вкладеного в оборотні фонди і фонди обігу (ВКо5), можна визначити так:
Жоб = ВК- ВКЖП - ВКНЛШ - ЖфіІІ - ВКт ,
(3.3)
де ВК — загальна сума власного капіталу; ^і).ін ~ власні фінансові ресурси, вкладені у довготермінові та короткотермінові фінансові інвестиції; ВКі„ — власні фінансові ресурси, вкладені в довготермінову дебіторську заборгованість і в інші активи (включно з відстроченими податковими активами). Визначення у такий спосіб напрямків вкладення власного капіталу в активи відображує реальний стан справ з цього питання на певну звітну дату. Але для ефективного управління фінансовими ресурсами цього недосить, бо в процесі їх використання для формування активів кошти, по за своїм призначенням повинні вкладатися, скажімо, в основні засоби (а це, насамперед, відповідні частини статутного й додаткового капіталу, амортизаційні відрахування, надходить підприємству у складі виручки від реалізації продукції, частина прибутку, призначена на капітальні інвестиції), використані на створення оборотних активів або активів у вигляді фінансових інвестицій, або навпаки, кошти, призначені на створення запасів сировини, матеріалів, інших оборотних активів, вкладені в необоротні активи. У зв'язку з цим виникає проблема розрахунку номінальних фондів власних основних коштів, власних оборотних коштів, фондів коштів, призначених на формування нематеріальних необоротних активів, фінансових інвестицій, їх розмір давав би відповідь на питання, яку частину власного капіталу відведено для створення кожного з чотирьох перелічених фондів.
Найскладніше це здійснити стосовно розподілу власного капіталу на номінальний фонд власних основних коштів і номінальний фонд власних оборотних коштів. Річ у тому, що, по-перше, сума нерозподіленого прибутку в розрахунках наявності власних оборотних коштів будь-яким методом, зокрема й тим, який відображено у формулі (3.3), у повному обсязі зараховується до складу власних оборотних коштів, тоді як у ній є частина, призначена на фінансування капітальних вкладень, тобто на збільшення фонду основних коштів. По-друге, сума зносу (амортизації) основних коштів, яка надійшла у складі виручки від реалізації продукції, будучи за призначенням джерелом формування фонду власних основних коштів, до використання за цим призначенням використовується для формування оборотних активів.
Справа ускладнюється також тією обставиною, що сучасні стандарти бухгалтерського обліку, про що вже була мова, не передбачають виокремлення в бухгалтерському обліку спеціального амортизаційного фонду, розмір якого мав би слугувати джерелом фінансування капітальних вкладень. Тому фінансова служба підприємства має визначати на звітну дату, скільки амортизаційних коштів є в розпорядженні підприємства, які вкладені в оборотні активи, будучи потенційно елементом фонду власних основних коштів.
Офіційна методологія визначення наявної суми власних оборотних коштів рекомендує такий розрахунок: Підсумок І розділу + підсумок II розділу + підсумок III розділу пасиву балансу — підсумок І розділу — розділ III «Витрати майбутніх періодів» активу балансу.
На підставі вищенаведених міркувань номінальний фонд власних основних коштів та інших матеріальних необоротних активів (НВКжп) можна розрахувати так:
НВКЖІ[ = Вп + А + 17Іір,
де ВКжп — фактичний обсяг власного капіталу, вкладеного в основні засоби і інші необоротні матеріальні активи; Лбакт — амортизаційні відрахування, вкладені в оборотні активи; Д — нерозподілений прибуток у частині створених цільових фондів, призначених на капіталовкладення. Якщо на балансі підприємства є залишок коштів на статті "Цільове фінансування" (розділ II пасиву), то сума в її складі, призначена на капітальні вкладення, може бути також урахована як частина номінального фонду власних основних засобів.
Оцінка величини А як елемента фонду власних основних коштів має базуватися, з одного боку, на мірі відповідності фактичної наявності власних оборотних коштів установленому нормативу, з другого — на зіставленні загальної суми амортизаційних коштів, що надійшли підприємству за останні 2— 3 роки, з обсягом капітальних вкладень, здійснених за цей час. Такі зіставлення слід брати до уваги при вирішенні питань, пов'язаних з новими вкладеннями власного основного капіталу в необоротні активи.
Номінальний фонд власних оборотних коштів, тобто наявність власного капіталу, призначеного для вкладення в усі елементи оборотних активів (позначимо його через НВК*)-> можна підрахувати так:
НВКж = ВК- НВКЖІІ - ВКІІЖІ - ВКЛ,Ш – ВК
(3.5)
Проводячи такі розрахунки, фінансова служба підприємства здатна володіти ситуацією щодо того, як розподілений власний капітал, яка його частина вкладена або підготовлена до вкладення в основні засоби та інші необоротні активи, а яка — в оборотні активи, і активно впливати на цей процес.