Фінансова діяльність підприємства (2000)

Прибуток, який залишається після сплати податку на прибуток до державного бюджету, є чистим прибутком підприємства. Він надходить у розпорядження власників підприємства, а якщо це підприємство державне — то в розпорядження трудового колективу підприємства.

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається у їх розпорядженні, за напрямами використання на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

фонд коштів, які спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва;

фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

фонд коштів для матеріального заохочення;

резервний (страховий) капітал;

фонд коштів, які спрямовуються на фінансові інвестиції;

фонд коштів, які використовуються на інші цілі.

У процесі прийняття рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів для виробничо-технічного та соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та ін.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов'язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій і видів продукції.

Однією з потреб виробництва, що пов'язана з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного капіталу на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується на витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства, а саме: будівництво, реконструкція, інші форми поліпшення об'єктів основних засобів соціально-культурної сфери, інші витрати в даному напрямі (крім витрат на утримання об'єктів цієї сфери, які, згідно з новими стандартами бухгалтерського обліку, здійснюються за рахунок витрат діяльності і враховуються при визначенні прибутку як фінансового результату діяльності).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується (якщо мова йде про акціонерні товариства) з метою стимулювання держателів акцій вкладати кошти у капітал підприємства, підтримки прийнятного курсу акцій на фондовому ринку через виплату дивідендів; частина чистого прибутку може, якщо це обумовлено в колективному договорі, спрямовуватися на виплату винагороди працівникам за загальні результати роботи за підсумком року й на інші форми підвищення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів роботи. Зважаючи на те, що, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, не передбачено використання прибутку на матеріальне заохочення (наприклад виплати за результатами року), такі виплати мають здійснюватися з урахуванням реального джерела — прибутку цього ж року, бо, будучи віднесеними на операційні витрати, вони зменшують прибуток наступного року.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійного лиха тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, то створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов'язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податку на прибуток, повинен враховуватися як джерело й інших витрат його власниками або трудовими колективами. Зокрема, підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума коштів, спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (у межах 4 відсотків загальної суми оподатковуваного прибутку), звільняється від оподаткування.

Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у тому числі з участю іноземних інвесторів, придбавати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб.

Поглиблення процесів реформування економіки у напрямі створення повнокровних ринкових відносин супроводжується розширенням участі суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів. Він являє собою специфічну сферу товарно-грошових відносин, де об'єктом угоди виступають цінні папери — акції, облігації, векселі та ін. Суб'єктами цих відносин виступають емітенти й інвестори: перші здійснюють випуск цінних паперів і їх реалізацію з метою залучення фінансових ресурсів (ними можуть виступати підприємства або держава), другі вкладають свої фінансові ресурси в цінні папери (здійснюють фінансові інвестиції) за рахунок свого прибутку з метою одержання дивідендів або процентів.

Прибуткового інвестування вільних фінансових ресурсів можна досягнути лише тоді, коли фінансова служба підприємства здатна передбачити динаміку економічних процесів і висококваліфіковано володіє технікою здійснення операцій на фінансовому ринку. Приймаючи інвестиційні рішення про розміщення чистого прибутку через ринок цінних паперів, підприємство повинно оцінити всі можливі варіанти інвестування, маючи на увазі одержання якнайбільшого поточного доходу, а також забезпечення по можливості найбільш надійного захисту нагромаджень від знецінення.

Треба мати на увазі, що спектр ризиків інвестування у цінні папери (і це стосується навіть державних цінних паперів) дуже широкий, він включає в себе як повну або часткову втрату вкладених коштів, так і несплату повністю або частково очікуваного доходу, знецінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні їх номінальної величини. Ось чому, приймаючи, наприклад, рішення про купівлю акцій якоїсь компанії, підприємство має спочатку добре вивчити стан справ цього емітента на базі даних, що є на фондових біржах, у відкритій пресі, інформацію, яку дають представники акціонерного товариства в публічних виступах, рекламних оголошеннях та ін. При цьому одним із головних критеріїв прийняття позитивного рішення про інвестування мають бути показники фінансового стану акціонерного товариства. Дуже ризикованим вважається інвестування коштів на купівлю акцій компанії, яка у структурі своїх фінансових ресурсів має власних ресурсів менш як 50—60 відсотків (решта — це кредити банків, кошти, мобілізовані шляхом емісії облігацій, різні борги).

Дуже важливо правильно оцінити потенціал цінних паперів, в які вкладаються кошти підприємства. З цією метою треба одержати дані і зробити розрахунки суми дивідендів, які приносить одна акція даної компанії, співвідношення між ринковою ціною акцій та її дохідністю, все це порівняти з акціями інших компаній. Ринкові ціни на акції (облігації), як правило, не збігаються з їх номінальною вартістю, бо залежать не тільки від стану справ у їх емітентів, а й від стану всього позичкового ринку. Номінальна вартість акцій — це лише мірило частки акціонера у вартості майна акціонерного товариства, тому, "прицінюючись" на ринку цінних паперів до акцій, треба мати на увазі альтернативні варіанти інвестування й вирішити, який із них найприбутковіший.

Інвестор насамперед порівнює дохід, який він має одержати у вигляді дивіденду на акцію, з сумою банківських процентів при розміщенні суми, яка еквівалентна ціні акції, у банківський депозит. Наприклад, акціонерне товариство пропонує на біржі (або поза нею) акції номінальною вартістю 3000 грн. за ціною 4000 грн., очікуваний дивіденд — 1200 грн. за рік; при цьому відомо, що відсоток за банківськими депозитами склався на рівні 25 відсотків річних. За цих умов, щоб одержати у вигляді банківських відсотків суму 1200 грн. за рік, підприємство має вкласти в банк (1200 : 0,25) 4800 грн. Ясна річ, йому вигідніше купити акцію за 4000 грн. і одержати ті ж 1200 грн. у вигляді дивіденду.

Отже, в разі зростання банківського Відсотка ціна на акції зменшується. Очевидно, що ціна акції у стільки разів вища за її номінальну вартість, у скільки разів дивідендний відсоток вищий за банківський відсоток. Але ці міркування при інвестуванні слід поєднувати також з інформацією про економічний, фінансовий стан емітента.

При формуванні портфеля інвестицій у акції (облігації) важливо по можливості запобігати націленості лише на один об'єкт (який саме й може виявитися невдалим). Знижує міру ризику вкладень в цінні папери диверсифікація — розподіл інвестованих коштів між цінними паперами декількох підприємств-емітентів, причому краще, якщо вони репрезентуватимуть різні галузі економіки.

Інвестуючи кошти в купівлю облігацій, необхідно насамперед зіставити рівень дохідності, яку вони приносять у вигляді процентів, з рівнем відсотка за банківськими депозитами, з рівнем рентабельності власної продукції,

дивідендами при інвестуванні в акції інших компаній тощо. Рівень дохідності облігацій залежить від номіналу облігації, її ринкової ціни і розміру процента, що сплачується за облігацією. Він може бути обчислений за формулою:

де г — поточна дохідність коштів, вкладених в облігацію(у відсотках);

N — номінальна вартість облігації;

q — відсоток за облігацією;

Ц0 — ринкова ціна облігації.

Якщо, наприклад, підприємство купує облігацію, номінальна вартість якої 500 грн., за 560 грн. і за умовами емітента облігація приносить 32 відсотки річних, то дохідність такого інвестування сягає 28,6 відсотка (500 : 560 • 32).

Всі розрахунки для прийняття рішень щодо інвестування фінансових ресурсів у цінні папери слід виконувати з урахуванням) факторів зміни вартості грошей у часі (ринкова дохідність, темпи інфляції), тобто застосовувати метод дисконтування. Докладно ці питання розглядаються у курсі фінансового аналізу.

В ході прийняття інвестиційних рішень підприємства можуть звертатися по допомогу до організацій і приватних осіб — брокерів, які на професійному рівні виконують роботу, пов'язану з аналізом ринку цінних паперів, стану конкретних емітентів, прогнозують ціни на акції та облігації. Об'єктивна потреба в одержанні послуг у сфері інвестиційного консультування і посередництва зумовлена складністю індустрії цінних паперів, швидкою зміною стану фондового ринку, наявністю великої кількості ризиків. В Україні мережа закладів такого роду (брокерські контори, інвестиційні компанії тощо) перебуває в стадії зародження.