Фінансова діяльність підприємства (2000)

Підприємства сфери матеріального виробництва і сфери послуг здатні підтримувати безперервність процесу виробництва й реалізації продукції лише за умови, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами (знаряддями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді, головним чином, предметів праці — запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари тощо. Подібно до основних засобів, вони також функціонують у сфері виробництва, тобто — це також засоби виробництва.

Крім того, наявність товарно-грошових відносин, ринкові засади господарювання зумовлюють постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими (основними та оборотними) засобами кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а якщо підприємство провадить торговельні операції, то й запаси покупних товарів на своїх складах, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки, головним чином у відвантажені (відпущені) товари, надані послуги, здані роботи до моменту їх оплати покупцями. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.

Для створення необхідного обсягу оборотних засобів і засобів обігу підприємство авансує (вкладає) фінансові ресурси. Той факт, що кошти, вкладені в оборотні виробничі засоби і в засоби обігу, по завершенні кожного кругообороту повністю відшкодовуються у грошовій формі, є підставою з'єднати їх в єдине поняття оборотних коштів на відміну від коштів, які вкладаються в основні засоби, тобто таких коштів, які відшкодовуються у грошовій формі поступово, мірою зносу основних засобів, і виступають як основні кошти.

Правильне розуміння економічної суті оборотних коштів потребує насамперед усвідомлення їхньої фінансової, грошової природи. їх не слід ототожнювати з матеріальними цінностями, в які оборотні кошти вкладені, тобто з оборотними засобами і засобами обігу, оскільки останні є головним чином засобами виробництва (сировина, матеріали тощо), напівфабрикатами, готовими виробами, товарами і лише в незначній частині — коштами (наприклад для виплати заробітної плати робітникам і службовцям та інші тимчасово вільні гроші). Оборотні кошти обслуговують економічний обіг оборотних засобів і засобів обігу підприємств. Авансуючись у грошовій формі для купівлі підприємством сировини, матеріалів, виплати заробітної плати, вони в процесі виробництва переходять у незавершене виробництво, потім у готову продукцію, у сферу розрахунків, а після реалізації готової продукції знову вивільняються у своїй первісній формі, тобто у формі коштів, готових для нового авансування.

Для того щоб процес виробництва й реалізації відбувався безперервно, необхідно, щоб оборотні кошти були вкладені одночасно на всіх стадіях кругообігу.

Найважливішим принципом організації оборотних коштів підприємств будь-якої галузі народного господарства є їх поділ на власні й позикові.

У формуванні статутних капіталів підприємств враховується їх потреба в оборотних коштах для створення мінімальних запасів сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва, готової продукції. Розміри мінімальних запасів залежать від обсягу виробництва, характеру технологічного процесу, умов постачання і збуту. В подальшому сума власних оборотних коштів у статутному капіталі збільшується відповідно до змін обсягів та умов виробництва за рахунок тих фінансових ресурсів, які формують статутні капітали (власний прибуток, додатковий випуск акцій акціонерних товариств, бюджетні кошти, що можуть надаватися державним підприємствам, тощо).

На фінансування фонду власних оборотних коштів підприємства спрямовують також інші (крім статутного капіталу) власні кошти: тимчасово нерозподілену частину прибутку, залишки спеціальних фондів та інші фінансові ресурси (див. формулу 4, описану в розділі 3). Згідно з діючою методикою, для визначення суми наявних у підприємства власних оборотних коштів роблять такий розрахунок: підсумок розділу 1 пасиву балансу "Власний капітал" плюс підсумок розділу 2 пасиву "Забезпечення наступних витрат і платежів", плюс підсумок розділу З пасиву "Довгострокові зобов'язання" мінус підсумок розділу 1 активу балансу "Необоротні активи" і мінус розділ З активу "Витрати майбутніх періодів". Тобто за цією методикою до оборотних коштів включається вся сума нерозподіленого прибутку (незважаючи на його призначення, отже, і прибуток, що призначений на капітальні вкладення), а також сума тимчасово невикористаних на створення основних засобів амортизаційних відрахувань. (Про спірність такої методики йшлося у розділі 3 підручника.)

Потреба підприємств у власних оборотних коштах визначається у процесі нормування, тобто це визначення нормативу власних оборотних коштів як їхнього планового розміру.

Власні оборотні кошти призначені для покриття лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей. Але, як зазначалось, потреба підприємства у коштах для створення запасів протягом року неоднакова навіть у підприємств із несезонним характером виробництва, не кажучи вже про сезонні підприємства. Тому більшість підприємств залучає до свого господарського обігу позикові оборотні кошти у вигляді банківських кредитів. До позикових фінансових ресурсів, які використовуються для створення фонду оборотних коштів, належать також усі види кредиторської заборгованості.

Оборотні кошти підприємств, створені за рахунок усіх джерел, поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих оборотних коштів належать кошти, які формують: • виробничі запаси (тобто запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних комплектуючих виробів, палива, запасних частин для ремонтів, тари); запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів та інструменту (крім тих, які, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, віднесені до інших необоротних матеріальних активів);

запаси незавершеного виробництва;

запаси готової продукції і товарів.

У складі всіх оборотних коштів підприємств нормовані найчастіше становлять 70— 80 відсотків.

Мінімальні планові запаси нормованих цінностей і витрат (нормованих активів) визначаються у процесі нормування: з кожного елемента нормованих активів визначається окремий (індивідуальний) норматив, а сума індивідуальних нормативів утворює сукупний норматив, розмір якого вказує, яка сума власних оборотних коштів має бути в розпорядженні підприємства. Норматив власних оборотних коштів є дуже важливим і необхідним плановим параметром оперативного управління фінансовими ресурсами підприємства.

Оборотні кошти у відвантажених товарах, виконаних роботах і наданих послугах, строк сплати яких не настав і не оплачених у строк, у розрахунках з дебіторами за одержаними векселями та з інших розрахунків, а також у залишках коштів на банківських рахунках, у касі — не нормуються. Вважається, що розмір вкладень оборотних коштів у ненормовані активи залежить від багатьох чинників, які важко піддаються плануванню. Значну частину потреби в цих коштах підприємства покривають за рахунок позикових фінансових ресурсів, насамперед — за рахунок банківських кредитів.