Фінансова діяльність підприємства (2000)

Фінансове планування не можна розуміти лише як процес створення планових інструментів, які відображають джерела і напрями використання фінансових ресурсів за конкретні календарні періоди, якими є баланс доходів і видатків, платіжний календар. Воно включає також розрахунки щодо інвестиційних проектів, реалізація яких приносить прибуток підприємству-інвестору. Програма, яка описує економіко-організаційну сторону такого проекту, називається бізнес-планом.

Точно кажучи, сукупність усіх планових розрахунків, які регулюють діяльність будь-якого підприємства (маються на увазі виробничі плани, плани впровадження нової техніки і технології, маркетингові програми, плани матеріально-технічного постачання, фінансові плани), являє собою бізнес-план діяльності підприємства. В даному розділі зосереджується увага на бізнес-планах окремих конкретних інвестиційних проектів, у тому числі таких, що здійснюються на діючому підприємстві.

Щоб збільшувати обсяг прибутку, підвищувати рентабельність своєї роботи, підприємство повинне постійно розробляти проекти, які передбачають вкладення фінансових ресурсів у створення нових технологій, організацію нових виробництв, реконструкцію виробничих площ та устаткування під випуск конкурентоспроможних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, будівництво філій і цехів, наближення до джерел сировини і ринків збуту, в інші проекти, в тому числі інвестування фінансових ресурсів у цінні папери сторонніх емітентів. Кожний з таких проектів має бути глибоко обґрунтований у бізнес-плані від ідеї до розрахунку конкретної суми прибутку, який одержується від його втілення.

Бізнес-план складається, як правило, з таких розділів:

загальний опис проекту, в якому роз'яснюється мета проведення витрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного об'єкта;

характеристика товарів, послуг, патентів, ноу-хау, які можуть бути запропоновані ринку, або іншого результату, що досягається після завершення проекту і дає прибуток (наприклад зниження собівартості продукції, збільшення її надійності, покращення інших якісних характеристик, які можуть збільшити рентабельність продукції);

маркетингова програма, що розробляється з метою дослідження і прогнозування ринку (ринкова ситуація, реклама, покупці, конкуренти тощо);

сировинна база, експериментальна база, кадрове забезпечення та інші сторони ресурсного забезпечення проекту;

економічна ефективність. Цей розділ розкриває результати проекту і терміни окупності витрат.

В останньому розділі бізнес-плану розробляється прогноз обсягу реалізації продукції в грошовому виразі, баланс грошових витрат і надходжень від втілення проекту і прибутку в річному обчисленні за термін функціонування проекту.

Цілком особливі умови для розрахунків окупності інвестиційних проектів створює інфляційне середовище, зокрема якщо мова йде про річну інфляцію на рівні більш ніж 20— 25 відсотків. За цих умов для вирішення питань, пов'язаних з прийняттям інвестиційних рішень, не можна обійтися без дисконтування* фінансових ресурсів, що вкладаються у проект, майбутніх доходів і витрат на втілення проекту, так само як і без розрахунку прийнятних рівнів рентабельності інвестицій (ставок їхньої дохідності). Ці розрахунки у бізнес-плані мають ґрунтуватися на таких міркуваннях.

Дисконтування — визначення величини номінальної вартості вкладених фінансових ресурсів (доходів, видатків) у майбутньому, порівнянної з вартістю інвестиції в умовах її здійснення.

У ринковій економіці вкладення грошей в інвестиційні проекти має сенс лише за умови досягнення середньо-ринкових ставок дохідності. В умовах інфляції ставка дохідності, природно, має враховувати надбавку до нормальної (реальної) ставки, яка компенсує інфляційне знецінення грошей. Наприклад, якщо темп інфляції за рік сягає 100 відсотків, тобто ціни за рік зростають у два рази, не може бути й мови про інвестування, якщо прибуток від нього за рік не досягає 100 відсотків. Отже, складаючи бізнес-план, треба виходити з того, що лише ставка дохідності, яка включає нормальну (на середньоринковому рівні) рентабельність інвестицій і протиінфляційну надбавку, може задовольнити інвестора стосовно доцільності витрат на той чи інший проект.

Щоб формалізувати зв'язок номінальної ставки дохідності, яка включає в себе протиінфляційну надбавку (позначимо цю ставку літерою к), з реальною (нормальною) ставкою дохідності для безінфляційної ситуації г, темпом інфляції Ь, запишемо спочатку очевидну рівність:

де Q — грошовий потік за термін здійснення проекту (чистий прибуток після сплати податків плюс, якщо проект передбачає використання основних засобів, амортизаційні відрахування на їх реновацію). Мається на увазі, що сума інвестиції дорівнює 1, а величини к, r, b виражені в коефіцієнтах.

Записана вище формула означає, що грошовий потік за період інвестування повинен бути більшим, ніж інвестована сума, в к разів. Якби не інфляція, то справедливим був би запис (1 + к) = (1 + /•), тобто він виражав би рівність номінальної і реальної ставок дохідності, але в умовах інфляції права частина цієї рівності має бути збільшена у (1 + Ь) разів, отже 1 + к = (1 + г) (1 + b), звідки:

k = r+b + rb. (12.2)

Ця формула, відома як формула І. Фішера, показує, що номінальна ставка дохідності інвестування дорівнює нормальній ставці плюс темп інфляції плюс величина rb (за невеликих темпів інфляції в межах до 10 відсотків річних величиною rb звичайно нехтують).

Наприклад, якщо на рік прогнозується темп інфляції 36 відсотків, то за середньоринкової норми дохідності 20 відсотків за безінфляційної ситуації прийнятна норма дохідності від інвестиційних проектів в цьому році має бути 0,63 (0,2 + 0,36 + 0,2 • 0,36), тобто 63 відсотки.

У цих розрахунках величина к визначається за формулою (12.2).

Визначення дисконтованого грошового потоку (тобто такого, який можна порівнювати з сумою інвестованих грошей для визначення окупності) ускладнюється звичайно тим, що номінальна виручка від втілення проекту і номінальні поточні витрати (наприклад на сировину, матеріали, оплату праці тощо) "інфлюють" у неоднакових співвідношеннях під впливом цінових факторів.

Приклад.

У 2001 р. підприємство здійснює проект вартістю 550 тис. грн. і, згідно з умовами інвестування, розраховує на три роки функціонування одержати дохід (в середньому 36 відсотків річних) на рівні, не нижчому від середньоринкового доходу на інвестиції з урахуванням інфляційної ситуації, яка прогнозується на цей період. Для складання розрахунку доцільності інвестування у бізнес-плані є такі дані про проект (у цінах 2001 р., тис. грн.):

Прогнозований рівень зростання цін на 2002 р.: за доходами — 22 відсотки, за витратами — 20 відсотків, на 2003 р. відповідно 25 відсотків і 21 відсоток, на 2004 р. — 20 відсотків і 20 відсотків.

Згідно з формулою (12.4), грошовий потік за три роки становить:

(620 1,22 - 370 1,20 - 120) ■ 0,7 + 120 1 + 0,36

(620- 1,22 1,25-350- 1,20- 1,21- 108) 0,7+108 | (1+0.36)2

(760- 1,22-1,25- 1,20-350 1,20- 1,21 ■ 1,20 - 80) 0,7 + 80 _ (1+0,36)3

= 187,2 + 183,0 + 226,5 = 596,7 тис. грн.

Отже, проект може бути прийнятий, бо "теперішня" вартість грошового потоку не тільки досягає суми авансованих у нього фінансових ресурсів (а це саме по собі — достатня підстава для визнання інвестиції доцільною), але й перевищує їх, тобто перевищує виражені в середньо-ринковій нормі дохідності сподівання інвестора на прибутковість.

Дуже велике значення має складання бізнес-планів підприємствами, якщо брак власних фінансових ресурсів на виконання того чи іншого проекту примушує їх звертатися до співінвесторів або в комерційний банк за позичкою. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів, розрахунків, що містяться у бізнес-плані, мають неабиякий вплив на вирішення питання про джерела фінансування.