Менеджмент інвестиційної діяльності (2003)

Інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і практичних дій юридичних та фізичних осіб (українських або іноземних), а також держави щодо здійснення інвестицій у будь-якій формі з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Правова система України складається з великої кількості (понад 100) законів та інших нормативних актів, які регулюють весь комплекс питань, пов'язаних з інвестиційною діяльністю підприємства. З них варто особливо відзначити закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій", "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про режим іноземного інвестування", "Про лізинг".

Сучасна законодавча система нашої країни визначає статус інвесторів — суб'єктів інвестиційної діяльності1, які приймають та реалізують рішення про вкладання власних і запозичених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права на здійснення цієї діяльності, самостійно визначають цілі, напрямки, види обсяги та ефективність інвестицій, залучаючи для їх реалізації на договірній або конкурсній основі будь-яких партнерів.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні засоби та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Однак згідно із законодавством України забороняється інвестувати об'єкти, створення й експлуатація яких не відповідають екологічним, архітектурним, санітарно-гігієнічним та іншим законодавчо встановленим нормам, або якщо таке інвестування порушує права (інтереси) громадян, юридичних осіб, держави, що гарантуються законом.

Інвесторам надано права володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торговельні операції на території України; у разі необхідності вони можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування; мають право виступати як замовники, вкладники, кредитори, покупці, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу.

Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування й розпорядження інвестиціями на термін та на умовах, що визначаються угодою між учасниками інвестиційного процесу. Якщо користувач об'єкта інвестиційної діяльності не є інвестором (наприклад, лізингоотримувач), то взаємовідносини між ним та інвестором реалізуються шляхом контракту про інвестування. Крім того, інвестор може передати за контрактом свої права щодо самих інвестицій або їх результатів іншим юридичним та фізичним особам тощо.

Сукупність всіх суб'єктів інвестиційної діяльності діє в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включають: сферу капітального будівництва, що об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання та громадян, зайнятих у сфері будівництва; сферу обігу фінансового капіталу (грошового, запозиченого та фінансових зобов'язань у різних формах); інноваційну сферу; сферу реалізації майнових прав інвесторів; екологічну сферу.

Згідно із Законом України "Про інвестиційну діяльність" однією з форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу і включає випуск, поширення принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного середовища.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати ліцензію або сертифікат на право її здійснення. Отже, поряд з правами інвесторів чинне законодавство передбачає і певні їх обов'язки. Зокрема, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані вчасно подавати до фінансових органів правильно оформлену декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ними інвестицій; мати дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; мати висновки (результати) обов'язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; дотримуватися державних норм і стандартів; своєчасно подавати відповідним органам бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного законодавства; мати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця.

Важливо усвідомлювати не лише сутність, а й завдання та основні функції управління інвестиційною діяльністю підприємства. Оскільки основною метою управління інвестиційною діяльністю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку, що в кінцевому підсумку набуває конкретного вираження в максимізації ринкової вартості підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах, то в процесі реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки підприємства (рис. 1.3).

1. На основі здійснення лише ефективної інвестиційної діяльності можливе забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства (стратегія підприємства на будь-якому етапі його розвитку з моменту створення передбачає постійне економічне зростання шляхом збільшення обсягу і диверсифікації діяльності, максимально можливу активізацію інвестиційних процесів).

2. Забезпечення максимізації чистого прибутку, що залишається в розпорядженні власників підприємства від інвестиційної діяльності (за наявності альтернативних рішень щодо інвестування треба приймати ті з них, які забезпечують найбільший прибуток у розрахунку на одиницю вкладеного капіталу). Максимізація рівня чистого інвестиційного прибутку має забезпечуватися в межах допустимого інвестиційного ризику, конкретний рівень якого визначається схильністю до ризиків власників або менеджерів підприємства при здійсненні інвестиційної діяльності.

Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків за необхідного рівня дохідності інвестицій. Ризики супроводжують практично всі форми та напрямки інвестування і характеризують ймовірність настання несприятливих подій, що спричинять збитки від інвестиційної діяльності. Інвестиційні ризики включають у себе ризики неотримання прибутків у разі нездійснення певних заходів щодо усунення ризиків; ризики зниження дохідності інвестицій, а саме підвищення відсотків за кредити, зниження дивідендів, небезпеку неотримання позичальником основної частини боргу та відсотків (так званий кредитний ризик); ризики прямих фінансових втрат — біржові ризики (неплатежі за комерційними угодами, комісійними винагородами брокерській фірмі), селективні ризики (ризики неправильного вибору об'єкта або способу вкладення капіталу при формуванні інвестиційного портфеля), ризики банкрутства (рис. 1.4).

Як правило, рівень ризику для певного активу чи варіанта вкладення капіталу з часом збільшується. Мінімізація інвестиційного ризику може бути забезпечена шляхом диверсифікації (урізноманітнення) та лімітування (певного обмеження) інвестиційних вкладень; уникнення певних видів інвестиційних ризиків та їх передача партнерам по інвестиційній діяльності; страхуванням ризиків зміни цін за контрактами на майбутні періоди (хеджування на підвищення або зниження — купівлею та продажем), хеджуванням за допомогою валютних опціонів та форвардних операцій.

Забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу. Максимізація рівня ліквідності інвестиційного проекту (або портфеля), як правило, супроводжується не лише підвищенням платоспроможності підприємства, а й широкими можливостями реінвестування капіталу у разі необхідності зміни стратегічних цілей підприємства. Однак у цьому разі одночасно спостерігається зниження економічної ефективності інвестиційної діяльності, тому мова йде саме про прийнятну оптимізацію співвідношень рівня дохідності, ризиків та ліквідності здійснених інвестицій.

Забезпечення формування необхідних обсягів та оптимальної структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб (попиту) на довготермінову перспективу.

Формування інвестиційних ресурсів є основною вихідною умовою здійснення інвестиційного процесу. їх обсяги та джерела формування визначаються насамперед вартістю їх залучення (вартістю капіталу), урахуванням перспектив розвитку інвестиційної діяльності підприємства, забезпеченням мінімізації витрат на формування інвестиційних ресурсів із різноманітних джерел та відповідного рівня самофінансування інвестиційної діяльності, пошуком найбільш ефективних форм залучення позикового капіталу з різноманітних джерел для здійснення інвестицій. Оптимальною є структура капіталу, за якої забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності підприємства і коефіцієнтом його фінансової стійкості, тобто яка становить таке співвідношення використання власних та запозичених засобів, за якого максимізується ринкова вартість підприємства.

Підтримання фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційна діяльність завжди потребує залучення значних обсягів фінансових коштів, і, як правило, на тривалий період; за несприятливих умов можуть навіть скластися передумови для банкрутства. Тому формуючи джерела інвестиційних ресурсів слід прогнозувати їхній вплив на фінансову стійкість підприємства та його поточну платоспроможність, а також відповідно оптимізувати структуру капіталу, що інвестується, та прийнятні для підприємства обсяги інвестиційних грошових потоків).

Пошук і обов'язкове здійснення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів підприємства (економічно це досить вигідно, оскільки прискорення фактичного надходження грошових потоків у вигляді чистого прибутку й амортизаційних відрахувань скорочує терміни використання кредитних ресурсів, залучених для реалізації інвестиційних проектів, а також сприяє зниженню інвестиційних ризиків).

Усі зазначені вище завдання управління інвестиційною діяльністю тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Зокрема, забезпечення високих темпів розвитку підприємств можна досягти як шляхом вибору і здійснення високоприбуткових інвестиційних проектів, так і прискоренням реалізації інвестиційних програм. У свою чергу, максимізація чистого прибутку від інвестиційної діяльності може супроводжуватися і значним підвищенням інвестиційних ризиків, звідси випливає необхідність оптимізації цих показників. Зрештою, мінімізація інвестиційних ризиків одночасно є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності. При вужчому тлумаченні поняття інвестиційної діяльності застосовують термін "інвестиційний процес" — це поняття звичайно пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією реальних інвестиційних проектів (об'єктів реального інвестування, запланованих до реалізації у формах придбання, реконструкції, розширення, нового будівництва тощо, які обґрунтовані бізнес-плануванням). Значні широкомасштабні проекти мають велику кількість стадій (фаз) реалізації. Однак можна вважати, що найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є такі:

мотивація інвестиційної діяльності;

науково-дослідні, експериментально-конструкторські роботи та розробка технічних і технологічних параметрів об'єктів інвестування;

прогнозування і програмування інвестицій, обґрунтування можливостей та доцільності інвестицій;

державне регулювання інвестиційного процесу, дослідження економіко-правових умов здійснення інвестиційної діяльності;

планування інвестицій та їх страхування;

фінансування інвестиційного процесу;

проектування і ціноутворення, забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами, підготовка кадрів;

освоєння інвестицій та підготовка до виробництва продукції;

попередня здача і приймання в експлуатацію, кінцева здача об'єкта в експлуатацію;

у зв'язку зі швидкими темпами та екологічними наслідками науково-технічного прогресу на сучасному етапі розвитку суспільства все більшого, критичного значення набуває кінцева стадія реалізації інвестиційного проекту, а саме утилізація реального об'єкта інвестиційної діяльності, яка взагалі може звести нанівець економічну ефективність здійснених інвестицій.

Звичайно, інвестиційні процеси в державі з ринковою економікою і за адміністративно-командної системи господарювання можуть досить суттєво різнитись. Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення фінансових і реальних активів. Однак реалізація інвестиційного проекту не закінчується введенням в експлуатацію, оскільки в процесі експлуатації проект іноді потребує нових інвестицій для підтримання виробництва і його розвитку.

Отже, інвестиційний процес1, під яким доцільно розуміти процес безперервного створення основних засобів і виробничих потужностей від початку розробки їх техніко-економічних параметрів і до повного досягнення проектних показників, можна умовно поділити на три основні стадії: перша — передінвестиційна науково-проектна підготовка (починаючи з науково-дослідних та експериментально-конструкторських, проектно-пошукових робіт і розробки проектів як майбутніх моделей об'єктів інвестування до остаточного прийняття інвестиційного рішення); друга — інвестиційна (проектування, укладання контрактів, спорудження чи облаштування приміщень, підготовка, навчання персоналу) і третя — виробничо-експлуатаційна стадія (уведення в дію, освоєння технологічних процесів і забезпечення функціонування нового виробничого об'єкта з виходом на проектну потужність).

Кожна з цих стадій передбачає кілька етапів, які, у свою чергу, можна поділити на підетапи, або види, робіт. Дуже важливою за значенням і впливом на якість та ефективність кінцевих результатів є перша стадія інвестиційного процесу (науково-проектна підготовка), яка, проте, недостатньо висвітлена в наукових джерелах, особливо в Україні.

Проте результат однієї стадії сам по собі найчастіше не можливий без використання результатів інших стадій. Так, здійснення певного проекту без попередніх наукових розробок, зведення об'єкта без планування та фінансування і т. ін. або просто не можливе, або не має споживчої вартості.

1 На відміну від інвестиційного процесу, інноваційний процес — це сукупність якісно нових змін, що безперервно відбувається у просторі і часі.

Інвестиційний цикл, як і інвестиційний процес, проходить одні й ті самі стадії (або фази) та етапи, але на відміну від інвестиційного процесу, який становить безперервний процес реалізації інвестицій і відбиває передусім зміст розширеного відтворення основних засобів підприємства, інвестиційний цикл — це індивідуальний обіг інвестицій (капітальних вкладень). Він є невід'ємною складовою процесу розширеного відтворення основних засобів, і це найповніше характеризує економічну, організаційну й технологічну єдність інвестиційного циклу в будь-якій галузі народного господарства.

Отже, інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, що повторюються. Детально всі стадії, етапи та види робіт за окремими фазами інвестиційного циклу буде нами розглянуто у спеціальному розділі, присвяченому основам інвестиційного проектування.

Основним напрямком розширеного відтворення та прискорення інвестиційних процесів є інтенсифікація, яка пов'язана зі скороченням часу між витрачанням ресурсів і одержанням бажаних результатів. Досягти підвищення ефективності виробництва можна лише за умов інтенсифікації інвестиційних процесів, при цьому важливо максимально скорочувати розрив у часі між розробкою нової техніки і її впровадженням та освоєнням на підприємствах. Інвестиційний процес впливає на розвиток галузей народного господарства в цілому та промисловості зокрема. Своєчасна і збалансована його реалізація у територіально-галузевому розрізі справляє стабілізуючий і стимулюючий вплив на розвиток та розміщення продуктивних сил країни.

Інвестиційний цикл як невід'ємна складова процесу розширеного відтворення економіки досягає найвищої ефективності тоді, коли реалізація інвестицій і створення основних засобів збігаються з черговою хвилею створення нової техніки і технологій. Періодична хвилеподібна зміна поколінь машин і устаткування, науково-технічних напрямків та організаційно-економічних систем відображає загальну закономірність науково-технічного прогресу та неухильний розвиток продуктивних сил щодо підвищення ефективності суспільного виробництва.

У свою чергу, реалізація досягнень науково-технічного прогресу здійснюється через інвестиційний процес, і основне навантаження при цьому припадає на першу його стадію, зокрема на науково-дослідні, експериментально-конструкторські роботи. Таким чином, успішне проведення підготовчої стадії інвестиційного процесу приводить до підвищення науково-технічного рівня всього процесу розширеного відтворення економіки.

Ефективна інвестиційна діяльність підприємства, досягнення поставлених цілей та основних завдань розвитку економіки підприємства реалізується шляхом здійснення конкретних функцій управління інвестиційною діяльністю (див. парагр. 1.4), повна і послідовна практична реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики та ефективної господарської діяльності підприємства.