Державне регулювання економіки (2006)

В Україні, яка перебуває на етапі соціально-ринкової трансформації, формується система управління національною економікою.

Мета реформування економіки України — створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентноздатного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації в цілому.

Моделі реформування економіки

Американська (так зване стихійне входження в ринок) — передбачає поступовий характер реформ, пасивну роль держави у цьому процесі, яка зводиться в основному до законодавчої діяльності й використання традиційних економічних важелів регулювання.

Японська — передбачає активну роль держави у трансформаційному процесі: державне сприяння входженню в ринок та жорсткий контроль з боку держави на основі використання комплексу прямих, непрямих, економічних, правових, специфічних і нетрадиційних методів регулювання.

Як показує світовий досвід, умовами успішного реформування національної економіки є:

формування реалістичної ідеї національного розвитку (відродження) країни;

наявність програми перетворень, політичної волі керівництва та команди реформаторів;

швидке проведення реформування (так швидко, як це можливо);

економічна лібералізація, дерегуляція в плані переходу від старої бюрократичної системи до системи прозорих рішень;

компетентний і працездатний уряд (поєднання досвіду і знань), кваліфікована державна служба;

єдність, консолідація суспільства.

Фактори, що впливають на формування системи ДРЕ в Україні

Об'єктивні:

розвал Радянського Союзу і розрив традиційних економічних зв'язків;

висока сировинна, насамперед енергетична, залежність від інших країн;

деформована, нераціональна, неефективна структура народного господарства (високомонополізована, мілітаризована економіка з могутнім індустріальним потенціалом, який важко піддається структурній перебудові);

ресурсомістке затратне виробництво, переважно незамкненого циклу;

велика залежність від іноземної допомоги;

важкі наслідки Чорнобильської катастрофи (фінансові, матеріальні, моральні втрати);

високий рівень тінізації економіки тощо. Суб'єктивні:

повільний перебіг ринкових перетворень;

непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і болісний процес адаптації до нових економічних умов;

невпорядкованість відносин між основними гілками влади;

недосконалість законодавчого забезпечення реформ;

відсутність на початковому етапі реформування наукової концепції та програми перетворень;

самоусунення держави від виконання регулюючих функцій, помилки і прорахунки уряду;

брак кваліфікованих фахівців (команди реформаторів);

політична нестабільність;

зростання соціальної напруги, велика диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

традиції державного патерналізму;

українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації): консерватизм, обережність, надмірна терплячість, утриманські настрої, сподівання на чиюсь підтримку.

Специфічні риси системи державного регулювання економіки України:

підірвана, але повністю не демонтована адміністративно-командна система управління;

незбалансованість народного господарства (цілі не підкріплені ресурсами);

значний зовнішній та внутрішній борг;

слабка мотивація стратегічної діяльності, переважання тактичного управління;

відсутність ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження;

велика питома вага державного сектору, низька ефективність управління в ньому;

затратна ідеологія господарювання;

нераціональна організаційна структура управління;

традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

Стратегічна мета державного регулювання трансформаційної економіки:

створення макро- та мікроекономічних умов для забезпечення повноцінного функціонування ринкових регуляторів, ефективної діяльності суб'єктів господарювання, становлення конкурентноздатного національного виробництва, збалансованого і стабільного економічного розвитку;

формування гідних умов життя і праці громадян країни, задоволення їхніх потреб, реалізація соціальних цілей суспільства.

Функції державного регулювання економіки перехідного типу

1. Постійні (традиційні): цільова, стимулююча, регулююча, коригуюча, регламентуюча, контролююча, соціальна.

2. Тимчасові — пов'язані з реформуванням системи соціально-економічних відносин і створенням умов щодо формування ринку:

макроекономічна стабілізація й вихід із кризи;

створення і впровадження стабільного ринкового законодавства;

реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

становлення національного конкурентноздатного виробництва з орієнтацією на світові стандарти якості;

підтримка вітчизняного товаровиробника на основі критеріїв ефективності;

роздержавлення і пошук ефективного власника;

формування конкурентного середовища;

кардинальна, структурна перебудова економіки;

раціональна науково-технічна та інвестиційно-інноваційна політика;

створення ефективної кредитно-грошової та фінансової систем;

формування інститутів ринкової інфраструктури;

забезпечення раціонального входження у світову економіку;

формування ефективної системи соціального захисту населення;

забезпечення раціонального входження у світову економіку, реалізація конкурентних переваг країни (специфічних ресурсів розвитку);

створення умов для збереження економічної єдності країни, комплексного, раціонального розвитку регіонів;

проведення інституційних перетворень (створення правових інститутів, системи нових організацій та установ ринкового типу, нової системи управління економікою) тощо.