Державне регулювання економіки (2006)

Виділяють чотири типи (форми) державного планування: два основних — директивне та індикативне і два проміжних — індирективне і регулятивне.

Директивне планування — спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов'язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Основні риси директивного планування (ДП)

Ґрунтується на державній власності.

План втілює державну стратегію та пріоритети. Має тотальний характер, охоплюючи всі сторони соціально-економічного життя суспільства.

За допомогою ДП держава прагне вирішити не тільки макро-, а майже всі мікроекономічні проблеми.

Планові завдання є обов'язковими для виконання (план-закон).

ДП для держави є основним інструментом реалізації економічної політики, а для суб'єктів економіки — метою виробництва (виконання чи невиконання плану обумовлює відповідно заохочення або покарання).

Домінування вертикально субординованих відносин в економіці (накази, директиви доводяться "згори"). Підприємства перетворюються на простих виконавців наказів.

Використовуються в основному адміністративні, прямі методи ДРЕ.

Наслідки використання директивного плану на практиці:

знищення конкуренції, створення умов для монополізму;

диктат виробника;

невмотивованість результатів праці;

ігнорування НТП;

зниження ефективності виробництва, якості товарів, звуження їх асортименту;

виникнення постійного товарного дефіциту;

породження бюрократизму, волюнтаризму, паразитизму та корупції.

Індирективне планування має багато рис директивного планування, але, на відміну від нього, використовує не тільки адміністративні, а й економічні важелі: ціни, процентні ставки, податки, валютні курси тощо. План також не передбачає адміністративних покарань за невиконання плану. Проте відсутні й переваги (насамперед матеріальні премії, першочергове виділення ресурсів тощо), пов'язані з перевиконанням планових завдань.

Цей тип планування є ефективнішим, ніж директивне планування, оскільки дає більше свободи суб'єктам економіки, але він не сумісний з ринком і тільки імітує конкуренцію. Йому притаманні ті самі недоліки, що і директивному плануванню.

^ Регулятивне планування схоже на індикативне планування. Йому відповідає змішана економіка (передбачає рівнозначну частку державної та приватної власності), ґрунтується на активному використанні економічних методів. Головна функція плану — координація діяльності суб'єктів економіки: управління державним сектором (за допомогою прямих, адміністративних та економічних методів) і активний вплив на роботу приватних підприємств (насамперед стимулювання їхньої діяльності на виконання плану за допомогою економічних важелів).

Індикативне планування — спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації.

Основні ознаки індикативного планування

Базується на змішаній економіці.

Планові документи окреслюють загальні контури майбутнього економічного розвитку (план-прогноз).

Завдання мають орієнтовний, рекомендаційний характер (обов'язкові тільки для державних підприємств).

Головне завдання плану — координація господарської діяльності суб'єктів економіки.

Для стимулювання виконання завдань використовуються економічні, прямі, опосередковані та адміністративні методи.

Функції індикативного планування

Визначення цілей і пріоритетів розвитку національної економіки.

Координація економічної діяльності суб'єктів (забезпечення інформацією, орієнтація і стимулювання).

Прогнозування макроекономічного розвитку та ринкової кон'юнктури.

З'ясування сфер найефективнішого вкладення капіталу.

Виявлення неперспективних у майбутньому галузей і підприємств.

Етапи розвитку (еволюція) макроекономічного планування у країнах з розвиненою ринковою економікою

— 40—50-ті роки XX cт.

Застосовується у Франції, Іспанії, Швеції, Норвегії та Нідерландах.

Складаються короткострокові плани (бюджетні програми) і середньострокові плани-прогнози (на 5 років).

Планові документи мають індикативний характер.

II — 60-ті — середина 70-х років

До планування (програмування) вдаються практично усі країни Західної Європи та Японія.

Складання короткострокових планів-прогнозів пов'язується з держбюджетом (бюджетне планування), практикується середньострокове планування і вперше починають розроблятися довгострокові плани-прогнози (на 15—20 років), насамперед у Японії.

III — середина 70-х років — до сьогодення

Державне планування набуває рис стратегічного планування (цільового державного програмування).