Державне регулювання економіки (2006)

Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.

Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів.

Фінансова система країни складається з:

державного бюджету;

позабюджетних фондів (пенсійних, страхових, кредитних тощо);

фінансів підприємств;

місцевих фінансів (бюджетів областей, міських, районних, сільських тощо).

Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.

Державний бюджет є:

річним планом державних витрат та джерел їх фінансового покриття;

головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у країні.

Основні параметри бюджету:

абсолютні розміри;

частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет;

обсяг і структура джерел фінансування;

обсяг і структура бюджетних видатків;

співвідношення доходів і видатків бюджету.

Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Фінансова політика за умов економічної кризи спрямована на:

подолання спаду виробництва;

стимулювання виробництва;

мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях економіки;

стримування соціальних програм;

скорочення витрат на оборону тощо.

Типи фінансової політики:

дискреційна (франц. — той, що діє за власним розсудом) — політика, що проводиться державою безпосередньо;

недискреційна (автоматична) — політика вбудованих регуляторів (стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інертність схильності до споживання тощо.

Основні засоби дискреційної фінансової політики держави:

держконтракт і держзамовлення;

державні інвестиції;

соціальні трансферти;

зміни у податковому регулюванні;

фінансування державних програм, громадських робіт тощо.

Функції видатків державного бюджету:

регулювання (політичне, соціальне, господарське);

забезпечення загальних умов життя суспільства (управління, юстиція, освіта, наука).

Видатки на соціальні потреби:

забезпечують реалізацію соціально-економічної політики держави;

сприяють перерозподілу ринкових доходів, пом'якшують диференціацію матеріального становища соціальних груп;

полегшують доступ менш забезпечених верств населення до набуття кваліфікації, надання медичних послуг (забезпечення народного господарства освіченою, кваліфікованою, здоровою робочою силою);

впливають на стимулювання, розмір та структуру попиту.

Критерієм планування обсягів витрат за соціальними статтями є соціальні стандарти та нормативи, програмно-цільові методи реалізації соціальної політики.

У структурі видатків державного бюджету видатки на соціальні цілі є найуразливішими. Обсяги соціальних видатків можуть бути свідомо зменшені на користь вирішення державних проблем надзвичайного характеру.

За рахунок державних витрат, податків, пільг та субсидій, що виплачуються з державного бюджету, уряд впливає (стимулює або протидіє) на:

макроекономічну активність;

сукупний попит;

сукупну пропозицію.

Сучасні тенденції засвідчують необхідність скорочення обсягів субсидій і дотацій з державного бюджету та активнішого використання таких інструментів, як:

пільгове оподаткування;

прискорене амортизаційне списання основного капіталу;

кредит.

Обсяги витрат державного бюджету на господарські потреби змінюються залежно від стану економіки:

у період криз і депресій мають тенденцію до зростання;

у період перегріву економіки мають тенденцію до скорочення.

Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків обумовлюється:

обсягом коштів, що витрачає держава на зазначені потреби;

структурою, спрямуванням витрат;

ефективністю використання витрат.

Фіскальна політика (лат. fiscus — кошик, казна) — діяльність держави щодо формування та регулювання державного бюджету (бюджетна політика), а також мобілізації коштів у державну казну з інших джерел.

Бюджетні доходи

Податки — один з основних інструментів, який забезпечує ефективне державне регулювання економіки, виконуючи фіскальну (формує бюджетні надходження) та економічну функції (впливає на відтворення, стимулює або стримує його розвиток, посилює або зменшує нагромадження капіталу, розширює чи звужує платоспроможність населення).

Податки — це обов'язковий платіж, який надходить у державний бюджет у визначених законодавством розмірах та встановлені строки.

Податкова система — сукупність податків і податкових платежів, що сплачуються державі у визначеному законодавством країни порядку.

Види податкових надходжень

Податок на доходи:

прибутковий податок з громадян;

податок на прибуток підприємств.

Платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних, надр тощо).

Внутрішні податки на товари і послуги:

податок на додану вартість (ПДВ);

акцизний збір (з вітчизняних та імпортних товарів);

ліцензії на діяльність.

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції:

ввізне мито;

інші податки.

Доходи від власності та підприємницької діяльності:

рента за нафту, природний газ;

кошти від приватизації.

Адміністративні збори і платежі:

державне мито;

штрафи.

Інші неподаткові надходження:

від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки; від плати за транзит природного газу і нафти через територію України;

амортизаційні надходження.

Надходження від продажу основного капіталу (дорогоцінних металів та каміння, продажу державних запасів та ін.).

Офіційні трансферти.

Державні цільові фонди:

соціальне страхування на випадок безробіття (фонд зайнятості);

інноваційний фонд;

транспортний збір.

Збалансування державного бюджету за доходами і видатками є найважливішим показником стану економіки.

Дефіцит державного бюджету — сума, що віддзеркалює перевищення витрат бюджету над його доходами.

Профіцит державного бюджету — перевищення доходів над державними витратами.

Основні шляхи покриття дефіциту державного бюджету:

додаткова емісія готівкових грошей;

продаж державних цінних паперів;

державні позики;

посилення оподаткування.

Можливі негативні наслідки дефіциту державного бюджету:

інфляція;

порушення ринкової мотивації діяльності приватних фінансових інститутів.

Державний бюджет доцільно балансувати на циклічній основі:

перевищення видатків над доходами — під час спаду виробництва;

перевищення доходів над видатками — під час економічного піднесення.

За таких умов держава зможе проводити антикризову політику, "гасити" економічні коливання.

Державний борг — це накопичені зобов'язання держави.

Внутрішній борг держави:

банкам-кредиторам;

власникам державних цінних паперів.

Зовнішній державний борг держави:

іноземним урядам;

іноземним приватним особам і організаціям;

міжнародним фінансовим установам.

Напрямки вдосконалення політики державних видатків:

зменшення субсидій і дотацій підприємствам;

раціоналізація системи соціального захисту та соціального забезпечення населення (скорочення пільг, розширення адресної допомоги та ін.);

скорочення чисельності зайнятих у бюджетній сфері (насамперед управлінського апарату, збройних сил тощо);

зменшення витрат на поповнення державних матеріальних резервів;

скорочення витрат на обслуговування державного боргу (перегляд умов конверсії ОВДП, утримання від залучення надто ризикованих іноземних позик тощо).

Головні суб'єкти державного регулювання фінансово-бюджетної сфери:

Міністерство фінансів України;

Міністерство економіки;

Головне контрольно-ревізійне управління;

Державне казначейство України;

Державна податкова адміністрація;

Державна митна служба України.