Державне регулювання економіки (2006)

Залежно від ролі держави в науково-технічній та інноваційній сфері виділяють дві основні моделі інноваційного розвитку: індустріальну (перевага віддається ринковим регуляторам при пасивній ролі держави) та постіндустріальну (висока активність держави — система цілеспрямованих, випереджаючих заходів).

Завданням державного регулювання НТП та інноваційної діяльності в Україні є створення оптимального економічного механізму, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на наукові та інноваційні процеси, був зорієнтований на економічне зростання України, її інтеграцію у світову економіку.

Ринковий механізм та державне регулювання по-різному впливають на науково-технічний розвиток.

Механізм макроекономінного регулювання науково-технічних та інноваційних процесів передбачає: — нормативно-правове забезпечення;

систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень, у тому числі їх пряме фінансування;

визначення пріоритетів у сфері науки і техніки, їх всебічну підтримку та заохочення;

диверсифікацію джерел мобілізації коштів на науково-технічний розвиток (кошти державного бюджету, позабюджетних фондів, приватні та іноземні інвестиції);

максимальне стимулювання малого інноваційного, венчурного підприємництва;

науково-технічне прогнозування та програмування;

систему фінансових, кредитно-грошових, амортизаційних, інших пільг та преференцій;

організаційну підтримку і забезпечення науково-технічної й інноваційної діяльності;

підготовку наукових кадрів.

Вимоги до науково-технічних пріоритетів:

узгодженість з пріоритетами соціально-економічної політики держави;

враховування стану, рівня, потенціалу, можливостей наявних у суспільстві "продуктивних сил;

відповідність багатофакторності розвитку соціально-економічної системи;

ранжованість та взаємоув'язаність у цілісну систему;

узгодженість на всіх-стадіях циклу "наука — виробництво".

Пріоритетні напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку України

Створення та масове впровадження екологічно прийнятних енерго- і ресурсозберігаючих технологій.

Використання перспективних інформаційних і електронних технологій, засобів інформатики та систем зв'язку вітчизняного виробництва.

Розробка нових біотехнологій для сільського господарства, галузей легкої та харчової промисловості, виробництво ліків.

Створення наукових основ охорони здоров'я населення, розробка нових методів профілактики, діагностики та лікування захворювань.

Винайдення та практичне застосування нових речовин і матеріалів із заданими властивостями.

Розвиток конкурентоспроможних технологій у літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, у виробництві військової техніки.

Основні державні регулятори науково-технічного розвитку:

податкові регулятори;

амортизаційна політика;

пільгове кредитування;

державне фінансування;

науково-технічне прогнозування;

програмування розвитку науки і техніки;

держконтракти;

держзамовлення;

антимонопольне законодавство;

патентно-ліцензійна політика;

створення та державна підтримка різних форм кооперації, наукових, виробничих і фінансових організацій та структур (технопарки, технополіси, "інкубатори" тощо);

правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

зовнішньоекономічна політика;

підготовка і перепідготовка кадрів.

Науково-технічне прогнозування — виявлення та аналіз тенденцій розвитку науки, техніки, можливості появи нового покоління машин, технологій, визначення способів їх упровадження, а також передбачення наслідків НТР.

Функції науково-технічного прогнозування:

аналіз та виявлення основних загальносвітових тенденцій, тривалості інноваційних циклів;

формування перспективних варіантів науково-технічних програм;

вибір оптимального варіанта програм розвитку фундаментальних та прикладних досліджень;

визначення найоптимальнішої моделі впровадження досягнень НТП у виробництво;

передбачення економічних, соціальних, екологічних наслідків впровадження

Науково-технічні програми — це форма реалізації державної науково-технічної політики з метою:

реалізації стратегії випереджувального техніко-економічного розвитку;

концентрації ресурсного потенціалу на ключових ланках нового технологічного укладу.

Практично усі науково-технічні програми є складовими загальнонаціональних соціально-економічних програм.

Однією з умов успішного науково-технічного та інноваційного розвитку країни є створення та державна підтримка різних форм кооперації наукових, виробничих і фінансових організацій та структур.

Основні організаційні форми реалізації інноваційної діяльності (форми кооперації науки, виробництва та фінансових структур)