Соціальна економіка (2003)
4. Джон Стюарт Мілль /1806-1873 pp. / - пророк "соціальної реформації".
Дж. Ст. Мілля справедливо вважають "классиком англійської політичної економії". Однак і сама назва головного його твору і його зміст свідчать про тісне поєднання економічної теорії з соціальними, філософськими та історичними проблемами.
Твір Дж. Мілля обсягом майже у півтори тисячі сторінок складається з п'яти книжок, які послідовно носять назви: книга 1 "Виробництво", книга 2 - "Розподіл", книга 3 - "Обмін", книга 4 - "Вплив суспільного розвитку на виробництво і розподіл", книга 5 - "Про вплив уряду".
В перших трьох книгах Мілль дав чіткий і систематизований виклад основних елементів класичної політичної економії і заклав традицію методологічного підходу до розгляду економічних відносин як системи "виробництво - розподіл -обмін". Вважаючи себе наступником Рікардо, Мілль суттєво збагатив його вчення новими ідеями епохи. Тому перші три книги "Основ" дійсно являються "підсумком, завершенням і найкращим викладом доктрин класичної школи в найбільш точній формі".
Однак четверта і п'ята книги "Основ" Дж. Мілля присвячені принципово новому напряму соціально-економічної науки - соціальному реформізму. На відміну від інших представників класичної школи, він не вважав сучасний йому капіталізм ідеальним ладом і запропонував широку програму "соціальної реформації". Він твердив, що "найкращим станом людства був би такий, коли ніхто не бідний, ніхто не намагається стати багатшим, і нема ніяких причин побоюватися бути відкинутим назад із-за зусиль інших проштовхнутися вперед". Він навіть визнавав деякі переваги комуністичного суспільства: "якби довелося вибирати між комунізмом з усіма його наслідками і сьогочасним станом суспільства з усіма його стражданнями та несправедливістю, коли найважча і найвиснажливіша праця не забезпечує навіть найнеобхідніших засобів, якби вибір став між цим і комунізмом, то всі труднощі, великі і малі, зв'язані з комунізмом, були б дрібницями порівняно з цим".* Однак Дж. Мілль ніколи не закликав до повалення капіталізму і переходу до комунізму, побудову якого він вважав маловірогідним. Він був захоплений ідеєю удосконалення сучасного йому капіталізму. Набагато випереджаючи свій час, Мілль закликав до "соціального партнерства", наданні робітникам частки в прибутках, колективної участі в управлінні і колективному володінні капіталом. Справді геніальним пророцтвом Мілля була не критика капіталізму, а те, що він побачив можливість його самовдосконалення, поступового, еволюційного переростання в систему, яку економісти з часом назвуть "соціально орієнтованою економікою". Це прозріння робить його одним з засновників "реформістської концепції" соціального розвитку. Портрет цього видатного економіста, філософа і громадського діяча був би неповним без розгляду деяких ідей цього непересічного вченого.
Методологія Мілля.
Для нашого розгляду виключне значення мають загально-методологічні міркування Дж. Ст. Мілля. Він вважав, що без законів і принципів жодна сума знань не може претендувати на роль науки. Якщо у виробництві діють "природні закони", які є невідворотними, то в розподілі діють закони, які значною мірою залежать від людських рішень, а тому вони можуть бути змінені самими ж людьми. Саме це визнання і дало змогу Міллю з часом розвинути думку, що через сферу розподілу можна реформувати капіталізм і, тим самим, започаткувати "реформістський напрям» в політичній економії.
Важливим внеском в методологію досліджень слід вважати підхід до соціально-економічних процесів з точки зору "статики" й "динаміки". Запозичивши саму ідею у французького філософа О. Конта, Мілль зумів пристосувати її до аналізу соціально-економічних явищ і процесів, вказавши, що віднині завданням науки є пізнання законів не тільки як "суспільства стаціонарного і незмінного", але й "динамічного".
Проблема ролі держави. Книга 5-та "Основ" Мілля називається "Про вплив уряду", а простий перелік назв розділів ("Про загальні функції уряду", "Загальні принципи оподаткування", "Про прямі податки", "Про податки на товари", "Порівняння прямих податків з непрямими", "Про державний борг", "Стосовно економічних наслідків виконання урядом своїх звичайних функцій", "Про державний вплив, що базується на помилкових теоріях" і "Основи та межі системи" або "принципи невтручання") одразу демонструє внесок вченого в цю проблему.
Основним економічним важелем впливу держави на соціально-економічні процеси Мілль вважає податки. Використовуючи його, держава повинна провадити політику, яка б не шкодила підприємництву, сприяла б прогресу нових галузей, забезпечувала конкурентоспроможність національних товарів на зовнішніх ринках. Але Мілль рішуче заперечує необхідність будь-якого державного втручання, якщо це не доведено у кожному окремому випадку. Більше того! Базуючись на проголошенні "системи" діяння законів, він ставить закон особистого інтересу вищим над усе. Усе раціональне через зіткнення індивідуальних інтересів торує собі шлях. Різниця інтересів і є свободою, яка стає гарантом інших свобод -конкуренції, вільної праці, отримання прибутку тощо.
"Соціальні реформи", яким Мілль приділив стільки уваги в своїх творах, повинні проводитись за активної участі держави. Водночас він пише про небажаність великих державних витрат, виступає проти нагромадження державного боргу, аргументує, в чому причина неефективного виконання державою притаманних їй функцій.
Проблема соціального розвитку. Цій проблемі присвячено багато місця у всіх творах Дж. Мілля, але найбільш концентровано вона викладена у книзі 4-ій "Основ", яка називається "Вплив суспільного розвитку на виробництво і розподіл".*
Проблема ця формулюється Міллем як проблема більш справедливого і досконалого соціально-економічного устрою. Його називають одним з перших економістів, хто відкрито поставив "ідею соціалізму" і "соціалістичного устрою суспільства". Але за усієї доброзичливості автора "Основ" до пригноблюваних капіталом робітників і поліпшення їхнього становища на "соціалістичних засадах" Мілль принципово розмежовується з "соціалістами" у питанні про те, що "соціальна несправедливість" нібито пов'язана з приватною власністю як такою. Завдання, на його думку, полягає лише у подоланні найбільш негативних рис індивідуалізму і прагненні "поєднати максимум індивідуальної свободи в дії із спільним володінням природними багатствами земної кулі і рівною участю всіх в продуктах праці". Він заявив, що "головною метою прагнень за нинішнього стану людського розвитку є не знищення системи приватної власності, а її поліпшення й надання повного права кожному члену суспільства брати участь у наданих нею вигодах".
Мілль був глибоко переконаний, що систему приватної власності можна істотно покращити, "соціалізуючи ренту" за допомогою високого земельного податку, а в промисловості можна певною мірою "соціалізувати прибуток", надавши робітникам право участі в капіталі підприємства. Ідеальною Мілль вважає дрібну селянську власність на землю, яка нейтралізує "несправедливість", породжену рентою, оберігає дрібного виробника від розорення й переходу його до стану найманого працівника. Останній, тобто режим найманої праці, Мілль взагалі вважає "неприродним станом" - таким, що вбиває інтерес людини до праці. Звідси його пропозиції замінити відносини найманої праці відносинами "робітничої асоціації". Вона, на його думку, ґрунтується на засадах "рівності партнерів", спільного володіння та участю в капіталі, виборності управлінського персоналу.
"Нерівність" у суспільстві може бути зменшена також завдяки прогресивній шкалі оподаткування доходів та високим податкам на спадщину, яку він взагалі пропонував законодавчо обмежити. Такий самий у нього підхід до землі, яка не є результатом праці, отже доход з неї у вигляді ренти треба віддати суспільству. Звідси запозичена ним у батька "концепція націоналізації землі".
Як бачимо, фігура цього видатного економіста, філософа, соціолога і "соціаліста" зовсім неоднозначна. Віднесений з повним на те правом, до найвидатніших і найбільш послідовних, ортодоксальних представників "класичної школи політичної економії", Мілль починає "руйнацію" фундаментальних основ цієї "школи", а в суто соціальному плані виступає пророком принципово нових соціально-економічних відносин.
З позицій сьогодення, можна тільки дивуватися тій "обережності", з якою Джон Ст. Мілль ставився до "ортодоксального соціалізму (комунізму)", ідеї якого не були підтверджені історичним досвідом і практикою, і "відчуттю" якогось нового соціально-економічного устрою, яке виросло з надр критикованого ним капіталізму і отримало назву "соціально орієнтованого, державно регульованого ринкового господарства". Теоретичні пророцтва цього видатного вченого підтвердилися практикою наших днів.