Соціальна економіка (2003)
3. Кейнсіанство: нові умови розвитку теорії і практики
Щойно зазначено, що Кейнс був чи не першим мислителем в історії людства, наукові ідеї якого не просто справили величезний вплив на весь подальший розвиток соціально-економічної думки, але ще за життя автора блискуче втілилися в практику, в економічну політику, що й дало змогу йому скористатися лаврами тріумфатора. Водночас ще за життя, а найбільше після смерті цього видатного економіста, його учорашні учні, а також його завзяті опоненти почали доповнювати, розвивати, а часом і спростовувати деякі з ідей Кейнса. Дехто навіть заявив про "крах" кейнсіанства. З цією точкою зору дуже важко погодитися.
Подальший розвиток ідей Кейнса у вигляді "кейнсіанства" (тобто найбільш послідовних прибічників його вчення), "неокейнсіанства" (тобто вчених, які значною мірою доповнили та інтерпретували ідеї Кейнса, лишаючись в руслі його основоположної доктрини) та "посткейнсіанства" (тобто економістів, що продовжували "кейнсіанську традицію", але багато в чому заперечували його основоположні принципи) був пов'язаний цілком і повністю з кардинальними змінами, які відбувалися в світі напередодні і після другої світової війни: зміна політичної карти світу, протистояння двох принципово різних соціально-економічних систем, війни, революції та колоніальні перевороти, світові, регіональні, національні та галузеві кризи, страйки і заколоти та безліч інших подій. Кейнс як справжній вчений, прискіпливий і допитливий, надзвичайно суворо ставився до своєї власної творчості. Вище було показано, як цей геніальний аналітик поставивши спершу у центр державного регулювання норму відсотків, під тиском незаперечних фактів, розчарувався в цьому важелі і переніс вагу в соціально-економічній політиці на бюджетне (дефіцитне) фінансування. Кейнс був абсолютно правий в своїх рекомендаціях щодо виходу з Великої кризи кінця 20-х- початку 30-х років XX ст. Але абсолютно безпідставними є спроби буквально переносити рецепти 30-х на 60-70-і та подальші роки, тобто в умови нової історичної епохи.
До принципово нових явищ, якими характеризувалася друга половина XX століття, треба найперше, віднести грандіозну науково-технічну революцію, яка принципово по-новому поставила у порядок денний усі подальші соціальні та економічні процеси.
Перші післявоєнні роки створили обстановку, коли у центрі уваги всіх країн, - і переможців і переможених, - постала проблема відновлення зруйнованої війною економіки та необхідність нарощування капіталовкладень.
Додаткової гостроти проблемі соціально-економічного розвитку надавала обстановка протистояння, протиборства та економічного змагання двох світових систем - капіталізму і соціалізму. В цей період особливої актуальності набули темпи економічного зростання, від яких віднині залежали питання "життя і смерті" країн. Усе це пересунуло проблеми "економічної динаміки" на перший план.
Отже, подальша еволюція "кейнсіанської традиції" визначалася цілком і повністю суттєвими змінами економічних, соціальних, політичних, технологічних та інших умов розвитку. Найкращим тому прикладом може бути проблема інфляції, яка надзвичайно загострилася під час Великої кризи, а тому потрапила у центр уваги Д.М.Кейнса. Але наприкінці 60-х - початку 70-х років капіталістичні країни зіткнулися з принципово новою ситуацією - явищем "стагфляції", тобто розгортанням інфляції на фоні кризи надвиробництва, - одночасного співіснування інфляції і неповної зайнятості факторів виробництва. Це суперечило усім канонам і закономірностям класичного циклічного розвитку. Настійною потребою стали пошуки нового наукового осмислення нових соціально-економічних явищ і вироблення нових рекомендацій щодо соціально-економічної політики урядів у змінених умовах. Кейнс у своїй теорії виходив зі "статичного стану економіки", абстрагуючись від новітніх технологій, капіталомісткості виробництва та багатьох інших чинників. У своїй макроекономічній моделі Кейнс обмежував свій аналіз короткостроковими періодами, найперше кризовим станом економіки. Віднині в центрі уваги економістів опинилися проблеми усього циклічного розвитку, саме протікання фаз якого (криза, депресія, пожвавлення, підйом) суттєво змінилися. Головним завданням соціально-економічної науки стали пошуки сталого економічного зростання в умовах НТР та протиборства двох протилежних систем. Необхідність в нових ідеях стала нагальною та очевидною. Знадобилося нове теоретико-методологічне обґрунтування соціально-економічної конструкції, яка кінцево оформилась в "соціально орієнтовану ринкову економіку".