Соціальна економіка (2003)
1. Загальні форми економічної і соціальної організації
а) Натуральне господарство
Найелементарнішою, історично первинною формою організації соціально-економічного і соціального життя стало натуральне господарство. Це така його форма, за якою люди виробляють продукти лише для задоволення власних потреб. Природною формою багатства тут виступає натуральний продукт (звідси назва - "натуральне господарство"), матеріальне благо, що має певну користь. Під цим розуміють здатність речі задовольняти певну людську потребу в предметах споживання (продукти харчування, одяг, житло і т.ін.) або у засобах виробництва (знаряддя праці, технічні засоби тощо).
Будь-яка соціально-економічна система має розв'язати триєдину економічну проблему: "що", "як" і "для кого" виробляти?
При натуральній формі організації виробництва триєдина проблема розв'язується природно: продукти ("що") виробляються власниками господарства поєднанням власної робочої сили з власними засобами виробництва ("як") і призначаються для власного внутрішньогосподарчого споживання ("для кого").
Натуральне виробництво - це, насамперед, замкнена організаційно-економічна система. Прикладом такої системи може слугувати первісна община, патріархальне "селянське господарство" і, значною мірою, феодальний маєток. Натуральному господарству властиві такі організаційні риси, як замкненість, універсальна праця, прямі економічні зв'язки.
Замкненість окремих виробничих організмів є наслідком нерозвиненості суспільного поділу праці, низького рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що і спричиняється до консерватизму цієї форми організації.
Характерна особливість натурального виробництва - ручна універсальна праця: кожен працівник виконує основні роботи за допомогою найпростіших знарядь (лопата, мотика, грабарка).
Третя з перелічених рис — прямі економічні зв'язки - означає, що зв'язок між виробництвом і споживанням не опосередковується товарно-грошовими відносинами. В цій економічній системі не виникає таких фаз, як "розподіл" і "обмін". Слід зазначити певну сталість цієї економічної форми: адже вона зберігалася упродовж тисячоліть і дійшла до наших днів (у вигляді городництва, садівництва, підсобного селянського господарства, підсобних господарств великих промислових об'єктів).
Натуральній формі господарювання відповідає т.зв. "проста кооперація", тобто виконання одноманітної праці певною групою людей. Тут органічно поєднуються економічна і соціальна організація виробництва й праці.
б) Товарна форма організації
Товарна форма, на відміну від натуральної передбачає вироблення продуктів як товарів, а товар - це той же продукт, але призначений для обміну на ринку.
Головна економічна проблема - "що ", "як " і "для кого "_за такого типу організації розв'язується принципово інакше - усі позначені питання розв'язує ринок. Тому товарну форму економічної і соціальної організації ще називають ринковою.
Товарна, або ринкова, форма організації є не тільки вищою порівняно з натуральною, але й більш складною і розвиненою формою економічної і соціальної організації.
Виробництво продуктів як товарів, виникло ще у період розкладу первіснообщинного ладу (тобто 8-Ю тис. років тому), але збереглося й до наших днів, обслуговуючи різні соціально-економічні системи. Воно означало соціально-економічний прогрес людства, оскільки надало потужного поштовху розвиткові продуктивних сил і виробничих відносин, стимулювало розвиток новітніх соціально-економічних форм господарювання.
Виробництво продуктів як товарів, виникло ще у період розкладу первіснообщинного ладу (тобто 8-10 тис. років тому), але збереглося й до наших днів, обслуговуючи різні соціально-економічні системи. Воно означало соціально-економічний прогрес людства, оскільки надало потужного поштовху розвиткові продуктивних сил і виробничих відносин, стимулювало розвиток новітніх соціально-економічних форм господарювання.
Які ж відмітні риси саме товарної форми організації економічного і соціального життя?
Це досить розвинений суспільний поділ праці, економічне уособлення і спеціалізація товаровиробників, "відкритість " господарства, опосередковані економічні зв'язки (див. схему 4).
Товарне виробництво пов'язане із суспільним поділом праці і в міру свого розвитку поглиблює цей поділ. Економічний прогрес людства полягає саме в тому, що окремі товаровиробники якісно диференціюють свою трудову діяльність, уособлюючи окремі її види, обмінюються наслідками своєї діяльності, поліпшують свою професійну підготовку і вдосконалюють знаряддя праці.
Важлива відмітна риса - господарче економічне уособлення виробників. Останнє означає, що виробник не тільки обирає певний вид діяльності, але й перетворює його на самостійний вид. Це призводить до взаємозалежності товаровиробників і необхідності їхнього обміну через ринок. Уособлення товаровиробників стає досить повним і навіть абсолютним, коли працівник стає приватним власником знарядь своєї праці і самого продукту.
"Відкритий " характер цієї системи означає, що товари виробляються не для власного споживання, а для ринку, тобто для задоволення попиту споживачів.
Товарне виробництво характеризується побічними, опосередкованими економічними зв'язками між виробником і споживачем. Вироблена продукція спочатку поступає на ринок для обміну на інші вироби (або гроші) і лише потім потрапляє у виробниче чи особисте споживання. Отже, товари через ринок мають довести свою принагідність споживачеві.
Слід визнати, що приватна форма власності найбільше відповідає саме товарно-грошовій формі організації. У межах тотально одержавленої власності розвиток товарно-ринкової форми організації ускладнюється, а при повністю одержавленій - стає практично неможливим. Держава перешкоджає господарчій самостійності, ініціативі, вільній підприємницькій діяльності.
Нарешті, особливою формою організації є державна (етатистська) форма організації виробництва. Це така форма організації, де основні функції діяння соціально-економічної системи - виробництво, розподіл, обмін і споживання - перебирає на себе держава та її установи. Оскільки врахувати численні і різноманітні потреби членів суспільства досить важко - робиться це на основі системи централізовано розроблюваних і постійно регульованих планів. Тому ця форма організації отримала ще назву централізовано-керованої, або централізовано-планованої економіки, командно-адміністративної системи (КАС).
Головну економічну проблему - "що", "як" і "для кого" - ця форма організації розв'язує досить специфічним способом, який потребує більш докладного розгляду.
Названу економічну форму здебільшого пов'язують з марксистською традицією в соціально-економічній науці. К.Марксу належить і заслуга у визначенні способів виробництва та форм організації суспільної праці.
г) Два способи "координації" виробництва і праці
Коли говорять про "спосіб виробництва", що лежить в основі соціально-економічної системи, то здебільшого йдеться саме про конкретну форму поєднання засобів праці з робочою
силою.
Власне кажучи, усю різноманітність способів організації виробництва і праці можна звести до двох типів такої координації - т.зв. "азіатської" і "європейської".
Вищезгадану триєдину економічну проблему різні суспільства різні часи розв'язували або шляхом централізованої державної системи (т.зв. "азіатський спосіб"), або т.зв. "посереднім способом" ("європейський спосіб"). "Азіатський спосіб" забезпечує доведення до робітника "розпоряджень суспільства" та контроль за їх виконанням жорстоким адміністративним, іноді із застосуванням фізичного примусу і насильства, способом. "Європейський" - за допомогою цілої системи економічних важелів та засобів (жадоба прибутку, страх розорення, злиднів, безробіття тощо). Перший характеризують як переважно державний, централізований, другий - як переважно приватновласницький, товарний, ринковий.
Конкретний спосіб організації виробництва і праці у кожній країні зумовлюється численними і неповторними обставинами і факторами - природними, матеріально-технічними, соціально-економічними, історичними.
Конкретний шлях розвитку кожної країни зазнає впливу багатьох обставин, щонайперше природних факторів. Так, централізована за своїм характером соціально-економічна система Давнього Єгипту була пов'язана не в останню чергу із необхідністю утримання складної загальнодержавної іригаційної системи по використанню р.Ніл. Завдання приборкання стихії Нілу було під силу лише центральному урядові, який ■ концентрував не тільки державну владу, але й людські і матеріальні ресурси країни.
Подібні умови розвитку спостерігалися і в інших країнах Азії (Персія, Індія). Як визначав К.Маркс, усі "азіатські уряди" виконували схожу економічну функцію - функцію організації суспільних робіт, що й дало йому підставу характеризувати такий спосіб виробництва і суспільної організації, як "азіатський".
Іншим шляхом відбувався розвиток країн Західної Європи. Тут різноманітність природних умов стимулювала поділ праці та обмін. Природні умови, утворення відносно дрібних, войовничих феодальних угрупувань на відміну від величезних імперій Сходу і Півдня суттєво відрізнялися від "азіатських" країн за типом життєдіяльності.
Найважливішим фактором, що визначав трудовий процес, були знаряддя праці, які постійно змінювали організацію праці і саме суспільне життя.
Суттєвий вплив на форми суспільного устрою поряд з природними, матеріальними факторами справляли соціально-політичні - (такі, як воєнна загроза, класова боротьба, демографічні) процеси. Так, особливості централізованої російської державності не в останню чергу були пов'язані із постійною боротьбою з нападами зі Сходу й Заходу.
Різноманітність і неповторність умов в кожній країні, дивне переплетення різнорідних і дуже не схожих факторів, що формують та зумовлюють неповторний історичний розвиток будь-якої країни, породжує безліч суспільних механізмів регулювання соціально-економічних відносин і самого способу існування. Однак двом визначальним лініям історичного розвитку відповідали два досить відмітні типи соціально-економічного устрою.