Менеджмент: прийняття рішень і ризик

При економічному обґрунтуванні даного рішення ставиться мета правильно визначити, в якому співвідношенні (комбінації) виробляти продукцію за обмеженої кількості ресурсів. Найбільш ефективною буде та комбінація продуктів, яка забезпечує максимальну вартість виробленої продукції (ВВП) при використанні даної кількості ресурсів. Таке економічне рішення приймається в межах технічно можливих варіантів. У нашому прикладі, як це видно з табл. 5.7, їх є 14. При виборі найкращої з технічно можливих комбінацій обсягів виробництва продукції решта факторів — сорт культури, кількість насіння, способи і календарні строки обробітку ґрунту тощо — мають бути однакові. Однаковими мають бути і виробничі витрати на виробництво ячменю і ріпаку. Варіює по комбінаціях лише кількість внесених добрив на 1 га в межах 300 кг. За цих умов одержана максимальна вартість виробленої продукції забезпечує одержання максимального умовного прибутку (грошова виручка за мінусом витрат на добрива).

Щоб вибрати з технічно можливих таку комбінацію продуктів, за якої ВВП найбільша, необхідно знати по кожному з них ринкову ціну. Припускаємо, наприклад, що ціна на ячмінь становить 180, а на ріпак — 540 грн. за 1 т. Як видно з табл. 5.7, за 1-ї комбінації підприємство може отримати 2598 кг ячменю і зовсім не одержить приросту ріпаку. За 2-ї комбінації може бути вироблено 100 кг ріпаку і 2590 кг ячменю. Отже, врожай ріпаку зросте на 100 кг вартістю 54 грн. (100  54 коп. за 1 кг), але при цьому треба «відмовитися» від 8 кг ячменю, які коштують лише 1,44 грн. (8  18 коп.). Таким чином, з переходом до 2-ї комбінації підприємство отримає на 52,56 грн. більше, ніж за 1-ї комбінації (54 – 1,44 = 52,56). Цей ефект одержано тому, що у виробництві підприємство «виміняло» ячмінь на ріпак на таких умовах: 0,08 кг ячменю на 1 кг ріпаку. На ринку воно змогло б «виміняти» 3 кг ячменю за 1 кг ріпаку (540 : : 180 = 3). Як бачимо, заміна у виробництві ячменю ріпаком відбувається на «більш вигідних умовах», ніж обмін на ринку.

Очевидно, що кількість ячменю, яка замінюється у виробництві одиницею кількості ріпаку, є не чим іншим, як граничною нормою трансформації (ГНТ). В табл. 5.8 наведені величини ГНТ при переході від однієї можливої комбінації до іншої. Тут же вміщене співвідношення цін (СЦ), яке показує, скільки ячменю можна «виміняти» на ринку за одиницю кількості ріпаку. Ми вже знаємо, що такий обмін відбувається у пропорції 3 : 1. Отже, співвідношення цін становить 3.

Дані табл. 5.8 дають змогу здійснити порівняння ринкового і технічного варіантів заміни однієї продукції іншою. Якщо ГНТ менша за співвідношення цін, заміна одного продукту іншим у виробництві (тобто технічний варіант заміни) вигідніша, ніж такий «обмін» за ринковими умовами. Якщо ж гранична норма трансформації перевищує співвідношення цін, то ринковий варіант заміни економічно більш вигідний. Отже, обсяг продукції, що замінює собою іншу продукцію, потрібно збільшувати доти, поки гранична норма трансформації не перевищує співвідношення цін.

В нашому прикладі збільшувати виробництво ріпаку вигідно доти, поки гранична норма трансформації залишаєтся меншою 3, тобто меншою за фактичне співвідношення цін на ячмінь і ріпак. Це означає, що підприємству не вигідно замінювати ячмінь ріпаком після переходу до виробництва 1100 кг ріпаку і 1382 кг ячменю. Як видно з табл. 5.8, саме в цьому варіанті ГНТ = 2,76, що менше за співвідношення цін. Перейшовши до виробництва 1100 кг ріпаку, підприємство замінить у виробництві ячмінь ріпаком на таких умовах: 2,76 кг ячменю за 1 кг ріпаку. На ринку воно було б змушене за 1 кг ріпаку «віддати» 3 кг ячменю. Отже, «обмін» у виробництві вигідніший, ніж на ринку (з точки зору того, хто «має» ячмінь і «обмінює» його на ріпак).

Якщо підприємство збільшуватиме виробництво ріпаку з 1100 до 1200 кг, воно буде змушене замінювати ячмінь ріпаком на таких умовах: 3,87 кг ячменю за 1 кг ріпаку. Як бачимо, «обмін» на ринку є вигіднішим.

Опираючись на викладене, можна зробити висновок, що вартість виробленої продукції (ВВП) при використанні 300 кг добрив буде найбільшою тоді, коли підприємство вироблятиме продукцію в такій комбінації: 1100 кг ріпаку і 1382 кг ячменю, внісши під ці культури відповідно 220 і 80 кг мінеральних добрив (див. табл. 5.6).

Таким чином, підхід, використаний для відбору найбільш прибуткової комбінації видів продукції при обмежених ресурсах, можна сформулювати у вигляді правила прийняття рішення «продукт—продукт»:

Збільшуйте обсяг виробництва одного продукту за рахунок іншого продукту доти, поки гранична норма трансформації не перевищує співвідношення цін на ці види продукції.

Дане правило можна застосувати і в нашому попередньому прикладі для вибору найкращого варіанта виробництва сіна і фуражного зерна. Якщо ринкова ціна за 1 т зерна становить 230 грн., а за 1 т сіна — 94,8 грн., то співвідношення цін між цими видами продукції дорівнюватиме 0,412 (94,8 : 230). Нам уже відомо, що з технічних міркувань перших три варіанти сівозміни менш ефективні порівняно з 4-м. Проте залишається нез’ясованим, яка ж з трьох останніх схем сівозмін (з 4-ї по 6-ту) є найбільш економічно вигідною. Щоб знайти її, потрібно порівняти граничну норму трансформації, що наведена в табл. 5.5, із співвідношенням цін. Як бачимо, у 5-му і 6-му варіантах ГНТ дорівнює відповідно 0,553 і 0,786, тобто перевищує співвідношення цін (0,412). Отже, ці дві схеми сівозмін не можуть бути найбільш вигідними. Можна передбачити, що максимальний дохід підприємство може одержати, запровадивши 4-ту схему сівозміни. Справедливість такого передбачення буде доведена пізніше.

А зараз нам потрібно переконатися, що правило прийняття рішення «продукт—продукт» справді дає змогу визначити найефективнішу комбінацію продуктів, за якої вартість виробленої продукції (ВВП) є найбільшою. Для цього необхідно обчислити її величину по кожній комбінації обсягів виробництва ячменю і ріпаку.

Ринкова ціна ячменю за 1 кг становить 0,18 грн. (180 грн. за 1 т), а ріпаку — 0,54 грн. (540 грн. за 1 т). Перемноживши ці ціни на обсяги виробництва продукції по кожному варіанту, одержимо вартість виробленої продукції. По 2-му варіанту, наприклад, вона дорівнює 520,2 грн. (100  0,54 + 2590  0,18). Як бачимо з табл. 5.9, вартість виробленої продукції буде найбільшою за умови виробництва 1100 кг ріпаку і 1382 кг ячменю. Це така сама комбінація продуктів, яку було визначено за допомогою правила «продукт—продукт». Отже, його застосування дає правильні результати.

Описаний методичний засіб можна використати і для визначення найбільш ефективної схеми сівозміни при виробництві сіна і ріпаку. З цією метою розрахуємо вартість виробленої продукції по усіх шести варіантах сівозміни (табл.5.10).

За даними табл. 5.10, максимальна вартість виробленої продукції досягається при запровадженні 4-ї схеми сівозміни. Одержаний результат засвідчує обґрунтованість нашого передбачення, зробленого на основі порівняння граничної норми трансформації зі співвідношенням цін.