Менеджмент: прийняття рішень і ризик
8.7. ВАЛЮТНІ РИЗИКИ ПРИ ЕКСПОРТІ І СПОСОБИ ЗАХИСТУ ВІД НИХ
Втрати, яких може зазнати експортер від зміни валютного курсу, можна показати на такому гіпотетичному прикладі. Припустімо, що вітчизняне аграрне підприємство весною 1997 року уклало угоду з німецькою фірмою на продаж насіння соняшнику із здійсненням платежу влітку цього року. За домовленістю сторін за валюту ціни і валюту платежу була взята DM. При цьому експортер розраховував конвертувати DM у долари США з тим, щоб використати їх для закупівлі необхідної техніки у США. Діючий на момент укладення угоди курс цих валют забезпечував одержання підприємством 90 тис. доларів. Проте на момент платежу влітку 1997 р. курс DM до долара і української гривні впав, і тепер підприємство замість очікуваної суми одержало 85 тис. доларів, тобто зазнало втрат в сумі 5 тис. доларів. Якби підприємство конвертувало DM у гривню, воно також зазнало б втрат.
Для зменшення валютного ризику при укладенні зовнішньоекономічного контракту необхідно зафіксувати в ньому застереження, що захищають сторони від втрат. Якщо валюта ціни товару і валюта платежу збігаються, то одним із способів такого захисту може стати пряме валютне застереження, відповідно до якого ціна товару і вартість платежу ставляться в залежність від курсу іншої валюти. У нашому прикладі прямим валютним застереженням можна передбачити, що коли на дату платежу курс DM зміниться щодо долара США порівняно з курсом цих валют на момент укладення угоди, то у відповідній пропорції зміниться і сума платежу за даним контрактом.
Можливий і такий варіант простого валютного застереження, коли в певних межах фіксується курс, за якого ціна не змінюється, а далі вводяться поправочні коефіцієнти до ціни відповідно до змін базового курсу. Якщо пряме валютне застереження здійснюється по відношенню не до однієї, а декількох валют, то таке застереження називають мультивалютним. Набір валют для такого застереження необхідно формувати із «валютного кошика» ЕКЮ або СДР — міжнародний платіжний засіб, що є специфічною валютою для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках. СДР використовується також як розрахункова одиниця МВФ.
Для зниження валютного ризику застосовується і такий захід, як встановлення різних валют ціни і платежу. При цьому експортер намагається призначити ціну у твердій валюті, яка є стабільною і найменше піддається знеціненню. Інтереси імпортера протилежні і він орієнтується на м’яку валюту, курс якої понижується. І, навпаки, при виборі валюти платежу експортеру вигідніше вибрати м’яку валюту з тим, щоб на одиницю валюти ціни одержати більше одиниць валюти платежу. Імпортер же в цьому випадку зацікавлений у виборі твердої валюти, курс якої підвищується.
У практиці зовнішньої торгівлі експортери та імпортери намагаються знайти компромісне рішення. Вважається, що одним із поширених варіантів такого рішення є встановлення ціни у більш стабільній валюті, а платежу — у менш стабільній. Тут задовольняються інтереси експортера. Для задоволення інтересів імпортера курс перерахунку приймається той, що склався в країні платежу за день, що передує дню платежу.
Крім цих валютних застережень, важливо скористатися іншими способами захисту від валютних ризиків. Наприклад, можна вимагати передоплати або істотного скорочення строку платежу. Якщо поставки товару здійснюються різним замовникам, то їм можна запропонувати різну валюту ціни і платежу, з тим щоб курсові зміни однієї із валют не змогли істотно вплинути на результат всієї торгової операції. Можна також здійснити страхування валютних ризиків шляхом укладення з банками в декількох країнах форвардних договорів, якими передбачається, що їм валюта буде продана (куплена) в обумовлений термін за курсом, що діяв на момент укладення цього договору.
За умов, що експортер здійснює купівлю товару за кордоном, він може скористатися і таким способом страхування валютного ризику (за згодою імпортера), як встановлення ціни купівлі товару і ціни продажу в одній валюті. Якщо курс цієї валюти на дату платежу зміниться, це негативно не вплине на загальний результат експортера.
Для перерахунку валюти ціни у валюту платежу потрібно в угоді наперед визначити, який для цієї мети братиметься курс: курс продавця (курс, за яким банк продає валюту) чи курс покупця (за яким банк купує валюту). Для експортера перерахунок вигідно робити за курсом продавця, оскільки він за кожну одиницю іноземної валюти одержить більше одиниць валюти країни-імпортера. Зрозуміло, що для імпортера вигідним є перерахунок за курсом покупця. Компромісним рішенням для цих контрагентів є користування усередненим курсом продавця і покупця.
При прийнятті рішення про експорт особливої ваги набуває питання гарантії проти неплатежу за поставлений товар. Найбільш надійними гарантіями є банківські (bank quarantee) та урядові угоди. Можливі також гарантії великих економічно міцних підприємств. Банківська гарантія — це документ, виданий банком, яким він гарантує виконання умов договору власними засобами. Така гарантія може бути видана клієнту даного банку за умови його кредитоспроможності. В разі невиконання клієнтом своїх договірних зобов’язань по платежу банк зобов’язаний виплатити експортеру відповідну суму валюти згідно з умовами контракту.
До певної міри гарантією проти неплатежу є правильний вибір експортером форми розрахунку за поставлений товар (умов платежу). При такому виборі потрібно враховувати такі економічні фактори, як платоспроможність і надійність партнера (основний фактор), умови конкуренції, попит на товар, а також політичні, серед яких особливу увагу слід звертати на стабільність ситуації в країні покупця і режим валютного регулювання.