Аудит в агро-промисловому комплексі

5.2. Загальний план аудиту

Для досягнення ефективності та результативності аудиту аудитор розробляє та обговорює з замовниками на проведення аудиту елементи загального аудиторського плану та аудиторські процедури. Тобто аудитор розробляє і документально оформляє загальний план аудиту, визначає в ньому суть помилок, а потім здійснює аудит, керуючись цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість, керуючись ним, підготувати програму аудиту. В свою чергу, програма аудиту, її зміст та обсяг залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Тому аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за цим планом. У міжнародному стандарті аудиту № 230 «Документація» зазначається, що робоча документація допомагає в плануванні та проведенні аудиту. Тобто наголошується, що документальне оформлення планування аудиту є доцільним і необхідним.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз таких питань:

розуміння аудитором бізнесу клієнта: аналіз головних факторів, що мають вплив на діяльність підприємства; найважливіших характеристик підприємницької діяльності підприємства, його організаційної структури, процесу виробництва; надання послуг; фінансового стану, а також порядку звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після попереднього аудиту; розподілу обов’язків між керівництвом підприємства;

розуміння системи бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю на підприємстві, що перевіряється, — методології і принципів бухгалтерського обліку, що застосовувались бухгалтерією підприємства, можливого ефекту від змін в обліковій політиці чи термінології аудиту; знання аудитора з питань бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю, які можуть бути використані аудитором у тестах оцінки надійності внутрішнього контролю підприємства та в незалежних аудиторських процедурах; вплив нових форм бухгалтерського обліку;

визначення аудитором ризиків і суттєвості: оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю — ефективності системи внутрішньогосподарського контролю підприємства, тобто її спроможності попереджати і виявляти помилки на підприємстві та запобігати їм; оцінка розміру особистого аудиторського ризику невиявлення суттєвих помилок у звітності підприємства, що є на час проведення аудитором аудиторських процедур, і визначення на підставі цього найважливіших напрямків аудиту; визначення межі суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій, ймовірність існування суттєвих помилок в обліку, яка оцінюється аудитором з огляду на попередній період перевірки і виявлені ним раніше помилки; визначення складних бухгалтерських операцій, включаючи ті, що робилися через суб’єктивну думку бухгалтера (нарахування резервів тощо);

види, час і повнота процедур: можливість оперативного внесення змін у окремі напрямки аудиту, вплив інформаційних технологій на процес аудиту, робота підрозділів внутрішніх аудиторів підприємства та можливий вплив її на аудиторські процедури зовнішніх аудиторів;

координація, керівництво, направленість виконання робіт, супроводження і нагляд за їх виконанням, а саме: участь в аудиті інших аудиторів, аудиторських фірм (перевірка іншими аудиторами дочірніх підприємств, філій та відділень головного підприємства), участь в аудиті експертів та інших фахівців, які не є аудиторами, дислокація (місцезнаходження) підрозділів підприємства, підбір виконавців аудиту і розподіл між ними обов’язків, з врахуванням їх професійного рівня і стажу роботи.

інші питання: можливість оперативного включення до програми аудиту наприкінці аудиторської перевірки питання безперервності діяльності підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватись у найближчий час не менше одного звітного періоду, умови, які повинні привернути особливу увагу аудитора, відносини підприємства з пов’язаними сторонами.

Порядок визначення споріднених сторін наводиться в МСА № 550 «Пов’язані сторони».