Аудит в агро-промисловому комплексі

Фінансова стійкість аграрного підприємства є однією з найважливіших характеристик його фінансового стану. Вона пов’язана зі ступенем залежності від кредиторів і інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів.

До власних коштів відносяться:

статутний капітал — вартісне відображення сукупного внеску засновників (власників) в майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається засновницькими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і за умови внесення відповідних змін у засновницькі документи;

резервний капітал — джерело власних коштів, яке створюється підприємством відповідно до законодавства шляхом відрахувань від прибутку;

цільове фінансування — джерела власних коштів підприємства, які створюються за рахунок відрахувань від прибутку, що залишаються в розпорядженні;

нерозподілений прибуток — частина чистого прибутку, яка не була розподілена підприємством станом на дату складання звіту.

З іншого боку, до позикових коштів відносяться:

короткострокові кредити банків — кредити банків, що знаходяться як у межах країни, так і за кордоном, які отримані на строк не більше одного року;

довготермінові кредити банків — позики банків, що отримані на строк понад один рік;

кредиторська заборгованість підприємства постачальникам і підрядникам, що створилася в результаті розриву між часом отримання матеріальних цінностей або споживанням послуг і датою його фактичної сплати;

заборгованість за розрахунками з бюджетом;

боргові зобов’язання підприємства з оплати праці перед своїми працівниками;

заборгованість органам соціального страхування;

заборгованість підприємства іншим господарським контрагентам.

Раціональне формування джерел коштів аудитором визначається за їх структурою. Основна увага приділяється власному капіталу.

Оцінка структури джерел коштів, яку доводиться подавати аудитору банкам-кредиторам, стосується зміни частки власних коштів у загальній сумі джерел коштів із погляду фінансового ризику при складанні угод, договорів. Ризик зростає у тих випадках, коли зменшується частка власних коштів.

Внутрішньовиробнича оцінка зміни частки власних коштів ґрунтується на необхідності скорочення або збільшення власного капіталу, скорочення або збільшення довготермінових або короткотермінових позик. Частка зовнішніх позик, кредитів і кредиторської заборгованості у загальних джерелах коштів залежить від співвідношення відсоткових ставок за кредит і ставок на дивіденди. Природно, що структура джерел коштів залежатиме від цих обставин. Співвідношення власного капіталу до залученого, як правило, має бути 1 : 2.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі рівня його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової сталості підприємства:

абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;

нормально сталий фінансовий стан — коли запаси і витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

нестійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

кризовий фінансовий стан — коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування, і підприємство на межі банкрутства.

У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена система показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства (табл. 7.2).