Інформаційні системи в міжнародному бізнесі (1999)
1.1. Інформаційні ресурси в управлінській діяльності
В умовах централізованого планування економіки більша частина ділової та комерційної інформації виробникам не була потрібна. Вона надходила у вигляді директивних планів, замовлень, прикріплення до споживачів і постачальників. Ділова та комерційна інформація просто не існувала в самостійній формі, вона мала напівзакритий характер і не була доступною на комерційній основі ні в країні, ні за кордоном.
Після зруйнування адміністративної системи підприємства зіткнулись з гострою нестачею практично будь-якої інформації ділового характеру, необхідної для роботи в умовах ринку. І якщо про ситуацію на внутрішньому ринку можна було довідатися з комерційних видань, телепередач, реклами тощо, то інформація про становище на світовому ринку надходила від західних фірм, зацікавлених на сучасному етапі не стільки в установленні рівноправного та взаємовигідного співробітництва, скільки в тому, аби скористатися нашим тяжким становищем.
Водночас зрозуміло, що ринкова економіка не може вдосконалюватися без зовнішньоекономічних зв’язків, але для участі в світовому господарстві наші підприємства та організації мають вийти на світовий рівень ділової культури, стати рівноправними партнерами, засвоїти всі ті знання, що потрібні для розвитку суспільства.
На сучасному етапі розвитку суспільства необхідно зрозуміти, що інформація — це товар, який має високу ціну, якщо він саме той, що потрібен користувачеві і надходить вчасно. Дійсно, хто із підприємців не хотів би знати найнижчу ціну, за якою пропонується конкретний товар і ким саме, або найвищу ціну й покупця, котрий хотів би придбати його товар. Мабуть, немає потреби доводити, що без вичерпної інформації про партнера не варто підписувати жодного контракту. Однак, отримуючи інформацію від інформаційної служби, користувач, як правило, сплачує не лише за інформацію, а й за інформаційні послуги, тобто за послуги з її надання конкретному споживачеві.
Простий аналіз циклу прийняття ділового рішення (табл.1.1) свідчить, що на кожному з його етапів підприємцеві потрібна різноманітна інформація. З іншого боку, вимоги до цієї інформації постійно підвищуються й системи та засоби забезпечення її збору, обробки і доступу об’єктивно постають найважливішими компонентами ринкової інфраструктури, значення якої постійно зростає.
Великий і постійно зростаючий універсум електронної інформації практично з усіх галузей людської діяльності, доступної з використанням простої, розрахованої на нефахівців комп’ютерної технології, згідно з якою можна підключити персональну ЕОМ через модем і телефонну лінію, широко використовується діловими людьми в практичній роботі і, по суті, перетворюється в невід’ємну частину сучасного бізнесу.
Зростання попиту на комерційну інформацію і відповідні інформаційні послуги закономірно зумовило появу організацій, основною діяльністю яких стало саме задоволення цього попиту. Ще з кінця 1989 р. почали з’являтися перші недержавні служби — інформаційні служби ділової та комерційної інформації, які швидко зуміли сформувати цей сектор ринку. Розпочавши з ведення картотек і випуску друкованих періодичних (наприклад, «Коммерсант *», «Деловой мир») і довідково-рекламних (наприклад, «РАУ-Пресс», «Информсистема-Резерв», «Laries») видань, вони швидко перейшли до формування баз даних. Почали працювати незалежні інформаційні агентства, що спеціалізувались на діловій і комерційній інформації, наприклад «Агентство экономических новостей», «КОМИНФО», «ПАЛИнформ», «Рейтинг».
У 1989–1991 рр. почали розвиватися загальнодоступні транспортні телекомунікаційні мережі («РЕЛКОМ», «СПРИНТ», «ИАСНЕТ», «РОСПАК», «ГЛАСНЕТ» та ін.). З 1991 р. для комерційного використання було відкрито відомчі мережі та канали зв’язку, такі як «ИСТОК», «КОНТУР», «ИСКРА», «СИРЕНА», «ЗАСЛОН» та ін.
У цей самий час почали формуватись інформаційно-комерційні системи (ІКС) обміну і обслуговування діловою інформацією. Серед ІКС можна назвати «АДС МИР», службу «Деловой Мир», «СИТЕК», «ИСТОК», «РЕМАРТ». Інформацію від цих мереж спочатку можна було отримувати через мережу електронної пошти шляхом підписки. Особливо відомими тут стали «РЕЛКОМ» і «ДЕМОС».
З 1993 р. як мережі електронної пошти, так і мережі, що реалізують режим ОН-ЛАЙН (наприклад, «СПРИНТ» і «ИАСНЕТ»), почали активний пошук нових джерел інформації для включення її до складу баз даних своїх хост-центрів (центрів обробки баз даних) і розширення спектру інформаційних послуг.
З часом користувачі усвідомили великі незручності при використанні оперативного доступу до інформації мереж електронної пошти, а відтак швидкими темпами почали розвиватися мережі передачі даних, що працюють у протоколі Х.25 і дозволяють доступ до інформації в режимі «он-лайн» — режимі реального часу.