Портфельне інвестування (2004)

Вартість є однією з найважливіших характеристик цінних паперів. Оскільки цінний папір є грошовим документом, він має вартість, визначену в грошових одиницях.

Акції можуть мати: номінальну, емісійну, балансову, конверсійну, ліквідаційну вартість, ринкову ціну та курс.

Номінальна вартість — це вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного товариства. У західній практиці інколи випускають безномінальні акції, тобто на бланках паперових акцій не вказують номінальну вартість цих грошових документів. Однак таке трапляється доволі рідко.

Поняття «номінальна вартість акцій» слід відрізняти від поняття «номінальна вартість випуску акцій». Перше вживають у випадках, коли йдеться про номінальну вартість акцій цього випуску. Тобто поняття «номінальна вартість випуску акцій», власне, означає суму номінальних вартостей усіх акцій, які були випущені в межах цього випуску.

За своїми розмірами номінальна вартість одного випуску акцій може дорівнювати статутному фонду акціонерного товариства, але вони можуть і відрізнятися. Річ у тім, що на Заході дозволено випускати не всю кількість заявлених до випуску акцій, а лише частину, після чого акціонерне товариство може вважатися таким, що утворилося. Крім цього, навіть тоді, коли всі заявлені акції були випущені в обіг, не всі вони були придбані. Тобто номінальна вартість випущених сплачених акцій не дорівнюватиме статутному фонду, якщо такі акції були оплачені за їхньою номінальною ціною.

Емісійна вартість — ціна, за якою акція реалізується (продається) на первинному ринку. В разі випуску акцій за допомогою посередників (андеррайтерів) проблема встановлення емісійної вартості перестає бути проблемою лише акціонерного товариства, тому інколи її розв’язують шляхом тривалих переговорів між товариством і посередниками (андеррайтерами). Припущення помилок під час визначення емісійної вартості акцій може одразу ускладнити розміщення та подальший обіг їх. За загальним правилом, емісійна вартість акцій не має бути занадто низькою або занадто високою.

Інколи емісійна вартість за розмірами збігається з номінальною вартістю. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли АТ випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата посередницьких послуг здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій. Тобто перша має трохи перевищувати останню.

Балансова вартість — це величина власного капіталу, що припадає на одну акцію. Якщо емітовано лише прості акції, ця вартість визначається шляхом ділення власного капіталу на кількість акцій. Якщо випущено також привілейовані акції, то власний капітал зменшується на сукупну вартість привілейованих акцій за номіналом або за викупною ціною (для відзивних акцій).

Ліквідаційна вартість визначається в момент ліквідації акціонерного товариства. Вона показує вартість майна акціонерного товариства, що підлягає реалізації, у фактичних цінах після розрахунку з кредиторами, яка припадає на одну акцію.

Ринкова вартість (або курсова вартість) — ціна, за якою акції продаються і купуються на ринку; саме за цією ціною акції котируються на вторинному ринку цінних паперів.

Якщо ринкова вартість акцій є більшою за номінальну, це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають стан товариства солідним, а товариство — здатним сплачувати дивіденди, тобто інвестори впевнені у справах товариства та його доходах.

Курс акції — відношення ринкової ціни до номіналу, яке виражається у відсотках.

Методами штучного регулювання курсової ціни акцій є дроблення і консолідація акцій.

Дроблення акцій (спліт) — це процедура, під час якої акції, викуплені акціонерами, діляться на більшу кількість акцій, тобто їхня чисельність зростає у кілька разів. Після такого дроблення акціонер, який від початку володів, наприклад 100 акціями, вже має в наявності 200, 300 або 400 акцій. Одначе така процедура знижує ринкову вартість акцій, що робить їх привабливішими для придбання, особливо якщо розмір дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції. А це, своєю чергою, є ознакою того, що їхній курс за деякий час знову зросте і, як наслідок, пропорційно дробленню збільшаться доходи перших інвесторів.

Значна кількість дроблень здійснюється для збільшення кількості акцій в обігу. Разом із тим інколи застосовують процедуру консолідації (реверсне дроблення) акцій. Консолідація зменшує кількість акцій в обігу і збільшує біржовий курс акції шляхом обміну частини однієї знову випущеної акції на кожну раніше випущену. Так, наприклад, при зворотному дробленні акції у співвідношенні 1 : 2 одна нова акція обмінюється на дві раніше випущені. Зворотне дроблення використовують також для підвищення комерційної привабливості акцій шляхом доведення їхнього курсу до вищого рівня.

Облігації можуть мати три види вартості: номінальну, емісійну та ринкову.

Номінальна вартість облігації (а) для паперових облігацій — це ціна, що вказана на бланку облігації, (б) — для непаперових облігацій — це ціна, яку номінально має одна облігація. Номінальну вартість облігації встановлює емітент.

Емісійна вартість — ціна, за якою облігації випускаються на ринок.

Ринкова вартість облігацій — ціна, яка складається на певний час на ринку щодо облігацій конкретних емітентів і конкретних випусків унаслідок співвідношення пропозиції та попиту. Остання залежить від волі покупців та продавців облігацій. У разі випуску відсоткових (купонних) облігацій номінальна, емісійна й ринкова вартості можуть не збігатися. Під час випуску дисконтних облігацій емісійна і ринкова ціни завжди є меншими за номінальну.

Оцінку якостей різних видів і окремих випусків цінних паперів у країнах з розвиненим інвестиційним ринком здійснюють спеціалізовані агенції. Вони присвоюють паперам рейтинг, що дає змогу судити про ймовірність своєчасного погашення зобов’язань.

Перші рейтинги цінних паперів опублікував в 1909 р. Джон Муді, який займався аналізом інвестицій в цінні папери залізничних компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтингових агенцій, яка дістала назву Moody’s Investors Servises, Inc. Наступними були компанія Poor’s Publishing Company, котра почала присвоювати рейтинги в 1916 р., і компанія Standard Statistics Compane, яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922 р. Згодом ці агенції створили спільний концерн Standard & Poor’s Corporation.

Наступною компанією, яка почала займатися рейтингами, стала Fitch Publishing Company (Fitch) із Нью-Йорка, створена в 1942 р. До недавнього часу вона займала третє місце серед рейтингових компаній, аж поки її не витіснила компанія Duff & Phelps з Чикаго.

Компанія Moody’s (Moody’s Investor Servises) присвоює рейтинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій. Ці рейтинги являють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного циклу і не змінюються у зв’язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підлягають корегуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будувався рейтинг (погіршення фінансового стану компанії відносно інших емітентів, чи загальна сума її боргу суттєво зростає або зменшується).

Рейтингова організація звичайним шляхом проводить аналіз звітів про прибутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Moody’s не є оцінками, отриманими звичайним статистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки, отримані на основі формул, не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія Standard & Poor’s встановлює свої рейтинги облігацій на основі статистичної інформації із врахуванням економічних та ринкових тенденцій. Курси облігацій не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказують, коли потрібно провести нове дослідження.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна практика, забезпеченість облігацій основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.

Набір чинників, що враховуються при визначенні рейтингу компанією Duff & Phelps та компанією Fitch, загалом є аналогічним двом названим вище компаніям, але компанія Fitch, наприклад, додатково враховує перспективи швидкого погашення облігаційного випуску при настанні строку, можливості рефінансування боргу, зв’язки емітента з банками, його фінансові плани на майбутнє. Для цієї компанії характерним є використання відносних показників у ході аналізу, таких як співвідношення залученого та власного капіталу, відношення поточних активів до поточних пасивів.

Рейтингові символи присвоюються акціям лише невеликою кількістю фірм, серед них домінують Value Line, Standard & Poor’s Corporation.

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недосконалими, оскільки акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними інвестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксованим тощо.

Компанія Standard & Poor’s Corporation визнає, що, на відміну від її системи визначення рейтингу облігацій, при визначенні рейтингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули є показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію та в розмірі дивідендів. Крім того розвиток кампанії порівнюється з розвитком галузі та економіки в цілому. Другим складовим елементом формули є дивідендна стабільність. Вона визначається на основі розміру дивідендів за останні 20 років, причому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому підсумку ці два чинники втілюються в єдиний числовий показник — рейтинг акції.

Інвестори, як правило, обмежуються придбанням цінних паперів інвестиційного рівня. Тому кредитний ризик не є головною проблемою під час придбання, наприклад, облігацій: вкладення у державні й муніципальні папери практично застраховані від ризику.

Водночас треба наголосити, що папери нижчої якості дають вищий прибуток. Тому під час економічних спадів, коли можливості видання кредитів скорочуються, можливі придбання паперів менш солідних фірм, які приносять вищий прибуток.

Форми рейтингового оцінювання інвестиційних якостей простих і привілейованих акцій наведено у табл. 2.4.

Рейтинговим оцінюванням інвестиційних якостей акцій можна скористатися під час інвестування капіталу в акції окремих компаній країн з розвиненою ринковою економікою, за якими таке оцінювання здійснюють.

Подібно до акцій, на Заході широко використовують рейтингове оцінювання інвестиційних якостей облігацій. Форми такого оцінювання наведено у табл. 2.5.

У разі випуску боргових зобов’язань їхнє рейтингове оцінювання (кредитний рейтинг):

знижує вартість запозичень, бо для інвесторів ризик за облігаціями зменшується з невизначено високого до зафіксованого на зрозумілому для них рівні;

розширює коло потенційних інвесторів за рахунок консервативних учасників ринку капіталу, які мають обмеження на рівень ризику за фінансовими вкладеннями;

сприяє зростанню популярності емітента та його боргових зобов’язань за рахунок поширення інформації з каналів рейтингових агенцій;

демонструє наміри емітента будувати свої відносини з інвесторами на принципах інформаційної відкритості відповідно до міжнародних стандартів.

Головною проблемою українського ринку цінних паперів стала відмова іноземних інвесторів від інвестицій в українські акції. Одна з причин цього — низький кредитний рейтинг України. Ще до початку 2001 р. міжнародна рейтингова агенція Moody’s встановила для України достатньо низький кредитний рейтинг (Саа1 з негативною перспективою). Це завадило багатьом венчурним фондам планувати навіть незначні портфельні інвестиції в Україну. 2000 р. представники рейтингових агенцій дуже вагалися щодо здатності України сплачувати свої зовнішні борги. Борги, як відомо, уряд України вдало реструктуризував, проте знадобилося багато часу для зміни рейтингу України. Лише 20 листопада 2000 р. рейтингова агенція Moody’s змінила рейтинг країни з «негативного» на «позитивний». Відоміша міжнародна рейтингова агенція Standard & Poor’s зробила новий крок. Вона присвоїла Україні довготермінові і короткотермінові суверенні кредитні рейтинги в місцевій та іноземній валютах на рівні В (прогноз за довготерміновими рейтингами — «стабільний»). Це стало найвищим для України показником, присвоєним іншими провідними міжнародними рейтинговими агенціями за час існування незалежної держави.