Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Статтями виробничих витрат, що пов’язані з функціонуванням землі, є плата за землю й орендна плата за користування нею. Ці витрати можуть мати місце одночасно або ні. Так, власник землі має сплачувати податок на землю до державного бюджету, а коли він ще й орендує додаткову землю, то сплачує орендну плату. Господарство, що працює на орендованій землі, сплачує лише орендну плату землевласникові. При цьому існує ряд недоліків і переваг як володіння землею, так і її оренди. До переваг володіння землею слід віднести:

можливість продажу землі;

можливість передачі землі в спадщину;

постійне збільшення вартості землі з часом через її капіталізацію;

можливість надавати гарантії при укладанні договорів про позики  банки більш охоче надають кредити під землю, ніж під інші види основних засобів;

господарська самостійність у прийнятті рішень, зумовлених управлінням земельними ресурсами (використання землі за певним призначенням: для сільськогосподарського виробництва, забудови тощо, зацікавленість у поліпшенні землі);

престиж і моральне задоволення від володіння землею.

Недоліками володіння землею є передусім можливість нестачі коштів для придбання інших основних фондів після купівлі землі й проведення заходів, спрямованих на підвищення її родючості, а також загроза інвестування цих заходів за рахунок зменшення оборотних фондів.

До переваг оренди землі слід віднести:

можливість організувати більше за розмірами господарство, оскільки витрати на оренду землі значно нижчі, ніж на її придбання;

можливість гнучкішого використання власних коштів для організації виробництва;

не потрібно вкладати кошти в поліпшення землі, тому що це турбота землевласника;

можливість припинення виробництва в разі недоцільності його подальшого продовження з меншими фінансовими витратами, ніж за умови володіння землею.

Недоліками оренди можуть бути:

періодичне зростання орендної плати, в якому зацікавлений землевласник, котрий прагне, щоб орендний договір переглядався якомога частіше, встановлюючи короткі терміни оренди;

орендар має значно менше можливостей у питаннях організації та управління виробництвом, аніж землевласник;

моральний бік оренди  орендар відчуває себе найманим працівником, який значну частину свого прибутку змушений віддавати землевласникові.

Як показує світовий досвід, існують дві основні форми орендної плати  у вигляді грошових платежів і плати виробленою продукцією. Оренда у вигляді грошових платежів має свої переваги й недоліки як для землевласника, так і для орендаря. Виступаючи статтею постійних виробничих витрат, вона не залежить від одержаного врожаю, цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, прибутків орендаря. Отже, якщо врожайність сільськогосподарських культур знизиться, ціни на продукцію промисловості зростуть більше, ніж на сільськогосподарську продукцію, прибуток зменшиться, то орендна плата все рівно залишиться без змін. З іншого боку, в умовах грошової орендної плати орендар може й виграти, збільшивши обсяги виробництва і зменшивши виробничі витрати, весь приріст прибутку залишаючи собі.

Існує кілька підходів до визначення грошової орендної плати: орендна плата, що визначається ринком,  попитом і пропозицією на землю; орендна плата, що ґрунтується на витратах землевласника, пов’язаних з утриманням землі; орендна плата, що визначається платоспроможністю орендаря, гнучка орендна плата.

Орендна плата, що визначається ринком, залежить від попиту й пропозиції на землю в певному регіоні (районі, області). Якщо пропозиція перевищує попит, то орендна плата буде низька і, навпаки, в умовах, коли багато бажаючих орендувати землю, а такої землі мало, орендна плата буде високою.

Орендна плата, що ґрунтується на витратах землевласника, пов’язаних з утриманням земельної ділянки, розраховується на основі таких витрат, як податок на землю, процент на вкладений в землю капітал, амортизаційні відрахування на споруди, що є на земельній ділянці (дренажні системи, огорожі тощо), ремонт цих споруд, податок на майно, страхування. Сума цих витрат і становитиме орендну плату за 1 га землі.

Орендну плату, визначену виходячи з платоспроможності орендаря, розраховують як залишок прибутку, що є різницею між виручкою від реалізації продукції та експлуатаційними витратами орендаря. До цих витрат входять амортизаційні відрахування на сільськогосподарську техніку, мінеральні та органічні добрива, садивний матеріал, оплата праці найманої робочої сили, оплата праці самого орендаря, витрати на транспорт тощо.

Гнучка орендна плата пов’язана з встановленням ставки орендної плати, що коливається залежно від змін урожайності культур і цін на сільськогосподарську продукцію. Встановлюють базову орендну ставку, яка щорічно коригується залежно від змін урожайності й цін. У формалізованому вигляді визначення цього виду орендної плати можна записати так:

СО = БСО  Кy  Кц, (75)

де СО  ставка орендної плати; БСО  базова ставка орендної плати; Ку  коефіцієнт коригування врожайності; Кц  коефіцієнт коригування ціни.

Перевагою орендної плати у вигляді частини виробленої продукції є менший ризик для орендаря порівняно з грошовою орендою, оскільки на рівень орендної плати не впливатимуть зміни цін на сільськогосподарську продукцію й коливання її врожайності. При цій системі орендної плати її розмір визначають пропорційно до виробничих витрат землевласника та орендаря. Так, якщо в структурі виробничих витрат питома вага орендаря становить 63,7 %, то він повинен віддавати землевласникові у вигляді орендної плати 36,3 % одержаної продукції, тому що питома вага землевласника в структурі виробничих витрат також становить 36,3% ( табл. 6.1, п. 29).